04 травня 2017 року Справа № 915/166/17
м. Миколаїв.
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль Ю.М.,
при секретарі Коноваловій Є.С.,
з участю представників сторін:
від позивача - прокурора Дмитрієнко І.О.;
від відповідача-1 - ОСОБА_1 - директор;
від відповідача-2 - ОСОБА_2, дов. від 04.04.2017 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області,
54050, просп. Богоявленський, 314, м. Миколаїв,
в інтересах держави
до відповідачів:
1) Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернат I-II ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради,
57263, вул. 50 років Жовтня, 1, с. Шевченкове, Вітовський район, Миколаївська область;
2) фермерського господарства “Маяк” ОСОБА_3,
56101, вул. Ювілейна, 93, м. Баштанка, Миколаївська область,
про визнання недійсним договору від 01.03.2014 р. про сумісну діяльність та зобов'язання повернути земельну ділянку державі, -
Керівником Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області як позивачем в інтересах держави пред'явлено позов, з урахуванням додаткових пояснень від 03.04.2017 р., 04.05.2017 р., 04.05.2017 р., до Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернат I-II ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради (далі - Школа-інтернат) та фермерського господарства “Маяк” ОСОБА_3 (далі - ФГ “Маяк”) з такими вимогами:
“Визнати недійсною та припинити на майбутнє договір про спільний обробіток земельної ділянки площею 62,6 га в межах території Шевченківської сільської ради, укладений 01.03.2014 між Шевченківською загальноосвітньою школою-інтернат I-II ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради та фермерським господарством “Маяк”.
Зобов'язати фермерське господарство “Маяк” (ЄДРПОУ 23040999) повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 62,6 га в межах території Шевченківської сільської ради Вітовського району”.
Вимоги щодо недійсності правочину обґрунтовано наступним:
- укладений між Школою-інтернат та ФГ “Маяк” спірний договір є удаваним договором, так як ним прикриваються відносини сторін щодо оренди землі, на укладення якого у Школи-інтернату відсутні достатні правові підстави та відповідний обсяг повноважень, що у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, є підставою для визнання цього договору недійсним; удаваність правочину також підтверджується інформаційним листом Школи-інтернату від 27.02.2017 р. № 203, із змісту якого випливає, що відповідач-1 не приймає участі в охороні земель та посівах, здійсненні оптової та роздрібної торгівлі виробленою за результатами спільної діяльності продукції; майно та техніка ФГ “Маяк” на території Школи-інтернату не знаходилися; ФГ “Маяк” не надавалися відповідачу-1 та не узгоджувалися з ним протоколи та інші планові документи щодо ходу робіт, звіти стосовно сівби сільськогосподарських культур та проведення інших робіт, баланс за видами затрат; час початку та закінчення робіт на земельній ділянці відповідачами не погоджувалися; Школа-інтернат не здійснює навчальну підготовку за спеціальностями, пов'язаними з веденням сільського господарства; до обробітку землі ні учні, ні працівники Школи-інтернату не залучаються;
- акт обміру земельної ділянки, який є додатком до спірного договору, фактично є актом приймання-передачі в користування ФГ “Маяк” спірної земельної ділянки;
- спірний договір одночасно містить елементи договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та договору про створення простого товариства, що суперечить положенням цивільного законодавства, якими не передбачено ведення спільної діяльності без створення юридичної особи та простого товариства;
- внаслідок укладення спірного договору фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення підсобного господарства на товарне сільгоспвиробництво.
Підстави для повернення державі земельної ділянки обґрунтовано посиланням на ст. 1212 ЦК України.
За такими вимогами ухвалою від 06.03.2017 р. порушено провадження в даній справі.
У відзиві від 04.05.2017 р. ФГ “Маяк” позов не визнало, вважаючи його безпідставним. У відзиві вказується, що зміст спірного договору свідчить про дійсність намірів сторін щодо спільного обробітку землі та отримання прибутку; що його основною метою є партнерство та співробітництво, в результаті чого сторони договору досягають спільних господарських цілей, забезпечують ефективне використання землі, впровадження сучасних технологій вирощування, передового досвіду у веденні сільського господарства та залучення додаткових джерел для фінансування Школи-інтернату; що умови договору передбачають обопільну участь сторін в обробітку землі з метою отримання прибутку, що спростовує твердження прокурора про незаконну передачу Школою-інтернатом земельної ділянки в користування ФГ “Маяк”; що спірний договір не суперечить чинному законодавству та не порушує права держави, як власника земельної ділянки, так як правовий статус земель, переданих у спільний обробіток, згідно умов договору, залишається незмінним.
Крім того, ФГ “Маяк” вважає, що не є належним відповідачем у даній справі, так як прокурором пред'явлено даний позов до “фермерського господарства “Маяк”, тоді як спірний договір Школою-інтернатом укладено з “фермерським господарством “Маяк” ОСОБА_3”, що є повним найменуванням ФГ “Маяк”.
Вислухавши прокурора, яка підтримала позов, з урахуванням письмових пояснень від 03.04.2017 р., 04.05.2017 р., 05.05.2017 р., та представників відповідачів, які позов не визнали, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Школа-інтернат є загальноосвітнім навчальним закладом I-II ступенів, що забезпечує реалізацію права дітей на здобуття загальної базової середньої освіти. Заклад є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Миколаївської області, інтереси яких у межах повноважень, визначених чинним законодавством України, представляє Миколаївська обласна рада. Органом управління закладом є Миколаївська обласна державна адміністрація. Заклад здійснює свою діяльність на основі та відповідно до Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про охорону дитинства”, інших законів, постанов Кабінету Міністрів України, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 778, Положення про загальноосвітню школу-інтернат та загальноосвітню санаторну школу-інтернат, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 12.06.2003 р. № 363, інших нормативно-правових актів, рішень Миколаївської обласної ради та цього статуту (п.п. 1.1-1.3 статуту Школи-інтернату).
Заклад має право, зокрема, володіти та користуватися закріпленим за ним майном згідно чинним законодавством та цим статутом; укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, здійснювати будь-які операції у межах предмета своєї діяльності відповідно до чинного законодавства (п.п. 3.3, 4.3 статуту Школи-інтернату).
Розпорядженням Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 04.07.1996 р. № 333р “Про надання земель для ведення підсобного господарства” (ас. 26) задоволено відповідну заяву Школи-інтернату про надання в постійне користування для ведення підсобного господарства земель на площі 62,6 га ріллі в межах Шевченківської сільської ради.
На підставі зазначеного розпорядження Жовтневою районною радою народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області видано Школі-інтернату державний акт серії I-МК № 001132 (ас. 22), зареєстрований 22.07.1996 р. у Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 103, на право постійного користування відповідною земельною ділянкою площею 62,6 га.
Вартість 1 га ріллі вищевказаної земельної ділянки згідно листа від 14.02.2012 р. № 614 відділу Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області Головного управління Держкомзему Миколаївської області (ас. 47) складає 2627 грн. 35 коп. без урахування річного коефіцієнту індексації.
Школою-інтернатом укладено договір від 01.03.2014 р. з ФГ “Маяк” про спільний обробіток вищевказаної земельної ділянки (далі - договір), згідно умов якого сторони з метою відпрацювання моделі співпраці з підприємствами та залучення додаткових джерел фінансування життєдіяльності Школи-інтернату зобов'язалися шляхом об'єднання своїх зусиль та майна спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей без створення юридичної особи, а саме: вирощувати, переробляти та реалізовувати насіння всіх категорій (елітне та репродукційне); вирощувати та реалізовувати товарну сільськогосподарську продукцію; підвищувати ефективність використання майна; впроваджувати сучасні технології вирощування (п. 1.1 договору). Спільний обробіток земельної ділянки розподіляється наступним чином: ФГ “Маяк” бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, обумовленої договором, а Школа-інтернат - зобов'язання надати ФГ “Маяк” для спільного обробітку земельну ділянку площею 62,6 га з земель, наданих останній у постійне користування згідно державного акту від 22.07.1996 р. серії I-МК № 001132 та забезпечувати охорону земель та посівів, які на них розташовані, а також майна та техніки ФГ “Маяк”, на час їх знаходження на території Школи-інтернату, від посягань з боку третіх осіб (п. 1.2 договору). Крім того, сторони зобов'язалися узгоджувати напрями та структуру господарської діяльності для поєднання науково-дослідної діяльності, підвищення товарності і рентабельності виробництва і наукової бази; здійснювати оптову та роздрібну торгівлю товарами та продукцією власного виробництва (п. 2.1 договору).
Будь-які рішення, які стосуються ведення спільного обробітку земельної ділянки, приймаються на зборах представників сторін або шляхом опитування (обміну листами, у т.ч. електронними, телеграфними або факсимільними повідомленнями). ФГ “Маяк” виконує всі необхідні юридичні дії і акти для досягнення поставленої за договором цілі, зокрема, веде окремий податковий і бухгалтерський облік діяльності та сплачує всі необхідні податки, передбачені чинним законодавством; представляє спільні інтереси сторін перед третіми особами та державними органами влади. Школа-інтернат має право здійснювати контроль над діяльністю ФГ “Маяк” у рамках цього договору шляхом перевірки бухгалтерських і інших документів (п.п. 5.1- 5.3 договору).
Внеском Школи-інтернату в спільну діяльність є вартість права користування земельною ділянкою, обчислена виходячи з вартості 1 у.к. га по Миколаївській області, вказаної у листі від 14.02.2012 р. № 614 відділу Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області, а внеском ФГ “Маяк” - грошові кошти, пально-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв'язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню року (п.п. 6.1-6.2 договору). При цьому земельна ділянка, яка використовується за цим договором, є державною власністю та не може складати спільну власність сторін (п. 7.5 договору).
Внесене сторонами майно, яким вони володіли на праві власності, вироблена у результаті спільного обробітку продукція, а також інше майно, створене або придбане сторонами в результаті спільного обробітку, складає їх спільну часткову власність та обчислюється на окремому балансі ФГ “Маяк”, який ведеться в порядку, узгодженому зі Школою-інтернатом (п.п. 7.1-7.2 договору).
Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування грошової суми в розмірі 27726 грн. 04 коп. (п. 8.1 договору).
Спільні витрати та збитки сторін покриваються за рахунок спільного майна, отриманого в результаті спільного обробітку земельної ділянки. Фактичний обсяг спільного обробітку з його розподілом за видами затрат між сторонами визначається в балансі, що складається ФГ “Маяк” (п.п. 9.1-9.2 договору).
Зміни до договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, і оформлюється додатковою угодою до договору (п. 11.4 договору).
Сторонами погоджено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і набирає чинності з 01.03.2014 р.; строк договору починає перебіг з 01.03.2014 р. та закінчується 31.12.2017 р. (п.п. 11.1-11.2 договору).
У подальшому сторонами укладено додаткові угоди від 01.03.2015 р. № 1 та від 01.04.2016 р. № 2 до договору (а.с. 48, 50), котрими узгоджено умови про розподіл грошової суми прибутку, що належить Школі-інтернату, згідно відповідних довідок відділу Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області від 30.01.2015 р. № 509/01-15 (ас. 49) та від 10.02.2016 р. № 99-14.15-99.4-351/2-16 (ас. 51), з урахуванням вартості 1-го га ріллі в межах території Шевченківської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області та відповідно 1-го га ріллі по радгоспу імені Шевченка Шевченківської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, зокрема, на 2015 рік - 34631 грн. 58 коп.; на 2016 рік - 45425 грн. 35 коп. (п.п. 3 додаткових угод №№ 1,2 до договору).
Предметом спору в даній справі є: 1) визнання недійсним укладеного між Школою-інтернатом та ФГ “Маяк” договору, його припинення на майбутнє, з підстав удаваності спірного договору, так як, на думку прокурора, спірним договором прикриваються відносини сторін щодо оренди землі, на укладення якого у Школи-інтернату відсутні достатні правові підстави та відповідний обсяг повноважень, що у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України, 207 ГК України, є підставою для визнання цього договору недійсним; 2) повернення спірної земельної ділянки державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області у зв'язку з безпідставністю її набуття ФГ “Маяк”.
Суд вважає зазначені позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно чинного законодавства, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 ЗК України). Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди (ч. 1 ст. 95 ЗК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 ГК України). Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків визначені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє (ч.ч. 1, 3 ст. 207 ГК України).
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).
Удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею. Обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті, щодо яких було оформлено відносини.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи “в парі” з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, у залежності від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.
Відповідачами у справі укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки, наданої у постійне користування Школі-інтернату. Цей договір за правовою природою є договором про спільну діяльність.
За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст.ст. 1130-1131 ЦК України).
За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства (ст.ст. 1132-1134 ЦК України).
Спірний договір містить елементи договорів про спільну діяльність без об'єднання вкладів учасників та простого товариства. Проте, в ході судового засідання відповідачі пояснили, що об'єднання вкладів учасників (просте товариство) ними й не передбачалося, а положення щодо простого товариства включено в договір через юридичну необізнаність і використання бланку договору, наданого знайомими. Відповідачі стверджують, що прибуток кожної із сторін договору обліковувався окремо і окремо сплачувався податок на прибуток.
Керівник Школи-інтернату також зазначив, що спірний договір укладено з урахуванням того, що з 2014 року планувалося на базі Школи-інтернату створення підсобного господарства, в тому числі обробітку наданої навчальному закладу земельної ділянки із залученням батьків школярів, які навчалися в ньому, але з об'єктивних причин плани не втілено. Крім того, керівник Школи-інтернату повідомив, що земельна ділянка, щодо обробки котрої укладено спірний договір, у 2013 році взагалі не використовувалася за відсутності у Школи-інтернату відповідних можливостей, а підшукати інших господарюючих суб'єктів для спільного обробітку цієї землі, крім ФГ “Маяк”, не вдалося.
За твердженнями відповідачів, укладення спірного договору направлено на отримання прибутку від реалізації вирощеної на земельній ділянці сільгосппродукції, та розподілу його між сторонами, при цьому керівник Школи-інтернату наполягає, що узгоджена сторонами в договорі та додатках до нього частка прибутку навчального закладу є вигідною для останнього, і визначена з урахуванням розмірів застосування орендної плати за землю у їх регіоні.
Викладені доводи та твердження відповідачів прокурором не спростовані.
Таким чином, суд вважає, що відповідачами при укладені спірного договору малася на меті сумісна діяльність сторін по обробці наданої Школі-інтернату в постійне користування земельної ділянки.
Щодо доводів позивача, що спірний договір прикриває договір оренди землі, суд приходить до такого.
Законом України “Про оренду землі” (далі - Закон) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону).
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону).
Законом, в редакції на момент укладення відповідачами у справі спірного договору, було передбачено такі істотні умовами договору оренди землі: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 15 Закону в редакції від 11.08.2013 р.). Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (ст. 17 Закону в редакції від 11.08.2013 р.).
Із наведених положень законодавства випливає, що характерною та істотною ознакою договору оренди землі є передача орендареві земельної ділянки у володіння та користування, що здійснюється за актом приймання-передачі. При цьому під володінням слід розуміти усвідомлену юридично гарантовану можливість мати річ у своєму фактичному виключному господарському пануванні, а під користуванням - юридично забезпечену можливість застосовувати корисні властивості речі. Тобто з переданням права оренди орендар на певний строк стає виключим користувачем земельної ділянки, який відсторонює всіх інших осіб від речі та здійснює виключний контроль над нею.
Ураховуючи, що умовами спірного договору не змінено форми власності або правовий статус спірної земельної ділянки, яка є державною власністю та знаходиться в постійному користуванні Школи-інтернату; що земельну ділянку не надано в користування ФГ “Маяк” у розумінні Закону, а лише в обробіток; що Школа-інтернат, згідно умов договору має право контролю щодо діяльності ФГ “Маяк” по обробітку землі в рамках договору, тобто не втрачає права користування земельною ділянкою, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень прокурора про удаваність укладеного відповідачами в справі договору для приховування укладення договору оренди землі. З цих же міркувань суд відхиляє доводи прокурора про те, що акт обміру земельної ділянки (а.с. 52), який є додатком до спірного договору, фактично є актом приймання-передачі в користування ФГ “Маяк” спірної земельної ділянки.
Посилання прокурора, як на доказ фактичної відсутності спільної діяльності сторін договору, на інформаційний лист Школи-інтернату від 27.02.2017 р. № 203, в якому зазначається про те, що Школа-інтернат не приймає участі в охороні земель та посівах, у здійсненні оптової та роздрібної торгівлі виробленою за результатами спільної діяльності продукції; що не узгоджує з ФГ “Маяк” протоколи та інші планові документи щодо ходу робіт, звіти стосовно сівби сільськогосподарських культур та проведення інших робіт, баланс за видами затрат, час початку та закінчення робіт на земельній ділянці; що не здійснює навчальну підготовку за спеціальностями, пов'язаними з веденням сільського господарства; до обробітку землі ні учні, ні працівники Школи-інтернату не залучаються, - судом відхиляються, оскільки викладені факти свідчать лише про те, що Школою-інтернатом та ФГ “Маяк” не в повному обсязі використано свої права за спірним договором, а не про відсутність в учбового закладу таких прав. Крім того, зі змісту вищевказаного листа та пояснень відповідачів у судовому засіданні випливає, що сторонами спірного договору здійснювалося обговорення всієї інформації в усній формі та проводилися спільні виїзди представників відповідачів на земельну ділянку з метою контролю виконання ФГ “Маяк” зобов'язань за спірним договором, зокрема, щодо якості обробітку землі, що також спростовує доводи позивача про відсутність спільної діяльності.
Судом також відхиляються твердження прокурора, що спірним договором змінено цільове призначення наданої в постійне користування Школи-інтернату земельної ділянки з ведення підсобного господарства на товарне сільгоспвиробництво, виходячи з такого.
За своїм змістом особисте підсобне господарство є формою непідприємницької діяльності, яка обмежується діяльністю з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції та діяльністю з реалізації цієї продукції. Судом визнано доведеним, що за спірним договором земельна ділянка не передана в користування ФГ “Маяк” і на даний час знаходиться у постійному користуванні Школи-інтернату, тобто, що зміни землекористувача не відбулося. Отже діяльність, яка на даний час здійснюється на земельній ділянці Школою-інтернатом спільно з ФГ “Маяк”, відповідає визначенню ведення підсобного господарства землекористувачем.
Таким чином, суд вважає вимогу прокурора про визнання недійсним та припинення на майбутнє спірного договору такою, що не підлягає задоволенню.
Не може бути задоволеною і вимога позивача зобов'язати ФГ “Маяк” повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 62,6 га в межах території Шевченківської сільської ради Вітовського району з підстав, передбачених ст.1212 ЦК України.
Зазначеним законом визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).
Так як судом визнано, що ФГ “Маяк” не набуло прав користування земельною ділянкою за спірним договором у розумінні законодавства про оренду землі, то відсутні і підстави для зобов'язання останнього повернути земельну ділянку державі.
Таким чином, у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Крім викладеного, суд вважає за необхідне відхилити доводи ФГ “Маяк”, що останнє не є належним відповідачем у справі, так як у позовній заяві вказано не повну його назву. У позовній заяві прокурором зазначено адресу та ідентифікаційний код саме ФГ “Маяк”, що дає підстави ідентифікувати відповідача ФГ “Маяк” і вважати, що саме до останнього пред'явлено позов у даній справі.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 49 ГПК України, у разі відмови судом у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
У судовому засіданні 05.05.2017 р., згідно зі ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволені позову керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 10 днів з дня підписання повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.М. Коваль.
Повний текст рішення складено 11.05.2017 р.