ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2017№910/2271/17
За позовом Приватного акціонерного товариства «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою
відповідальністю «Глобус»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
ОСОБА_1
про стягнення 50 000,00 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Сакун А.О. за довіреністю № 281216-13/с від 08.12.2016;
від відповідача: Василевський О.Л. за довіреністю № 0116-42 від 18.10.2016;
від третьої особи: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» (далі - відповідач) про стягнення 110 819,66 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2271/17, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 06.03.2017 року.
27.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
06.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про заміну неналежного відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на належного - Моторне (транспортне) страхове бюро України, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує.
В судовому засіданні 06.03.2017 року суд відклав розгляд вищевказаного клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача на належного до встановлення фактичних обставин справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.03.2017 року.
В судовому засіданні 27.03.2017 року суд відмовив у задоволенні поданого відповідачем клопотання про заміну неналежного відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на належного - Моторне (транспортне) страхове бюро України, оскільки відповідно до вимог статті 24 Господарського процесуального кодексу України суд може допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем лише за згодою позивача, тоді як позивач, в даному випадку, категорично заперечує проти заміни відповідача.
В судовому засіданні 27.03.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 12.04.2017 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/2271/17 на п'ятнадцять днів, в судовому засіданні 12.04.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.04.2017 року.
26.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 26.04.2017 року представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої у зв'язку з тим, що страхова компанія Wiener Stadtische Versicherung AG VIS станом на 26.04.2017 року так і не надала відповіді щодо виплати страхового відшкодування понад ліміт відповідальності встановлений на території України на момент скоєння ДТП, позивач просить суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн. відшкодування збитків.
В судовому засіданні 26.04.2017 року судом прийнято до розгляду вищевказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.04.2017 року проти задоволення позову заперечив.
Представник третьої особи в судове засідання 26.04.2014 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 26.04.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
10.09.2013 року між позивачем (Страховик) та ТОВ «Український лізинговий фонд» (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №108/13-Т/Ц2 щодо автомобіля «Ssang Yong Korando», реєстраційний номер НОМЕР_1.
З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2015 року в місті Києві на вулиці Луговій відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, через те, що останній на дорозі з двостороннім рухом, який має три смуги для руху в одному напрямку, здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги та здійснив зіткнення з автомобілем «Ssang Yong Korando», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок чого означені транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 26.02.2016 у справі №3-667/16 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Рахунку ТОВ «Інтехстандарт» № J9600002689 від 21.12.2015, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ssang Yong Korando», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 153 916,20 грн.
22.01.2016 року позивачем було складено та затверджено Страховий акт № 356\15-ТЦ2-873-1-1, відповідно до якого було вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 110 819,66 грн.
На підставі платіжного доручення № 2868 від 26.01.2016 позивач виплатив на рахунок ТОВ «Інтехстандарт» 110 819,66 грн. страхового відшкодування.
Позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальністю винуватця ДТП була застрахована згідно з Міжнародним сертифікатом автоцивільної відповідальності «Зелена картка» №АХ161.319/24 від 20.02.2013, який видано австрійською компанією Wiener Stadtische Versicherung AG VIS щодо автомобіля марки «Ford Transit», австрійський державний номер НОМЕР_3.
Оскільки відповідач є представником австрійської страхової компанії Wiener Stadtische Versicherung AG VIS, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальністю винуватця ДТП була застрахована згідно з Міжнародним сертифікатом автоцивільної відповідальності «Зелена картка» № АХ161.319/24 від 20.02.2013, який видано австрійською компанією Wiener Stadtische Versicherung AG VIS на автомобіль марки «Ford Transit», австрійський державний номер НОМЕР_3.
Офіційним представником - кореспондентом вищевказаної австрійської страхової компанії в Україні з питань врегулювання страхових випадків є відповідач.
Порядок врегулювання страхових випадків у порядку кореспондентських відносин за страховими сертифікатами «Зелена картка» визначено Процедурними Правилами, прийнятими Генеральною Асамблеєю Ради Бюро «Зелена картка» у м. Ретімно (Кріт) 30.05.2002 (далі - Правила).
Відповідно до ст. 4.4. Правил, Кореспондент, від імені Бюро, яке ухвалило такого кореспондента, та на користь страховика, який просив такої ухвали, має розглядати усі претензії, які виникають в результаті дорожньо-транспортних пригод у такій країні за участю автотранспортних засобів, застрахованих страховиком, який просив ухвали цього кореспондента, відповідно до нормативно-правових положень, які діють у країні дорожньо-транспортної пригоди, і які стосуються відповідальності, відшкодування потерпілим особам та обов'язкового автострахування.
Таким чином, врегулювання страхового випадку за страховим сертифікатом «Зелена картка», який стався на території України, здійснюється відповідачем як Кореспондентом у відповідності до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до п. 1.5. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
Статтею 10 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відповідно до цього Закону укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності:
внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування);
договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування).
Внутрішні договори страхування діють виключно на території України.
Договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка", що визнається і діє в цих країнах.
Під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.
Страховий сертифікат "Зелена картка" - страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті (п. 1.11. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка".
Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 2.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
З наведеного вбачається, що вирішальне значення для визначення відповідальності страховика має країна реєстрації транспортного засобу винуватця, а також країна місця скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, судом враховано положення ст. 9 Правил, відповідно до змісту якої гарантії Бюро не застосовуються, коли «Зелена картка» відноситься до транспортного засобу, який юридично не зареєстрований у країні такого Бюро.
Вимогами статті 34 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Відповідно до вимог законодавства України перша реєстрація транспортного засобу - реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше (п. 1.3. Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом МВС України № 379 від 11.08.2010).
Згідно з наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4, автомобіль «Ford Transit» з українським реєстраційним номером НОМЕР_2, вперше був зареєстрований на території України 22.08.2015 року, після чого означений транспортний засіб вважається таким, що зареєстрований в Україні.
Враховуючи вищевикладені обставини, за висновком суду, сертифікат автоцивільної відповідальності «Зелена картка» № АХ161.319/21, виданий австрійською компанією Wiener Stadtische Versicherung AG VIS на автомобіль марки «Ford Transit», австрійський державний номер НОМЕР_3, був би підставою для виплати страховиком страхового відшкодування тільки в тому випадку, якщо б автомобіль «Ford Transit» був юридично не зареєстрованим в України та мав на момент настання дорожньо-транспортної пригоди австрійську реєстрацію.
Проте, в даному випадку, після того, як автомобіль «Ford Transit» було знято з австрійської реєстрації та зареєстровано 22.08.2015 року на території України, а реєстраційний номер транспортного засобу «Ford Transit» було змінено з австрійського НОМЕР_3 на український - НОМЕР_2, означений транспортний засіб вважається таким, що зареєстрований в України, у зв'язку з чим сертифікат автоцивільної відповідальності «Зелена картка» № АХ161.319/21 не є підставою для виплати відповідачем страхового відшкодування з урахуванням ст. 9 Правил.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача обов'язку по виплаті страхового відшкодування позивачу за спірним страховим випадком, і як наслідок, відмовляє у задоволенні позовних вимог.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на приписи п. 20-1.1. та п. 20-1.2. статті 20-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії, а у разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов'язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність, оскільки в даному випадку мова йде не про зміну власника транспортного засобу, а про реєстрацію транспортного засобу в іншій країні, внаслідок чого транспортний засіб на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди вважається таким, що юридично не зареєстрований в країні страховика.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, вони не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.05.2017.
Суддя М.Є. Літвінова