ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2017 Справа №910/5030/17
за позовом Державного підприємства «Укртранснафтопродукт»
до Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк»
про стягнення 107 000 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача: Соковець І.О. - по дов.
від відповідача: Патенюк А.В. - по дов.
Державне підприємство «Укртранснафтопродукт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» про стягнення вкладу в сумі 107 000 грн.
Ухвалою від 30.03.2017р. порушено провадження по справі №910/5030/17 та призначено її розгляд на 26.04.2017р.
18.04.2017р. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано відзив на позов.
20.04.2017р. представником позивача через канцелярію суду подано письмові пояснення по справі.
24.04.2017р. представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 26.04.2017р. представником позивача було надано пояснення по суті спору, відповідно до змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 26.04.2017р.
В судовому засіданні 26.04.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч.1 ст.1058 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, 14.03.2016р. між Публічним акціонерним товариством «Фортуна-Банк» (банк) та Державним підприємством «Укртранснафтопродукт» (клієнт) було укладено договір №11ДПС/23/2113/ЮР банківського вкладу, предметом якого відповідно до п.1.1 є залучення банком для зберігання на платній основі (під визначений процент) грошей, що передаються вкладником в управління банку на встановлений строк, при цьому, початкове залучення грошових коштів не повинно бути меншим 50 000 грн., на умовах, визначених договором, зокрема, п.п.1.4, 1.5 договору.
Згідно п.1.2 договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р. для цілей, визначених в п.1.1 договору, банк відкриває рахунок №26107300402113 в національній валюті України в АТ «Фортуна-Банк», МФО 300904 (вкладний рахунок).
У п.п.1.3, 1.4, 1.5 договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р. вказано, що сума вкладу становить 9500000 грн.; строк розміщення вкладу становить 8 календарних днів з 14.03.2016р. по 21.03.2016р. Розмір процентів за вкладом - 1 процент річних.
Відповідно до п.2.1 договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р. вкладник зобов'язаний передати вклад в управління банку шляхом перерахування суми вкладу з власного поточного рахунку. Таке перерахування здійснюється протягом трьох операційних днів з дати підписання договору.
Повернення вкладнику суми вкладу по закінченню строку розміщення вкладу здійснюється шляхом перерахування на власний поточний рахунок вкладника, що зазначений у ст.6 договору (п.2.2 договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р.).
У п.2.4 укладеного між сторонами правочину вказано, що банк нараховує проценти щомісячно в строк - за поточний календарний місяць, не пізніше останнього робочого дня відповідного місяця. Проценти розраховуються банком за фактичний залишок грошових коштів на вкладному рахунку. При нарахуванні процентів за вкладом застосовується кількість днів у місяця та році - факт/факт.
Сплата банком нарахованих процентів здійснюється щомісячно, в останній день місяця, після строку нарахування процентів, а також в останній день строку дії договору шляхом перерахування на власний поточний рахунок вкладника, що зазначений в ст.6 договору, або за іншими реквізитами відповідно до письмового звернення вкладника (п.2.6 договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р.).
Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом строку розміщення вкладу, встановленого договором, крім випадків його дострокового розірвання, що передбачені договором (п.5.1 договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р. банківського рахунку як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, додатковими угодами №1 від 21.03.2016р., №2 від 25.03.2016р., №3 від 31.03.2016р., №4 від 01.04.2016р., №5 від 04.04.2016р., №6 від 05.04.2016р., №7 від 07.04.2016р., №8 від 08.04.2016р., №9 від 11.04.2016р., №10 від 12.04.2016р., №11 від 14.04.2016р., №12 від 15.04.2016р., №13 від 18.04.2016р., №14 від 19.04.2016р., №15 від 20.04.2016р., №16 від 25.04.2016р., №17 від 04.05.2016р., №18 від 10.05.2016р., №19 від 19.05.2016р., №20 від 27.05.2016р., №21 від 02.06.2016р., №22 від 06.06.2016р., №23с від 10.06.2016р., №24 від 17.06.2016р., №25 від 21.06.2016р., №26 від 30.06.2016р., №27 від 02.07.2016р., №28 від 08.07.2016р., №29 від 12.07.2016р., №30 від 20.07.2016р., №31 від 21.07.2016р., №32 від 25.07.2016р. та №33 від 27.07.2016р. до договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р. вносились зміни, в тому числі, в частині розміру банківського вкладу та його строку.
Зокрема, додатковою угодою №33 від 27.07.2016р. контрагентами було погоджено продовжити строк розміщення банківського вкладу на два календарні дні з 28.07.2016р. по 29.07.2016р. Згідно пункту 2.8.2 договору сторони дійшли згоди про повернення банком 27.07.2016р. грошових коштів з вкладного рахунку №26107300402113 АТ «Фортуна-Банк» в сумі 15 000 грн. шляхом перерахування вказаної суми на поточний рахунок вкладника №26009300102113 в АТ «Фортуна-Банк». Одночасно, контрагентами досягнуто згоди щодо визначення суми вкладу на рівні 2 918 000 грн.
Вказана додаткова угода набуває чинності з дати її підписання сторонами, що зазначена у преамбулі додаткової угоди та діє на строк розміщення вкладу, встановленого договором, крім випадків його дострокового розірвання, що передбачені правочином.
За поясненнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, на виконання умов договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р. Державним підприємством «Укртранснафтопродукт» дійсно було розміщено у Публічному акціонерному товаристві «Фортуна-Банк» банківський вклад у розмірі та строки, які визначено умовами вказаного паровичну та додатковими угодами до нього.
Одночасно, судом враховано, що сторонами у додатковій угоді №33 від 27.07.2016р. фактично було підтверджено залишок банківського вкладу станом на момоент її укладання в розмірі 2 918 000 грн.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. .
Частиною 3 ст.1060 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.
Судом зазначалось, що у додатковій угоді №33 від 27.07.2016р. контрагентами було погоджено продовжити строк розміщення банківського вкладу на два календарні дні з 28.07.2016р. по 29.07.2016р.
Одночасно, судом також вказувалось, що повернення вкладнику суми вкладу по закінченню строку розміщення вкладу здійснюється шляхом перерахування на власний поточний рахунок вкладника, що зазначений у ст.6 договору (п.2.2 договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р.).
Отже, керуючись вимогами наведених вище правових норм, з огляду на умови договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р. та додаткових угод до нього, суд дійшов висновку, що строк повернення банківського вкладу в сумі 2 918 000 грн. настав.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Публічним акціонерним товариством «Фортуна-Банк» не було повернуто Державному підприємству «Укртранснафтопродукт»грошові кошти, розміщені в банку на підставі договору №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р., що і стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення банківського вкладу в сумі 107 000 грн.
За таких обставин, судом встановлено, що банк, отримавши від позивача суму банківського вкладу, не виконав свої зобов'язання зі здійснення його повернення у строки, встановлені договором №11ДПС/23/2113/ЮР від 14.03.2016р., чим порушив майнові права позивача.
Однак, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.
Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено відсутність обмежень прав Державного підприємства «Укртранснафтопродукт», як вкладника банку, на отримання розміщеного в банку вкладу.
Як встановлено судом, на підставі рішення №55-рш/БТ від 26.01.2017р. Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №320 від 27 січня 2017 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Фортуна-банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Відповідно до рішення №89-рш від 21.02.2017р. Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №665 від 21 лютого 2017 року, «Про початок процедури ліквідації АТ «ФОРТУНА-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносин між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою даного Закону України є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Пунктом 6 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.
У відповідності до ч.1 ст.36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Одночасно, слід зауважити, що за приписами ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідація банку - це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказано, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду в процесі ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Статтею 48 вказаного нормативно-правового акту визначено перелік повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до яких, в тому числі, належить складання реєстру акцептованих вимог кредиторів (внесення змін до нього) та здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів.
У ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено заходи, що вчиняються уповноваженою особа Фонду для задоволення вимог кредиторів. Зокрема, зазначено, що вказана особа припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду. Фонд зобов'язаний у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження Фонду для повернення законним власникам. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
Як визначено у п.п. 4.19 - 4.21 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) протягом семи днів із дня розміщення інформації про початок процедури ліквідації в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» повідомляє кредиторів про початок процедури ліквідації та про строк, протягом якого вони мають право заявити про свої вимоги до неплатоспроможного банку, а також зазначає адресу для їх надсилання. Фонд в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів за формою, визначеною в додатку 3 до цього Положення, на підставі балансу банку, до якого включає вимоги кредиторів у національній валюті в розмірах, які існували на дату початку процедури ліквідації банку. Вимога, заявлена в іноземній валюті, уключається до реєстру вимог у національній валюті в сумі, визначеній за офіційним курсом, установленим НБУ на дату початку процедури ліквідації банку. Вимоги кредиторів зі сплати процентів (відсотків) за кредитами, депозитами, за незавершеними розрахунковими операціями тощо переносяться на відповідний рахунок кредитора.
Таким чином, господарський суд зазначає, що визнання банком, що знаходиться у стані ліквідації, кредиторських вимог юридичних осіб належить до компетенції саме уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до частини 1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора (ч.4 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
За таких обставин, з огляду на викладені вище положення законодавства України, суд дійшов висновку, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до ст.52 цього Закону. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 22.12.2016р. Вищого господарського суду України по справі №910/5115/16.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Наразі, суд зауважує, що за приписами ст.509 Цивільного кодексу України за змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
З огляду на встановлені судом обставини щодо виникнення спірних правовідносин сторін з договору банківського вкладу, грошові кошти за яким банком повернуто у строки, визначені правочином, не було, суд дійшов висновку, що Державне підприємство «Укртранснафтопродукт» є саме кредитором банку.
Таким чином, враховуючи встановлену Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборону на задоволення вимог кредиторів банку, яке здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку за визначеними чинним законодавством чергами, приймаючи до уваги відкликання банківської ліцензії та введення процедури ліквідації у Публічному акціонерному товаристві «Фортуна-Банк», господарський суд дійшов висновку, що задоволення кредиторських вимог Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» поза межами ліквідаційної процедури відповідача є неможливим та таким, що не відповідає приписам ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» до Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» про стягнення 107 000 грн. підлягають залишенню без задоволення.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.05.2017р.
Суддя Трофименко Т.Ю.