Провадження № 2/522/1142/17
Справа № 522/589/17
26 квітня 2017 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
при секретарі - Шевчик В. І.,
розглянувши у судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання незаконним розпорядження та поновлення порушених житлових прав,-
Позивачка 12.01.2017 року звернулась до суду з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за яким просила: визнати незаконним розпорядження ПРА ОМР №226 від 18.04.2014 року; поновити їй як наймачу квартири АДРЕСА_1 законні житлові права, які існували до порушення житлового права.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у серпні їй вперше стало відомо про розпорядження Приморської районної адміністрації №226 від 18.04.2014р., яким скасовано розпорядження Приморської районної адміністрації №184 від 24.02.2011р., зокрема, пункту 3.18 в якому відкрито особовий рахунок ОСОБА_1, прибиральниці дільниці №7 КП ЖКС «Фонтанський», на службову ізольовану квартиру №100, що складається із однієї кімнати житловою площею 23,4 кв.м., будинку №8-В по проспекту Шевченка, на склад родини 1 особа, враховуючи клопотання вищезазначеного підприємства за вих.№ 476 від 15.02.2011 року та виключено із числа службових. Розпорядження №226 від 18.04.2014р. винесено Приморською РДА без відома позивачки, а копія їй не надсилалась. Дізнавшись про вищевказане рішення та ознайомившись з документом, ОСОБА_1 вимушена звернутись до суду за захистом свого порушеного права незаконними діями відповідача.
Свої вимоги мотивувала також тим, що квартира АДРЕСА_2, що складається з однієї кімнати житловою площею 23,4 кв.м, отримана нею в період 2010- 2011 p.p. від підприємства, в якому позивачка працювала двірником (дільниця №11 КП ЖКС «Фонтанський»). Взагалі вона пропрацювала на тяжких роботах в комунальних підприємствах міста Одеси з 1991 року, починаючи з ЖЕО-206. У 2011 році перед виходом на пенсію за станом здоров'я, ОСОБА_1 ще деякий час працювала прибиральницею на дільниці №15 КП ЖКС «Фонтанський». Саме в той час вона написала заяву на ім'я голови Приморської райдержадміністрації про виключення квартири АДРЕСА_3 із числа службових. Приморською районною адміністрацією ОМР було прийнято рішення про виключення даної квартири із числа службових та виданий ордер на жиле приміщення житловою площею 23,4 кв.м на на ім'я наймача ОСОБА_1 для постійного проживання. У квартирі позивачка почала проводити ремонтні роботи ще з жовтня 2010 року, з моменту, як ПРА ОМР було винесено розпорядження №1170 від 26.10.2010р. «Про надання квартири для проведення відновлювального ремонту». Після виходу на пенсію позивачка капітально відремонтувала дах над квартирою, у 2012 році почала збирати документи та робити реконструкцію квартири. Відповідно до ст.ст. 29-36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позивачка замовила та отримала в управлінні архітектури та містобудування містобудівні умови та обмеження від 25.10.2012р. № 01- ІО/1233/о. Після виготовлення проекту реконструкції квартири АДРЕСА_4 без зміни цільового призначення, з улаштуванням внутрішнього перепланування та відкритого балкону консольного типу з боку двору, позивачкою ОСОБА_1 JI.M. до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області надана декларація про початок виконання будівельних робіт, яка зареєстрована 05.02.2013р. № ОД 083130360504. Однак, 18.04.2014р Приморською районною адміністрацією ОМР винесено незаконне розпорядження №226, яким скасовано власне прийняте раніше розпорядження №184 від 24.02.2011р., що, на думку позивачки, порушує її законні права як наймача та позбавляє законного права постійно проживати в квартирі, мати особисте житло. Зазначила, що службовою квартира не може бути, т.я. вже 4 роки вона знаходиться на пенсії.
На підставі ст..19, 47 Конституції України, ст..15-16 ЦК України, ст..4,5, 9,10,58,61,65-1 ЖК України, ст.. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ОСОБА_1 звернулась до суду з дійсним позовом.
У судове засідання 26.04.2017 року позивачка не з'явилась, але надала до суду письмову заяву, згідно якої просила суд розглядати справу за її відсутності, у якій також зазначила, що проти заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача у судове засідання року не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, поважних причин неявки суду не представив.
Суд у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки у судове засідання, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ч.4 ст.169 ЦПК України, у порядку ст. ст. 224-225 ЦПК України при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ст.197 ЦПК України у разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу не здійснюється.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка, починаючи з 1991 року працювала в комунальних підприємствах, наказом №659а від 02.08.2010 року була прийнята на роботу двірником ділянки №11 КП «ЖКС «Фонтанський», наказом №92 від 08.02.2011 року була переведена на посаду прибиральниці ділянки №15, наказом №510а від 01.08.2011 року була звільна за власним бажанням у відповідності до ст.. 38 КЗпП України.
Згідно виписки з протоколу спільного засідання адміністрації та профсоюзного комітету КП «ЖКС «Фонтанський» від 26.10.2010 року (а.с.12), по квартирному питанню щодо будинку №8-В по проспекту Шевченка у м. Одесі було вирішено запропонувати : ОСОБА_1, двірнику ділянки №11 КП «ЖКС «Фонтанський», відновити за власні кошти квартиру за адресою м. Одеса, пр.-т Шевченка, 8-В, кв. 100.
26.10.2010 року ПРА ОМР, розглянувши лист КП «ЖКС «Фонтанський» щодо передачі квартири №100, розташованої в житловому будинку по проспекту Шевченка, 8-В», для проведення відновлювального ремонту після пожежі, встановлено, що квартира знаходиться у незадовільному технічному стані та непридатному для проживання, та було доручено КП «ЖКС «Фонтанський» провести відновлювальний ремонт вказаної квартири для наступної передачі в якості службового житла співробітнику дільниці №11 КП «ЖКС «Фонтанський» ОСОБА_1С, про що прийнято відповідне розпорядження ПРА ОМР №1170 від 26.10.2010 року «Про надання для проведення відновлювального ремонту квартири №100, розташованої в житловому будинку по проспекту Шевченка, 8-В» (а.с.13).
18.01.2011 року ПРА ОМР було прийнято розпорядження №30 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації відновлених квартир №№93, 94, 98, 100, 101, які розташовані за адресою м. Одеса, пр.-т Шевченка, 8-В, без зміни функціонального призначення» (а.с.14), згідно якого було затверджено технічний висновок про можливість подальшої експлуатації відновлених квартир №№93, 94, 98, 100, 101, які розташовані за адресою м. Одеса, пр.-т Шевченка, 8-В. Також згідно даного розпорядження ПРА ОМР було затверджено про прийняття на баланс житлового фонду КП «ЖКС «Фонтанський» вказаних квартир, втому числі і кВ.№100, та включення їх до числа службових.
Під час розгляду справи №522/15585/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації ОМР про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження по якій у подальшому 15.11.2016 року було закрито згідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суду були надані з боку ПРА ОМР матеріали стосовно вказаної спірної квартири №100.
З витребуваної для огляду адміністративної справи №522/15585/16-а, суд вбачає, що 17.01.2011 року ОСОБА_1 звернулась до ПРА ОМР із заявою щодо надання службового ордеру на службову квартиру АДРЕСА_1 (а.с.45, справа №522/15585/16-а).
З цього приводу з відповідними клопотаннями щодо надання під службове приміщення та видачу службового ордеру на вказану квартиру №100 ОСОБА_1 24.01.2011 року та 22.02.2011 року зверталась адміністрація та профком КП «ЖКС «Фонтанський» (а.с.46).
02.02.2011 року ПРА ОМР було прийнято розпорядження №110 «Про прийняття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам», згідно витягу з якого, враховуючи клопотання адміністрації та профкому КП «ЖКС «Фонтанський» за вих.. №236 від 24.01.2011 року та згідно ст.. 118 ЖК України, було постановлено видати службовий ордер на службову ізольовану квартиру №100, яка складається з однієї кімнати житловою площею 23,4 кв.м., будинку №8-В по проспекту Шевченка, двірнику дільниці №11 ОСОБА_1, на склад родини 1 особа.
03.02.2011 року позивачці було видано ордер серії ПР №1982 на службове приміщення (спірну квартиру №110).
У подальшому громадською комісією по житловим питанням рай адміністрації 22.02.2011 року були розглянуті клопотання КП «ЖКС «Фонтанський» про виключення вказаних квартир (№№93, 94, 98, 100, 101, які розташовані за адресою м. Одеса, пр.-т Шевченка, 8-В) з числа службових.
Розпорядженням ПРА ОМР від 24.02.2011 року №184 вказані квартири були виключені з числа службових. Згідно витягу з розпорядження (а.с.9), ПРА ОМР були вирішено відкрити особовий рахунок ОСОБА_1, прибиральниці дільниці №7 КП «ЖКС «Фонтаснький», на вказану службову ізольовану квартиру №100, на склад родини 1 особа; квартиру №100 виключено із числа службових (пункт 3.18).
На виконання розпорядження ПРА ОМР від 24.02.2011 року №184 позивачці було відкрито особовий рахунок №46 та раніше наявний особовий рахунок на дану житлову площу квартири №100 закрито, квартиру виключено з числа службових (а.с.17).
На ім'я позивачки 06.09.2012 року КП «ОМБТІ та РОН» було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5. з метою реконструкції квартири позивачкою були замовлені та отриманні в Управлінні архітектури та містобудування ОМР містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №01-10/1233/0 від 25.10.2012 року. 05.02.2013 року Інспекцією ДАБК в Одеській області була зареєстрована Декларація про початок виконання будівельних робіт №ОД 083130360504, замовником за якою є ОСОБА_1.
Згідно пояснень позивачки, а також у відповідності до листа КП «ЖКС «Фонтанський» №48 від 06.03.2014 року (а.с.22), позивачкою здійснені ремонтно-відновлювальні роботи у квартирі за власні кошти, відремонтовано дах над квартирою.
Проте 18.04.2014 року Приморською районною адміністрацією ОМР винесено розпорядження №226, яким скасовано власне прийняте розпорядження №184 від 24.02.2011 року в частині п.3.18 в частині виключення з числа службових квартир КП «ЖКС «Фонтанський» квартири №100 (користувач ОСОБА_1М.).
Дане розпорядження ПРА ОМР №226 від 18.04.2014 року позивачка вважає незаконним, прийнятим у порушення чинного законодавства та таким, що порушують її конституційні права на житло.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК передбачає право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 3, 8, 19).
Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (розділ II).
Згідно до ч.3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
У відповідності до п.3 ч.2 ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчий комітет ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону N 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Згідно п. 1.1 Положення про Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 4584-VI від 13.02.2014 р. Приморська районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Приморського району м. Одеси, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно до п. 1.3 вищезгаданого Положення, райадміністрація підзвітна та підконтрольна Одеській міській раді, підпорядкована міському голові та виконавчому комітету міської ради (далі - виконком).
Отже, в силу положень п.3 ч.2 ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування», виконавчий комітет Одеської міської ради має право скасовувати акти підпорядкованої їй Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.
Згідно з ч.10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Аналогічний висновок міститься також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009, у резолютивній частині якого зазначено, що в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст. 19, ст. 144 конституції України (254к/9б-ВР), ст. 25, частин першої, десятої ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті чинення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Разом з цим, у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено право скасовувати акти, проте право на скасування таких актів відсутнє після їх виконання. Крім того як вбачається зі справи, таке розпорядження було скасовано відповідачем після спливу трьох років.
Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З досліджених матеріалів справи суд вбачає, що розпорядження ПРА ОМР №184 «Про прийняття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам» від 24.02.2011 року в частині п.3.18 було фактично виконано шляхом відкриття на ім'я ОСОБА_2 особового рахунку №46 на займану нею квартиру №100, яка складається з однієї кімнати житловою площею 23,4 кв.м., будинку №8-В по проспекту Шевченка, на склад родини 1 особа, а також виключенням даної квартири з числа службових. Крім того з моменту відкриття особового рахунку позивачка сплачувала кошти за належне утримання житла.
Тобто, на момент прийняття 18.04.2014 року ПРА ОМР оскаржуваного розпорядження №226, п.3.18 розпорядження ПРА ОМР №184 «Про прийняття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам» від 24.02.2011 року вичерпав свою дію фактом його виконання.
Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, а з матеріалів справи не вбачається, що, виконавши п.3.18 розпорядження ПРА ОМР №184 «Про прийняття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам» від 24.02.2011 року та отримавши ордер на службове житло, позивачкою були порушенні чи будь-яким іншим чином затронуті законні права та інтереси будь-яких інших осіб.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Конституцією також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.
У відповідності до ст.. 118 ЖК України ( в редакції на момент винесення розпорядження ПРА ОМР 110 від 02.02.2011 року), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до статті 119 Житлового кодексу УРСР службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, зокрема до них відносяться двірник житлово-експлуатаційної організації.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (ч. 5 ст. 9).
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вбачає, що відповідач, приймаючи розпорядження №226 від 18.04.2014 року, вирішив питання про скасування ненормативного акту органу місцевого самоврядування - розпорядження ПРА ОМР №184 «Про прийняття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам» від 24.02.2011 в частині п.3.18, який у свою чергу на момент винесення оскаржуваного розпорядження ПРА ОМР №226 від 18.04.2014 року, був виконаний та вичерпав свою дію.
Поняття «майно» в розумінні статті 1 Протоколу Конвенції має автономне значення.
Як зазначається в рішенні по справі «Рисовський проти України» (заява 29979/04) (П.70.) Аналізуючи відповідність розпорядження органу влади Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Таке скасування становило «позбавлення» власності позивача у розумінні статті 1 Першого протоколу (правомірне очікування- законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органу дозволу ). Проте ця дія, яка фактично анулювала юридичну підставу, на якій виникло право позивача на квартиру та її подальшу реконструкцію(була видана Декларація про початок будівельних робіт) та право на приватизацію такого житла, становила втручання в зазначене право. Зокрема, щоб відповідати Конвенції, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), п. 36).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «ОСОБА_2 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).(п.71)
З урахуванням наведеного суд вбачає також, що відповідач прийнявши рішення порушив права позивача на майно в розумінні ст..1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, на підставі викладеного суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконним розпорядження ПРА ОМР №226 від 18.04.2014 року, а тому вважає за необхідне їх задовольнити частково та визнати незаконним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №226 від 18.04.2014 року в частині, яким скасовано п.3.18 розпорядження голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 24.02.2011 року №184 «Про взяття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам» (в частині, що стосується безпосередньо позивачки).
Ч.1 ст. 3 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Тобто, згідно з чинним процесуальним законодавством України, захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушенні в майбутньому.
Суд вбачає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо поновлення їй як наймачу квартири АДРЕСА_1 законних житлових прав відносяться до вимог, що заявлені на майбутнє, тому в цій частині відмовляє.
Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повно і всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, що були досліджені в судовому засіданні, вирішив справу згідно із законом.
Таким чином з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
На підставі викладеного та керуючись ст..1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 169, 208-209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України; ст.19, 47 Конституції України, , ст.ст. 2, 28, 52, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 3, 6, 15-16, 319 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати незаконним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №226 від 18.04.2014 року в частині, яким скасовано п.3.18 розпорядження голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 24.02.2011 року №184 «Про взяття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до палати по цивільним справам апеляційного суду Одеської області шляхом подачі через Приморський суд м Одеси на протязі 10-ти днів з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Домусчі Л.В.
26.04.2017