28 квітня 2017 р.Р і в н е 817/500/17
11год. 45хв.
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Комшелюк Т.О. (головуючий), суддів Зозулі Д.П. Махаринця Д. Є. , за участю секретаря судового засідання Климчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції);
відповідача: представник Захарець І.А.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доМіністерства юстиції України
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення певних дій.
Справа розглядалась у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції.
15.07.2016 року позивачем на адресу заступника Міністра юстиції України І.В.Бондарчука направлений інформаційний запит (звернення), в якому інформується про неоднакове застосування пункту 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року №2186/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433 (далі по тексту постанови Правила внутрішнього розпорядку). Також у зазначеному інформаційному запиті (зверненні) позивач просить надати роз'яснення на такі питання: 1. Як правильно має застосовуватися на практиці пункт 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку, а саме: а) яку кількість телефонних розмов має право засуджений в один день?; б) яка кількість телефонних розмов входить у визначення «тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин», а також дане визначення на один день чи на розмову?; в) чи може загальна тривалість розмов одного засудженого перевищувати 15 хвилин на день, якщо так, за яких обставин, наявність технічних засобів зв'язку, кількість засуджених, інше?; г) під визначенням «під контролем представника адміністрації», який входить контроль: набір номера абонента, прослуховування розмови, інше та яка кількість представників адміністрації має здійснювати такий контроль?
02.08.2016 року позивача, листом відповідача (№Г-18605/6 від 22.07.2016) повідомлено про направлення його заяви для розгляду за належністю Державній пенітенціарній службі України.
В свою чергу, Пенітенціарна служба України своїм листом №2/2/2-5833-16/Г-4330 від 02.08.2016 надсилає звернення позивача для розгляду до управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області, про що повідомляється позивач.
Відповідно, управління, своїм листом від 15.08.2016 № 19/09-176-16/Г-106 повідомляє про проведення перевірки щодо порушень вимог кримінально-виконавчого законодавства та відомчих нормативно-правових актів щодо реалізації засудженими до довічного позбавлення волі права на телефонні розмови, доступу до мережі Інтернет, порядку здійснення листування, а також фактів упередженого ставлення, фізичного та психологічного тиску, погроз та інших дій, що принижують гідність засуджених з боку представників адміністрації Рівненського слідчого ізолятора. В даному листі зазначений висновок про відсутність порушень та одночасно надані роз'яснення на звернення позивача. Зазначений лист був оголошений позивачу під підпис 18.08.2016 року.
15.09.2016 року позивач звертається з інформаційним запитом (повторним) до відповідача в якому знову звертає увагу на неоднакове застосування пункту 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку та вказує на те, що відповідь, яка отримана ним 18.08.2016 року на запит від 15.07.2016 року не дає жодних роз'яснень на поставлені ним питання, тому просить допомоги у отриманні роз'яснень пункту 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку та надати відповіді на поставлені питання (питання аналогічні, викладеним у зверненні від 15.07.2016).
25.10.2016р. листом №36638/Г-24214/6 відповідач своїм листом повідомив позивача про те, що його заява розглянута та повідомлено позивача про зміст вимог пункту 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку, абзаців 4, 6, 12 пункту 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку.
В подальшому позивач ще двічі (11.11.2016, 13.01.2017) звертається до відповідача із аналогічними запитами в яких вже крім прохання надати відповіді на поставлені питання, звертає увагу відповідача на неотримання ним чітких, зрозумілих та ясних відповідей на поставлені питання, а лише цитування норм законодавства. Зазначає про те, що такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні та використанні позивачем своїх законних прав, що призводять до грубого їх порушення.
16.02.2017 відповідач листом № 5514/Г-909/7 повідомив позивача про те, що на його запит від 16.01.2017 (фактично запит від 13.01.2017) надана відповідь на аналогічне звернення від 15.09.2016 - 25.10.2016 року.
Позивач в судовому засіданні в режимі відео конференції позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Заперечення обґрунтував тим, що вичерпні відповіді на запитання, які ставились позивачем у своїх зверненнях були викладені в листі управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області від 15.08.2016 № 19/09-176-16/Г-106. Крім того, 25.10.2016 року відповідачем було доповнено відповідь на порушені позивачем питання і також надано вичерпну, зрозумілу відповідь, що ґрунтується на нормах законодавства. Надані письмові заперечення відповідача аналогічні, викладеній позиції представника в судовому засіданні.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши подані письмові докази, суд констатує наступне.
Посилання позивача в своїй позовній заяві на Закон України «Про інформацію», Закон України «Про доступ до публічної інформації», на думку суду є неприйнятними з огляду на таке:
Згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
За змістом, інформація згідно із ст. 10 цього Закону поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.
Стаття 17 цього Закону встановлює, що: 1. Правова інформація - будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. 2. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. 3. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Згідно із ст.1 цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Отже, із аналізу правових норм слідує, що запитувана інформація повинна бути вже створена та знаходитись на матеріальних, електронних чи інших носіях.
Позивач в свою чергу просить роз'яснити правові норми, зазначені у Правилах внутрішнього розпорядку. Тобто, роз'яснення, яке просить надати позивач, ще має бути тільки створене та відображене на паперових, електронних і інших осіях, а відтак, інформаційні запити позивача належить розглядати в світлі статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».
Стаття 40 Конституції України встановлює, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до норм ст. 4 цього Закону, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Згідно із ст. 5, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону. Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Звернення про надання безоплатної правової допомоги розглядаються в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Стаття 7 встановлює вимоги, відповідно до яких, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
В силу ч.2 ст. 8, не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Згідно ст.15 даного Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Стаття 18. Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Стаття 19. Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Статтею 20 Закону встановлено, зокрема, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Оскільки позивач, в силу обставин є засудженим до довічного позбавлення волі, то, відповідно, щодо нього існують певні обмеження щодо його прав, свобод та інтересів. Права засуджених до довічного ув'язнення передбачені, зокрема, Кримінально-виконавчим Кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, підзаконними актами.
Так, частиною 1 статті 107 КВК України встановлено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України: одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі; користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь у трудовій діяльності; отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких в закладах охорони здоров'я, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я України та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; зустрічатися з родичами та іншими особами; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені; брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом; придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування; розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки; одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту; одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; звертатися до адміністрації з проханням внести подання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи щодо заміни не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
Частина 2 статті 151 КВК України.
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом Міністерства юстиції України № 2186/5, 29.12.2014.
Пункт 2, розділ XIV. Адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин. Перша телефонна розмова надається засудженому відразу після прибуття його до установи виконання покарань. Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи. Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністрації протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови. У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, а також вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого. Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених (додаток 16). Засудженим, які відбувають стягнення у виді поміщення у ДІЗО, карцер або переведення до ПКТ (ОК), телефонна розмова, як виняток, може бути надана з метою виховного впливу або у зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї). Телефонні розмови засуджених, які тримаються у виправних центрах, можуть здійснюватися за допомогою мобільних телефонів, які вони мають право зберігати при собі, зареєстрованих в черговій частині установи виконання покарань. Засуджений має право зберігати при собі лише один мобільний телефон. Для користування мобільним телефоном засуджений повинен звернутися до начальника виправного центру з письмовою заявою із зазначенням найменування телефону, модифікації, коду міжнародного ідентифікатора мобільного обладнання (IMЕІ) або серійного номера та телефонного номера оператора зв'язку, яким він користується. Реєстрація мобільних телефонів здійснюється у журналі реєстрації мобільних телефонів та телефонних номерів, якими користуються засуджені (додаток 17), який зберігається в черговій частині виправного центру. Якщо у засудженого буде виявлено незареєстрований мобільний телефон або телефонний номер (SIM-картка), він вилучається у встановленому законодавством порядку і зберігається на складі виправного центру та повертається засудженому після його звільнення. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають в установах виконання покарань, не дозволяються.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача по розгляду звернення від 11.11.2016 року.
Факт отримання вказаного звернення позивача, відповідачем не заперечується. Крім того, в судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що відповідь на запит позивача від 11.11.2016 року відповідачем не надавалась. Суд зауважує, що вданому випадку має місце бездіяльність, допущена відповідачем з приводу викладеного факту. Оскільки така бездіяльність перешкоджає позивачу використовувати свої права належним чином і в умовах ізоляції від суспільства, то вона є протиправною. Визнання представником відповідача факту ненадання відповіді на звернення позивача є фактично підтвердженням порушення вимог чинного законодавства (зазначені вище по тексту постанови).
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача по розгляду звернень від 15.09.2016 року, 13.01.2017року, зобов'язання надати відповідь.
Представник відповідача стверджує, що повна та вичерпна відповідь на поставлені в зверненнях позивача питання була надана останньому листом управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області 15.08.2016 № 19/09-176-16/Г-106, а саме: на питання «яку кількість телефонних розмов має право засуджений в один день», надана відповідь: «без обмежень їх кількості у визначений розпорядком дня час»; на запитання «яка кількість телефонних розмов входить у визначення «тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин», а також дане визначення на один день чи на розмову, відповідь - «з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість однієї розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин»; на запитання «чи може загальна тривалість розмов одного засудженого перевищувати 15 хвилин на день, якщо так, за яких обставин, наявність технічних засобів зв'язку, кількість засуджених, інше», відповідь - «для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи. Телефонні розмови проводяться у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. Також згідно вимог нормативних документів телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються телефонний номер абонента та тривалість розмови; на запитання «під визначенням «під контролем представника адміністрації», який входить контроль: набір номера абонента, прослуховування розмови, інше та яка кількість представників адміністрації має здійснювати такий контроль» надана відповідь - «телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації, зокрема у визначеному порядком адміністрації час та місці протягом дня. Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються телефонний номер абонента та тривалість розмови. У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, а також вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого.
Також представник відповідача стверджує, що відповідач листом від 25.10.2016 доповнив відповідь на порушені позивачем питання і надав вичерпну зрозумілу відповідь, яка ґрунтується на нормах законодавства.
Одночасно, представник відповідача, з посиланням на Порядок розгляду звернень громадян у Державній кримінально-виконавчій службі України, стверджує, що всі звернення позивача є ідентичними. Так як на перше звернення відповідь була надана в повному обсязі, то всі інші звернення позивача з тих самих питань є повторними. В зв'язку з чим була надана відповідь позивачу про те, що відповіді на порушені питання уже надавались.
Так, дійсно, відповідь позивачу надавалась. Однак, здійснивши аналіз відповідей на поставлені питання, суд приходить до висновку про їх нечіткість, незрозумілість, неповноту. Доповнення, на яке посилається представник відповідача від 25.10.2016р. не є роз'ясненням у розумінні значення цього слова, а є цитуванням норм Правил внутрішнього розпорядку. Також дане роз'яснення відповідача допускає неоднозначність його трактування та застосування на практиці як для позивача, так і для установи, в якій позивач заходиться.
Одночасно суд зауважує, що у зверненні позивача прослідковуються і пропозиції до діяльності суб'єкта владних повноважень, тобто, надати не тільки відповіді на поставлені позивачем питання, а фактично надати роз'яснення щодо практичного застосування установами кримінально-виконавчої системи пункту 2, розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 2186/5, 29.12.2014.
Суд не погоджується також із твердженням відповідача щодо повторності звернень позивача оскільки ні перше звернення позивача, ні всі наступні його звернення не були належним чином розглянуті та проаналізовані, не було надано чітких та конкретних відповідей на поставлені питання, а тому до наступних звернень позивача не може бути застосована повторність в розумінні ст.8 Закону України «Про звернення громадян».
Закон України «Про звернення громадян» (ст.8) дійсно передбачає процедуру не розгляду повторних звернень одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Однак, ця норма встановлює також прийняття рішення про припинення розгляду такого звернення, яке приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Рішення з приводу припинення розгляду звернень позивача відповідачем не приймались.
З врахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про протиправність дій відповідача при розгляді звернень позивача від 15.09.2016 року, 13.01.2017 року, що виразилося у неналежному їх розгляді та, відповідно, наданні не точних, не повних роз'яснень, які допускають довільне трактування та застосування.
Оскільки права позивача, передбачені зазначеним в постанові суду чинним законодавством порушені, то вони належать до відновлення шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії щодо надання чітких та обґрунтованих відповідей на поставлені питання у зверненнях.
Підсумовуючи зазначене в його сукупності, судом приймається рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Ухвалою суду від 7 квітня 2017 року позивач звільнений від сплати судового збору за подання адміністративного позову, тому ст. 94 КАС України (розподіл судових витрат) не застосовується.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 11.11.2016 року.
Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо розгляду інформаційних запитів ОСОБА_1 від 15.09.2016 року та від 13.01.2017 року.
Зобов'язати Міністерство юстиції України надати повну та чітку інформацію на запитання, викладені в інформаційних запитах ОСОБА_1 від 15.09.2016 року, 11.11.2016 року, 13.01.2017 року, а саме:
1. Як правильно має застосовуватися на практиці пункт 2 Розділ XIV "Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань", затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5, тобто:
а) яку кількість телефоних розмов має право засуджений в один день?;
б) яка кількість телефоних розмов входить у визначення "тривалість розмов одного засудженого не повина перевищувати 15 хвилин", а також дане визначення на день чи на розмову?;
в) чи може загальна тривалість розмов одного засудженого перевищувати 15 хвилин на день, якщо так, за яких обставин, наявність технічних засобів зв'язку, кількість засуджених, інше?;
г) під визначенням "під контролем представника адміністрації", який входить контроль: набір номера абонента, прослуховування розмови, інше, та яка кількість представників адміністрації має здійснювати такий контроль?.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий cуддя Комшелюк Т.О.
Судді Зозуля Д.П.
Махаринець Д. Є.