____________________________________________________________________________________________________________________ Справа № 520/607/17
Провадження № 2-а/520/381/17
03.05.2017 року Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Васильків О.В.
при секретарі - Дідур Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси, про зобов'язання вчинити певні дії, суд, -
19.01.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача, в якому просить зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси призначити та виплатити позивачу пенсію за віком, починаючи з 22.01.2011 року, як вказано у постанові ВАС України; судові витрати та компенсацію витрат на послуги адвоката покласти на відповідача. При цьому позивач посилається на те, що рішення суду по справі № 2-а-6834/11 не виконано відповідачем.
Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином, у позові просить справу розглядати за її відсутності.
Представник відповідача Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси до судового засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином. Матеріали справи містять письмові заперечення представника управління на позовну заяву та заяву про розгляд справи за відсутності представника управління.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як встановлено у судовому засіданні, постановою Вищого адміністративного суду України від 13.03.2014 року визнано протиправною бездіяльність Пенсійного Фонду України щодо не пересилання уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення»; зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси у встановленому законом порядку, розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2011 року про призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».
Рішенням Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси від 19.12.2014 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії, так як ОСОБА_1 не є застрахованою громадянкою України та не проживає на території України.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У п.7 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.
Згідно п.16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсі), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.
За приписами п.29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, що вбачається із наявної в матеріалах справи копії закордонного паспорта ОСОБА_1, який дійсний до 15.07.2008 року, та є власністю України.
Як встановлено ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Таким чином, суд прийшов до висновку про безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення та призначення їй пенсії за віком.
Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Як встановлено ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив «оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».
Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив «право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення)».
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зробив висновок «різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.»
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах вже була висловлена Верховним судом України у постановах від 12 травня 2015 року, від 19 травня 2015 року та від 06 жовтня 2015 року у справах за № 21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а відповідно.
Частиною 1 статті 244-2 КАС України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх судів України.
Таким чином, враховуючи, що позивач 12.12.2014 року зверталася до Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси із завою про призначення пенсії згідно рішення від 13.03.2011 року, та рішенням відповідача від 19.12.2014 року їй було відмовлено, суд приходить до висновку, що саме з грудня 2014 року позивачу має бути призначено пенсію.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, так як обґрунтований та доведений.
Керуючись ст.ст.94,158-163, 256 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1, - задовольнити.
Визнати протиправним рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси від 19.12.2014 року за № 7644 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з грудня 2014 року.
Звернути постанову до негайного виконання у межах одного місяця.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.
Суддя Васильків О. В.