Справа: № 371/76/17 Головуючий у 1-й інстанції: Пархоменко В.М. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
25 квітня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Бабенка К.А.
за участю секретаря: Морозенко С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на постанову Миронівського районного суду Київської області від 14 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Миронівського районного суду Київської області із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій.
Постановою Миронівського районного суду Київської області від 14 березня 2017 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.
Представник позивача не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити даний позов в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 належить до числа ветеранів війни - інвалідів війни третьої групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 22 січня 2016 року.
Позивачу у 2016 році виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 2310,00 грн. відповідно до постанови КМ України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань».
У грудні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік.
Проте листом Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 28.12.2016№ 01-17/218 позивачу було відмовлено у проведенні нарахування та виплаті вказаної допомоги з посиланням на відсутність для цього належних правових підстав. Крім того, позивачу було повідомлено про виплату йому щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни за 2016 рік у розмірі 2310,00 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 141 від 02.03.2016 року «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Вказане стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, урегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Положеннями ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога, у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року у справі № 1-11/2012 за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2,3,6 статті 166,частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, - Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати розмір соціальних виплат.
Конституційний Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першої статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» викладені в новій редакції положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до яких щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року наведені положення визнані неконституційними. Отже, починаючи з 22 травня 2008 року відновлено дію ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції від 25 грудня 1998 року, відповідно до якої розмір грошової допомоги інвалідам війни 2 групи становить 8 мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, згідно п. 63 (1) Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дане положення Закону України неконституційним не визнавалося.
Відповідно до п. 1 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» - у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення у таких розмірах - інвалідам війни 3 групи - 2310,00 гривень.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правових акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір допомоги. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України.
Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області, здійснюючи позивачу нарахування та виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 2310,00 грн., діяло відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин, (чинного з 1 січня 2015 року) та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань».
Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 19.02.2016 року у справі № К/800/4176/16 (№ 753/13867/15-а).
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Миронівського районного суду Київської області від 14 березня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Вівдиченко Т.Р.
Суддя Бабенко К.А.
Повний текст ухвали виготовлено - 27.04.2017
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Вівдиченко Т.Р.
Бабенко К.А