Справа: № 823/1702/16 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І.
Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.
Іменем України
24 квітня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;
суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,
за участю секретаря: Левченка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 14.07.2016 №26742-13,
Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 14.07.2016 №26742-13.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до частини четвертої статті 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до частини першої статті 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є власником будівлі швейної фабрики з цокольним поверхом, загальною площею 3817,9 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
14 липня 2016 року контролюючим органом відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України було обчислено та нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у зв'язку із чим винесено податкове повідомлення - рішення від 14.07.2016 №26742-13 про сплату податкового зобов'язання у розмірі 46502,02 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням - рішення позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.
Положеннями статті 265 ПК України в редакції, яка була чинна до 01.01.2015 було передбачено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, згідно підпункту 265.1.1 вказаної статті платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 265.2.1).
В подальшому, Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою було передбаченою склад податку на майно. Так, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Також, зазначеним Законом викладено в новій редакції статтю 266 ПК України, якою визначено порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (платників податків, об'єкт оподаткування, базу оподаткування, пільги із сплати податку, ставку податку, податковий період, порядок обчислення суми податку, порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об'єкта оподаткування податком, порядок та строки сплати податку).
У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно положень пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2).
Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Отже, з 01 січня 2015 року до Податкового кодексу України були внесені зміни, якими передбачено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в тому числі на нежитлову нерухомість.
У підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначені об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які не є об'єктом оподаткування. Зокрема, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств (абзац «є» підпункту).
Згідно розділу 4 Національного класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010», затвердженого наказом Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 (далі КВЕД ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Також, у вказаному пункті визначено термін процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Переробна промисловість - усі види економічної діяльності, віднесені до секції C «Переробна промисловість». До неї належать як кустарно-ремісничі промисли, так I серійне виробництво. Використання машин і устатковання для виконання економічної діяльності характерне не тільки для секції C.
Перероблення - це технологічний процес, виконання якого змінює форму, властивості чи склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції, задля отримання нової продукції.
Згідно структурної класифікації видів економічної діяльності у секції С «Переробна промисловість» є розділ 14 «Виробництво одягу».
Згідно розділу І Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів.
До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
До групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо; будівлі підприємств легкої промисловості (1251.4).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.01.1992 виконавчим комітетом Черкаської міської ради; 18.09.2014 проведено державну реєстрацію припинення ФОП ОСОБА_2
Також, позивач використовує земельну ділянку площею 2941 м2 під швейною фабрикою з експериментальним цехом за адресою АДРЕСА_1, згідно договору оренди землі від 03.09.2004, укладеного між позивачем та Черкаською міською радою (термін договору до 22.06.2053).
02 лютого 2012 року між ОСОБА_2 (Установник управління) та товариством з обмеженою відповідальністю «Мира 2007» (Управитель) укладено договір управління, за яким Установник управління передав Управителеві, а Управитель прийняв від Установника в управління будівлю швейної фабрики з цокольним поверхом, А-2, загальною площею 3817,9 м2, що розташована по АДРЕСА_1, і зобов'язується за плату, визначену даним договором, здійснювати від свого імені управління зазначеною будівлею в інтересах Установника управління. Будівля швейної фабрики з цокольним поверхом А-2, яка передається в управління, належить на праві власності ОСОБА_2. Договір управління укладено на 5 років.
Згідно сертифікату Української асоціації підприємств легкої промислововсті «Укрлегпром» від 10.07.2014 ТОВ «Мира 2007» є дійсним членом Української асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром».
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Міра 2007» (виконавець) та ПАТ «Астра Люкс» (замовник) укладений договір від 21.10.2015 №502 про надання послуг з пошиття, за яким виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з пошиття продукції за асортиментом згідно Специфікації з сировини замовника, а замовник зобов'язується прийняти послуги та виготовлену продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах даного Договору. Згідно акту здачі - прийняття робіт від 02 листопада 2015 року ТОВ «Мира 2007» надані послуги з пошиття верху до куртки утепленої у кількості 661 штук.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що будівля швейної фабрики з цокольним поверхом загальною площею 3817,9 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить позивачеві на праві власності, є будівлею промисловості, а тому згідно з підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Згідно пункту 8.3 статті 8 зазначеного Кодексу до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
У відповідності до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно (розділ ХІІ Кодексу), до якого входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (статті 266).
Статтею 12 ПК України передбачені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів.
Згідно положень названої статті встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2).
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4).
Згідно пункту 12.5 офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Як було зазначено, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до якого було включено об'єкт нежитлової нерухомості на території міста Черкаси встановлений рішенням Черкаської міської ради 22.01.2015 № 2-672, у зв'язку з чим є вірним висновок суду першої інстанції, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом № 71-VIII змін та рішення з метою оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування належного позивачеві на праві приватної власності нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, не може мати місце у 2015 році. В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення - рішення.
Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем адміністративного позову майнового характеру, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1378,00 гривень.
Як вбачається з адміністративного позову, предметом спору є податкове повідомлення - рішення про збільшення грошового зобов'язання на загальну суму 46502,02 грн. Враховуючи, що даний спір може призвести до зменшення майна особи, колегія суддів вважає, що даний адміністративний позов має майновий характер.
Отже, судовий збір повинен складати 606,32 грн (1378,00х0,4х1,1).
Відповідно до частини першої статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення.
Відповідно до частини першої статті 88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки апелянтом на час розгляду апеляційної скарги судовий збір не сплачений, колегія суддів вважає, що він підлягає розподілу шляхом його стягнення з відповідача.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року - без змін.
Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (ідентифікаційний код 39497534, адреса: 18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 235) до Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача 820019; рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 606 (шістсот шість) гривень 32 копійки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
(Ухвалу у повному обсязі складено 28.04.2017 року)
Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко
Суддя: Л.В. Губська
Суддя: І.В. Федотов
Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.
Судді: Губська Л.В.
Федотов І.В.