про закриття провадження у справі
26 квітня 2017 року 810/719/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2, про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Славутицького районного управління юстиції Київської області про зобов'язання відповідача виключити з акта опису й арешту майна напівпричіп тентовий, який перебуває на обліку в Ковельському ВРЕР ВДАІ УМВС України у Волинській області з 03.09.2010, марки BULTHUIS TSAA 26, кузов НОМЕР_2, номер державної реєстрації НОМЕР_1, накладеного постановою державного виконавця від 13.03.2012.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2017 замінено неналежного відповідача у справі - Відділ державної виконавчої служби Славутицького районного управління юстиції Київської області, на належного - Славутицький міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
У судове засідання учасники судового процесу не прибули, хоча про дату, час і місце розгляду справи були проінформовані належним чином - рекомендованою кореспонденцією та телефонограмами. Причини неявки суду не повідомлені.
Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що учасники судового процесу були належним чином проінформовані про дату, час і місце судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з п.10 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 №1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.
На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 03.09.2010 ОСОБА_2 є власником транспортного засобу - напівпричепу тентованого, реєстраційний номер НОМЕР_1, марки BULTHUIS, модель TSAA 26, номер кузова НОМЕР_2.
10.11.2016 ОСОБА_2 було виписано на ім'я ОСОБА_1 довіреність, яка зареєстрована в реєстрі за №2091.
Вказаним документом ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 продати або обміняти за ціну і на умовах на його розсуд належний ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого 03.09.2010 Ковельським ВРЕР ВДАІ УМВС України у Волинській області, причіп (марки - BULTHUIS TSAA 26, кузов НОМЕР_2, 1999 року випуску, тип ТЗ - напівпричіп тентовий, кольору - синього, державний номерний знак НОМЕР_1), який перебуває на обліку в Ковельському ВРЕР ВДАІ УМВС України у Волинській області з 03.09.2010.
Позивач зазначає, що він, маючи намір здійснити перереєстрацію вищезазначеного транспортного засобу, на підставі вказаної довіреності, на своє ім'я, звернувся до Ніжинського ВРЕР ДАІ, проте у проведенні відповідних дій йому було відмовлено у зв'язку з накладенням арешту на вказане майно.
Так, як вбачається з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 15.11.2016 №50759664, 13.03.2012 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції ОСОБА_3 в межах виконавчого провадження №24129456 було прийнято постанову про накладення арешту на транспортний засіб - напівпричіп тентовий, марки BULTHUIS TSAA 26, кузов НОМЕР_2.
У вказаному витязі в якості боржника зазначений ОСОБА_4.
Позивач вважає, що майно, піддане арешту, на теперішній час є його власністю, а на момент накладення арешту належало не боржникові за виконавчим провадженням, а іншій особі - ОСОБА_2, а тому просить виключити це майно з акта опису й арешту.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач не просить скасувати рішення суб'єкта владних повноважень (постанову про арешт майна третьої особи).
Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404) учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частинами 1, 2 статті 15 Закону №1404 визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Матеріали справи свідчать, що позивач у справі не є стороною у виконавчому провадженні й наявний спір про право на арештований автомобіль.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
За приписами ч. 1 ст. 59 Закону №1404 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України держава гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із передбачених статтею 11 ЦК України підстав у цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносинах, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо оскарження його дій та бездіяльності. Проте ця норма має застосовуватися з урахуванням положень статей 216, 386, 388, 392, 393 ЦК України щодо способів захисту права власності, а також положень Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України стосовно юрисдикції судів.
Суд зауважує, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Згідно з пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості, позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.
Пленум Вищого адміністративного суду України в п.17 постанови від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначив, що судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.
Зважаючи на те, що у даному випадку фактично має місце не адміністративно-правовий спір про захист прав та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, а цивільно-правовий спір (спір про право) на вказаний автомобіль, який неможливо вирішити без дослідження обставин набуття права власності (інших речових прав) на спірне майно, що виходить за сферу юрисдикції адміністративних судів, дана справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 18.10.2016 у справі №802/4107/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 62133026), від 05.10. 2016 у справі №820/1435/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 61859935), від 21.07.2016 у справі №826/16529/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 59137519), від 30.06.2016 у справі №818/1086/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 58704048).
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі, роз'яснивши позивачеві його право на звернення до суду з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.157, ст.ст.160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Закрити провадження у справі.
2.Роз'яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3.Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Дудін С.О.