Дата документу 03.05.2017 Справа № 554/3365/16-ц
Провадження №2/554/342/2017
03 травня 2017 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі: головуючого судді Чуванової А.М.
при секретарях: Мороз Ю.Є.(Юркіна), ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» про визнання договору позики грошових коштів недійсним,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» звернулось до суду з позовом, в якому, з урахування заяв про збільшення позовних вимог, просило стягнути зОСОБА_2 суму неповерненої позики - 37770 гривень, проценти за користування грошовими коштами у розмірі 7066,72 гривень, 3% річних від простроченої суми у розмірі 890,96 гривень, інфляційні втрати у розмірі 3667,47 гривень, а всього: 49395,15 гривень. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що 16.12.2015 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики грошових коштів, згідно умов якого відповідач отримала від позивача позику у розмірі 42000 гривень з кінцевим терміном повернення 17.03.2016 року. Факт передачі грошових коштів у розмірі 42000 гривень відповідачу підтверджується видатковим касовим ордером №11 від 16.12.2015 року, що підписаний особисто відповідачем. ОСОБА_2 сплатила позивачу суму позики у розмірі 4230 гривень. Таким чином, своєчасно позику відповідач не повернула, у добровільному порядку погасити заборгованість відмовилася, чим порушила права та інтереси позивача.
У вересні 2016 року відповідач подала до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним, уточнивши її в квітні 2017 року - просила визнати договір позики удаваним правочином. Свої вимоги обґрунтовує тим, що договір про надання позики від 16.12.2015 року нею було підписано під впливом обману та зловживання довірою, фізичного та психологічного тиску, та будь-яких коштів за цим договором вона не отримувала. Також, в уточненій позовній заяві зазначила, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, та спірні правочини були завуальованими договорами підряду та відносинами, які склалися між ОСОБА_2 та адміністрацією ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі». ОСОБА_2 на момент укладання договору позики не перебувала у трудових відносинах з позивачем, не отримувала позики, оскільки відсутні докази видачі із каси ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» відповідної суми (реєстр синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку); відповідач не мала вільного волевиявлення та це не відповідало внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків правочину, що підтверджується, зокрема, заявою (у грудні 2015 року та у червні 2016 року повторно) до поліції щодо незаконних дій стосовно неї (інформацію про хід досудового слідства вона до сих пір не отримала).
Представники позивача первісний позов, з врахуванням уточнень, підтримали, зустрічні позовні вимоги не визнали. Пояснили, що ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» має право видавати позики громадянам; обман відповідача нічим не підтверджується, а до поліції ОСОБА_2 звернулася з заявою вже після призначення до розгляду даної цивільної справи. Посилання в договорі позики на п.4 - це помилкове використання бланку, коли укладається договір позики з працівниками ТОВ.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов не визнала, свої зустрічні позовні вимоги підтримала. Пояснила, що вона не перебувала в трудових відносинах з позивачем на момент укладання договору позики, вона працювала на ФОП. Договір позики (чистий бланк) вона підписала, видатковий касовий ордер - не підписувала, вона не зверталася про надання грошей, її примусили підписати договір, кошти не отримувала. Відразу не звернулася в поліцію, бо була залякана.
Представник відповідача ОСОБА_3 первісний позов не визнала, зустрічні позовні вимоги просила задовольнити повністю.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, її представника, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, вважає первісний позов таким, що підлягає задоволенню, в задоволенні зустрічних позов вимог - відмовити, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1ст.1049 ЦК України).
Судом встановлено, що 16.12.2015 року між ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, згідно умов якого відповідач отримала від позивача позику у розмірі 42000 гривень з кінцевим терміном повернення 17.03.2016 року (а.с.89).
Згідно видаткового касового ордеру від 16.12.2015 року, який завірено підписами керівника, головного бухгалтера та позичальника, ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» було видано ОСОБА_2 42000 гривень (а.с.88).
Відповідно до п.3 Договору позичальник зобов'язаний повернути позику позикодавцю у строк до 17.03.2016 року. В добровільному порядку відповідач позику не повернула, чим порушила умови Договору.
Задовольняючи позовні вимоги «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі», суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання умов договору позики, а саме: невиконання позичальником свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Факт отримання позичальником в борг коштів оформлено, як і передбачено п.2 Договору про надання позики та Видатковим касовим ордером, які завірені власноручним підписом ОСОБА_2
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно пункту 6 Договору якщо позичальник своєчасно не повернув позикодавцю суми позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, несплачені проценти за користування грошовими коштами та три проценти річних від простроченої суми.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У постанові Верховного Суду України №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року сформульована правова позиція: «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей».
Таким чином, наявний у справі договір позики, видатковий касовий ордер (а.с.88,89), є належним і допустимим доказом тієї обставини, що ОСОБА_2І отримала від ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» грошові кошти, зазначені у них.
Заперечення ОСОБА_2 та її представника про дефект договору позики (п.п.4,8- про повернення позики шляхом утримання позикодавцем суми грошей з заробітної плати позичальника, та у разі звільнення позичальник зобов'язаний повернути грошові кошти позикодавцю протягом 3 днів з моменту звільнення), суд визнає безпідставними, оскільки нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України окремо не встановлені істотні обов'язкові умови договору позики, а обов'язок боржника повернути отримані у борг кошти у певний термін або ж на вимогу кредитора прямо передбачений ст.1046, ст.1049 ЦК України.
З приводу посилань відповідача на неотримання грошових коштів в сумі 42000 гривень від позивача в борг суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 1046 ЦК України визначає договір позики як реальний. Він не може вважатися укладеним, поки не відбулося передання позикодавцем позичальникові грошей або речей.
Стаття 1047 ЦК України передбачає обов'язкову письмову форму договору позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частина 2 ст.1047 ЦК допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
У відповідності з вимогами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були ним одержані у меншій кількості ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
У справі № 6-63 цс13 , № 6-50 цс 16 та в інших справах Верховний Суд України зробив правовий висновок у відповідності до якого : «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідач не спростувала вимоги позивача про надання ОСОБА_2 грошової позики, тому первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
При цьому індекс інфляції, 3 % річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором (правова позиція Верховного Суду України висловлена у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16).
Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
Для визначення індексу за період невиконання зобов'язання по поверненню боргу індекси за кожен місяць у цьому періоді слід перемножити (суд використовує при підрахунку рекомендації Верховного Суду України у листі №62-97 від 3 квітня 1997 року).
Судом встановлено, що 16.12.2015 року ОСОБА_2 взяла в борг у ТОВ «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» 42000 гривень, які зобов'язалася повернути до 17.03.2016 року, але борг повернула частково в сумі 4230 гривень.
Сума неповернутого відповідачкою боргу позивачу з урахуванням індексу інфляції за період з квітня по листопад 2016 року складає 3667,47 грн. за наступним розрахунком: 103,5/100 х 100,1/100 х 99,8/100 х 99,9/100 х99,7/100 х 101,8/100 х 102,8/100 х101,8/100 = 1,0971 (індекс інфляції) х 37770 (борг).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином ч. 1 ст. 1048 надає право позикодавцю на одержання процентів та передбачає їх розмір у разі, якщо договором позики не встановлений розмір процентів за користування позикою - на рівні облікової ставки Національного банку України.
Встановлено, що у договорі позики від 16.12.2015 року не встановлений розмір процентів за користування позикою.
Також, вказаний договір не містить інших положень щодо процентів за користування позикою (безоплатного характеру позики).
Тому, вимоги позивача про стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за договором позики від 16.12.2015 року у сумі 7066,2 гривень є правомірними.
З відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних від простроченої суми, а саме: 3% - 37770 грн х 3% / 365 х287 = 890,96 грн.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд приходить до наступного висновку.
Посилання ОСОБА_2 на те, що договір позики вона уклала проти її справжньої волі внаслідок обману, застосування до неї психічного та фізичного тиску з боку другої сторони, та договір позики є удаваним правочином, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.
Згідно ст.ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу) такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози в порядку ст. 231 ЦК України, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.
У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
За положеннями ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Тобто, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен указати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивачем не надано суду доказів про те, що позивач ввів її в оману, саме на момент вчинення правочину 16.12.2015 року на неї чинився психічний чи фізичний тиск, внаслідок якого вона уклала оспорюваний договір позики без вільного волевиявлення та всупереч внутрішній волі, та сторонами було вчинено удаваний правочин.
Звернення ОСОБА_2 після відкриття провадження у даній цивільній справі із заявою до правоохоронних органів, зареєстрованою в ЄО №10655 від 30.06.2016 року (а.с.67), не доводить факту чинення на відповідача тиску та насильства в момент укладення оспорюваного договору позики 16.12.2015 року.
Крім того, відповідач не довела факту безгрошовості договору позики.
Відповідно до ст. ст.10, 60 ЦПК України обов'язок доведення обставин безгрошовості договору, покладено саме на ОСОБА_2, як зустрічного позивача, яка посилається на неотримання грошей та не підписання нею видаткового касового ордеру.
Аналіз наведених доказів у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що позичальником ОСОБА_2 не доведений факт неотримання грошей та не підписання нею видаткового касового ордеру, а також не передачу їй коштів за видатковим касовим ордером; ОСОБА_2 не надала доказів, підтверджуючих той факт, що спірний договір позики був укладений під впливом обману, насильства, був вчинений удаваний правочин.
Правочин (договір) не є укладеним, якщо в ньому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення.
Оспорюваний договір позики містить всі істотні умови вказаного виду договору, містить підпис позичальника, передача коштів підтверджена видатковим касовим ордером, і позичальником не доведено належними та допустимими доказами, що підписи від її імені в договорі позики та у видатковому касовому ордері вчинені не нею, а іншою особою.
Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.530 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом п.12 постанови Пленуму ВСУ від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показанням свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч.2 ст.937 ЦК, ч.3 ст.949 ЦК України.
Пояснення свідків відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд до уваги не приймає, показання свідків не є допустимим засобом доказування факту вчинення вищезазначеного правочину, оскільки договір було укладено в письмовій формі, та договір позики і видатковий касовий ордер є допустимим та достатнім доказом, відповідно до вимог ч.2 ст. 1047 ЦК України.
Таким чином, проаналізувавши всі надані докази, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 49395,15 гривень.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по справі.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.16,203,549-551,625,1046-1052 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» заборгованість за договором позики грошових коштів у розмірі 37770 гривень, проценти за користування грошовими коштами у розмірі 7066,72 гривень, 3% річних від простроченої суми у розмірі 890,96 гривень, інфляційні втрати у розмірі 3667,47 гривень, а також повернення суми сплаченого судового збору у розмірі 1378 гривень.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський хлібокомбінат «Кулиничі» про визнання договору позики грошових коштів недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: А.М. Чуванова