27 квітня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/335/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Кисличенко О.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2.,
представника відповідачів - Боровик Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
03 березня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.02.2017 №0000651302 та №0000641302, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.02.2017 №0000621302 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.02.2017 №Ф-0000631302.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на безпідставність висновків планової виїзної перевірки, які знайшли відображення в акті від 23.12.2016 №1390/16-20-13-02-14/2701612255/82, щодо заниження податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, мотивуючи свою позицію тим, що господарські операції по придбанню банзину мали реальний характер, оформлені належними первинними документами, а придбаний бензин використовувався у господарській діяльності позивача. Висновок контролюючого органу щодо неправомірного віднесення до складу витрат сум сплаченого єдиного внеску за 2014 рік у розмірі 4148,00 грн (акт перевірки від 11.08.2014 №1155/16-20-17-02-14/2701612255/115) не заслуговує на увагу, оскільки на момент їх сплати ФО-П ОСОБА_1 оскаржувались в судовому порядку податкові повідомлення-рішення контролюючого органу та вимоги про сплату боргу (недоїмки), винесені на підставі зазначеного вище акту перевірки від 11.08.2014. Полтавським окружним адміністративним судом 09.12.2014 у справі №816/3626/14 винесено постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову ФО-П ОСОБА_1, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015. Отже, грошові зобов'язання, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, винесених на підставі акту перевірки від 11.08.2014 №1155/16-20-17-02-14/2701612255/115, вважаються узгодженими лише 05.02.2015. Як наслідок, позивач також вважає необгрунтованими, такими, що базуються на припущеннях, та не відповідають нормам законодавства України й висновки акту перевірки 23.12.2016 №1390/16-20-13-02-14/2701612255/82 щодо заниження єдиного соціального внеску, у зв'язку з чим відносно останнього безпідставно винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.02.2017 №0000621302 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.02.2017 №Ф-0000631302.
Позивач та його представник в судовому засіданні 27.04.2017 підтримали вимоги позовної заяви та просили суд їх задовольнити.
В ході судового засідання 13.04.2017 протокольною ухвалою суду до участі у справі в якості другого відповідача залучено Головне управління ДФС у Полтавській області.
Представник відповідачів в судовому засіданні 27.04.2017 заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, встановлені під час перевірки позивача та зафіксовані в акті перевірки від 23.12.2016 №1390/16-20-13-02-14/2701612255/82.
Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідачів, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа - підприємець 19.02.2007 /том 2 а.с. 164-165/.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.02.2017 основними видами діяльності позивача були: 46.12 - діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 33.12 - ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; 33.14 - ремонт і технічне обслуговування електричного устатковання; 33.20 - установлення та монтаж машин і устатковання.
У період з 28.11.2016 по 16.12.2016 контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.
У період, охоплений перевіркою, позивач перебував на загальній системі оподаткування, був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100237528, виданого Шишацьким відділенням Миргородської ОДПІ 28.07.2009, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 23.12.2016 №1390/16-20-13-02-14/2701612255/82 /том 1 а.с. 9-21/, в якому зафіксовано порушення, зокрема:
- п.138.1 ст.138, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 3411,45 грн: за 2014 рік на суму 2040,12 грн, за 2015 рік на суму 1371,33 грн;
- п.198.3, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню, на суму 3495,43 грн, в тому числі: за січень 2014 року - 121,66 грн, за лютий 2014 року - 119,03 грн, за березень 2014 року - 665,62 грн, за квітень 2014 року - 29,33 грн, за травень 2014 року - 88,67 грн, за вересень 2014 року - 629,61 грн, за жовтень 2014 року - 606,28 грн, за грудень 2014 року - 338,67 грн, за березень 2015 року - 65,00 грн, за квітень 2015 року - 162,67 грн, за травень 2015 року - 221,85 грн, за липень 2015 року - 66,66 грн, за серпень 2015 року - 61,67 грн, за листопад 2015 року - 318,71 грн;
- п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено нарахування єдиного соціального внеску на загальну суму 7891,89 грн, в тому числі: за 2014 рік на суму 4719,47 грн та за 2015 рік на суму 3172,42 грн.
На підставі акту перевірки від 23.12.2016 №1390/16-20-13-02-14/2701612255/82 Головним управлінням ДФС у Полтавській області винесено:
- податкове повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000641302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5243,15 грн, в тому числі: 3495,43 грн - за основним платежем, 1747,72 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями /том 1 а.с. 27/;
- податкове повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000651302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5117,18 грн, в тому числі: 3411,45 грн - за основним платежем, 1705,73 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями /том 1 а.с. 26/;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.02.2017 №Ф-0000631302 зі сплати єдиного внеску на суму 7891,89 грн /том 1 а.с. 28/;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зорів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.02.2017 №0000621302, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 2050,32 грн /том 1 а.с. 29/.
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою, рішенням про застосування штрафних санкцій, позивач оскаржив їх до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 01.02.2017 №0000651302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5117,18 грн, в тому числі: 3411,45 грн - за основним платежем, 1705,73 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд виходить з наступного.
В акті перевірки констатовано порушення позивачем вимог п.138.1 ст.138, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України у зв'язку із завищенням ФО-П ОСОБА_1 валових витрат в Розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб до декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік на суму 13600,80 грн по причині:
- віднесення до Розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб до декларації про майновий стан і доходи вартості товарів, які використані не в господарській діяльності платника, а саме, бензину А-92, А-80, А-95, що використаний на легковий автомобіль ВАЗ-21013 на суму 9452,80 грн;
- віднесення до Розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб до декларації про майновий стан і доходи суми сплаченого єдиного соціального внеску від доходу отриманого від підприємницької діяльності на загальну суму 4148,00 грн, а саме, сплаченого 27.11.2014 єдиного внеску у сумі 2000,00 грн та сплаченого 16.12.2014 єдиного внеску у сумі 2148,00 грн частково (за призначенням єдиний внесок за 2014 рік). Відповідно до індивідуальної карточки платника податків дані суми єдиного внеску зараховані в сплачені суми єдиного внеску за донарахованими сумами єдиного внеску згідно попереднього акту перевірки від 11.08.2014 №1155/16-20-17-02-14/2701612255/115 та не відносяться до валових витрат платника.
Крім того, в акті перевірки констатовано порушення позивачем вимог п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України у зв'язку із завищенням ФО-П ОСОБА_1 валових витрат в Розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб до декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік на суму 9142,30 грн по причині віднесення до Розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб до декларації про майновий стан і доходи вартості товарів, які використані не в господарській діяльності платника, а саме, бензину А-92, А-80, що використаний на легковий автомобіль ВАЗ-21013 на суму 9142,30 грн. Платником віднесено до декларації про майновий стан і доходи вартість бензину, використаного на автомобіль ВАЗ-21013 згідно наданих на перевірку матеріальних звітів по ПММ.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, визначено ст.177 Податкового кодексу України.
Згідно п.177.1-177.4 ст.177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній у 2014 році) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній у 2015 році) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
- обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
З аналізу норм податкового законодавства як в редакції, чинній на 2014 рік, так і в редакції, чинній у 2015 році, слідує, що фізична особа-підприємець має право включити до складу витрат відповідні суми, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходів та господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, і які підпадають під перелік витрат операційної діяльності.
Відносно висновків контролюючого органу про завищення позивачем витрат у зв'язку з включенням до їх складу витрат на придбання палива, використаного для легкового автомобіля ВАЗ-21013, у загальній сумі 18595,10 грн, в тому числі 9452,80 грн в 2014 році та 9142,30 грн в 2015 році, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що протягом 2013-2015 років позивач придбавав бензин наступних марок А-92, А-80, А-95 у ТОВ "Татнєфть - АЗС - Україна", що підтверджується наявними у справі копіями податкових накладних та фіскальних чеків /том 1 а.с. 40-62, том 3 а.с. 67-68/.
Сторонами в ході судового розгляду справи не заперечувалося, що станом на 01.01.2014 позивач мав залишок ТМЦ (том 3 а.с. 65) на суму 85182,93 грн (з ПДВ) в тому числі:
- дизельне паливо в кількості 7727 л на суму 71310,96 грн;
- бензин А-76 в кількості 514 л на суму 5227,38 грн;
- бензин А-92 в кількості 226 л на суму 2344,59 грн;
- емаль провід в кількості 63 кг на суму 6300,00 грн.
Станом на 31.12.2015 ФО-П ОСОБА_1 мав залишок ТМЦ (том 3 а.с. 66) на суму 191410,12 грн (з ПДВ), в тому числі:
- дизельне паливо в кількості 13025 л на суму 179293,80 грн;
- бензин А-80 в кількості 276,25 л на суму 5439,32 грн;
- бензин А-92 в кількості 121,66 л на суму 2377,00 грн;
- емаль провід в кількості 43 кг на суму 4300,00 грн.
Списання бензину А-80, А-92 та А-95 у період з 01.01.2014 по 31.12.2015 здійснювалося позивачем на підставі подорожніх листів службового легкового автомобіля, які складалися на легковий автомобіль ВАЗ 21013 НОМЕР_2 /том 1 а.с. 63-250, том 2 а.с. 1-58/. Крім того, облік витрат вівся позивачем у картках обліку витрат бензину форми №41-пп та помісячних матеріальних звітах по ПММ /том 2 а.с. 59-135/.
В судовому засіданні представник позивача вказував на те, що користування та розпорядження автомобілем ВАЗ-21013 НОМЕР_2 ФО-П ОСОБА_1 здійснює на підставі виданої 09.07.2013 та посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5 довіреності, а також підписаного між ним та ОСОБА_6, ОСОБА_4 актом приймання автомобіля ВАЗ-21013 НОМЕР_2 від 09.07.2013, який являється додатком до вищевказаної довіреності /том 1 а.с. 34, том 2 а.с. 171/.
Разом з тим, такі доводи представника позивача судом оцінюються критично, оскільки зі змісту вказаної довіреності слідує, що експлуатувати та розпоряджатися (продати з обов'язковою попередньою сплатою податку з доходу фізичних осіб з цього продажу, обміняти, передавати в оренду, позичку, тощо) автомобілем ВАЗ-21013 НОМЕР_2 власник останнього ОСОБА_7 уповноважив не тільки ОСОБА_1, а ще й інших осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_4
Крім того, судом не приймається до уваги також й акт приймання автомобіля від 09.07.2013, яким ОСОБА_6 та ОСОБА_4 погодилися на те, що автомобілем ВАЗ-21013 НОМЕР_2 одноособово буде користуватися ОСОБА_1, як фізична особа-підприємець у його господарській діяльності протягом усього строку дії довіреності. Згідно відмітки на вказаному акті, останній є додатком до довіреності від 09.07.2013, проте, довіреність підписувалася у м. Полтава та посвідчувалася нотаріально, в той час як акт приймання автомобіля від 09.07.2013 підписувався ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в смт Шишаки та на відміну від довіреності не посвідчений нотаріусом хоча є додатком до останньої.
В ході судового розгляду справи позивачем не було надано належних документів, що підтверджують правові підстави користування автомобілем ВАЗ-21013 НОМЕР_2 у період з 01.01.2014 по 31.12.2015, а відтак списання паливно-мастильно матеріалів на цей автомобіль за спірний період та віднесення їх вартості до витрат у 2014 та 2015 роках є неправомірним.
Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила №1306), передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно пункту 2.2. Правил №1306 власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Таким чином, Правилами №1306 дорожнього руху, які в силу пункту 1.1. встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України передбачена можливість фізичної особи керувати транспортним засобом без довіреності, водночас користування транспортним засобом фізичною особою-підприємцем у своїй господарській діяльності повинно здійснюватися на законній підставі.
Зокрема, параграфом 5 глави 58 розділу ІІІ Книги 5 Цивільного кодексу України визначені особливості найму (оренди) транспортного засобу.
Відповідно до положень статті 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 800 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.
Згідно частини 2 статті 801 Цивільного кодексу України витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що фізична особа-підприємець може віднести до витрат вартість паливно-мастильних матеріалів лише на той легковий автомобіль, який перебуває у його володінні (користуванні) на законній підставі, при цьому за умови, якщо ці витрати пов'язані безпосередньо із здійсненням господарської діяльності.
Досліджуючи наявність зв'язку витрат позивача на паливно-мастильні матеріали, використані для легкового автомобіля ВАЗ 21013 НОМЕР_2, із здійсненням господарської діяльності, суд враховує наступне.
Згідно пояснень позивача, що містяться у адміністративному позові та додаткових письмових поясненнях /том 1 а.с. 5 зі звороту, том 2 а.с. 170/, легковий автомобіль використовувався у його господарській діяльності у період з 01.01.2014 по 31.12.2015 для придбання товарів, послуг, зустрічі з контрагентами, доставки придбаного обладнання, інструментів, поїздок до банківської установи, тощо.
Із наданих до суду позивачем копій подорожніх листів легкового автомобіля слідує, що поїздки автотранспорту відбувалися за наступними маршрутами: Шостаки-Полтава-Шостаки, Шостаки-Полтава-Шишаки-Шостаки, Шостаки-Полтава-Миргород-Шостаки /том 1 а.с. 63-250, том 2 а.с. 1-58/. Разом з тим, з вказаних листів суд позбавлений можливості встановити за якою адресою та для чого саме ФО-П ОСОБА_1 здійснювалися такі поїздки до м. Полтава, м. Мирогорода та смт Шишаки, та яким чином ці поїздки пов'язані з господарською діяльністю останнього. Суд зауважує, що поїздки до м. Полтави у ФО-П ОСОБА_1 згідно подорожніх листів відбувалися в кожному з місяців 2014 та 2015 років значну кількість разів, при чому, в одному місяці такі поїздки відбувалися по кілька днів поспіль, що на переконання суду також є необгрунтованим. Поряд з цим, слід відмітити те, що кілька з наданих позивачем до справи подорожніх листів взагалі не містять марки пального, яке використовувалося для поїздок, що також позбавляє суд можливості пов'язати такі листи з господарською діяльністю ФО-П ОСОБА_1 та зі спірними витратами на пальне /том 1 а.с. 117, 195/.
Отже, суд доходить висновку, що надані позивачем до матеріалів справи подорожні листи службового автомобіля не являються належними доказами на підтвердження використання ФО-П ОСОБА_1 бензину у його господарській діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено належними доказами зв'язок витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, які в подальшому списані на використання легкового автомобіля, із його господарською діяльністю, тому суд погоджується з доводами контролюючого органу щодо завищення таких витрат позивачем та відповідно заниження у зв'язку з цим податку з доходів фізичних осіб.
Щодо неправомірного віднесення ФО-П ОСОБА_1 до розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб до декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік суми сплаченого єдиного соціального внеску від доходу, отриманого від підприємницької діяльності в розмірі 4148,00 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, з наявної у матеріалах справи картки обліку платника податків /том 2 а.с. 237/ слідує, що позивачем 27.11.2014 та 16.12.2014 були сплачені кошти у сумах 2000,00 грн та 2500,00 грн відповідно, які станом на 16.12.2014 рахувалися у картці, як переплата по єдиному соціальному внеску від доходу платника податків, отриманого від підприємницької діяльності.
В Книзі обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, ФО-П ОСОБА_1 у графі 9 відобразив понесені витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату у сумах 2000,00 грн за призначенням єдиний соціальний внесок за 2014 рік та 2500,00 грн за призначенням єдиний внесок за 2014 рік /том 2 а.с. 147 зі звороту, 148 зі звороту/.
Матеріали справи свідчать про те, що 11.08.2014 на підставі висновків акту перевірки від 11.08.2014 №1155/16-20-17-02-14/2701612255/115 відносно ФО-П ОСОБА_1 контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0007621702 зі сплати єдиного внеску на суму 10394,28 грн /том 2 а.с. 229/.
В результаті оскарження ФО-П ОСОБА_1 вказаної вимоги в судовому порядку, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі №816/3626/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015, у задоволенні позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 відмовлено /том 2 а.с. 230-235/.
Судовим розглядом встановлено, що у зв'язку з винесенням постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі №816/3626/14 контролюючим органом 26.12.2014 у картці обліку платника податків по єдиному соціальному внеску поновлено донараховану згідно з вимогою від 11.08.2014 №Ф-0007621702 суму єдиного внеску в розмірі 10394,28 грн, та як наслідок, зменшено переплату по єдиному внеску на суму 4500,00 грн (2000,00 грн + 2500,00 грн).
Як пояснила представник відповідача в ході судового розгляду справи, сума єдиного внеску у розмірі 10394,28 грн донарахована ФО-П ОСОБА_1 з огляду на заниження останнім нарахування єдиного соціального внеску за 2013 рік, що підтверджується висновками акту від 11.08.2014 №1155/16-20-17-02-14/2701612255/115 про результати документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 /том 2 а.с. 220-224/.
Водночас, за приписами пп.138.5.1 п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній у 2014 році) інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
Враховуючи положення вказаної норми суд доходить висновку про відсутність у позивача підстав для віднесення до розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб до декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік суми сплаченого єдиного соціального внеску від доходу, отриманого від підприємницької діяльності у 2013 році, в розмірі 4148,00 грн, та, як наслідок, про обгрунтованість висновків контролюючого органу про завищення витрат на суму 4148,00 грн та відповідно заниження у зв'язку з цим податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Пунктом 123.1 ст.123 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Суд вважає, що на підставі вказаної норми відповідачем правомірно застосовано до позивача податковим повідомленням-рішенням від 01.02.2017 №0000651302 штрафні (фінансові) санкції в сумі 1705,73 грн (50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання).
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000651302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в розмірі 3411,45 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1705,73 грн, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які встановлені чинним законодавством, а відтак позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування задоволенню не підлягають.
Перевіряючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000641302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 3495,43 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1747,72 грн, суд виходить з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, перевіряючими встановлено заниження суми ПДВ, яка підлягає перерахуванню, на суму 3495,43 грн за операціями з придбання бензину марки А-80, А-92 та А-95, який не використовувався ФО-П ОСОБА_1 в господарській діяльності.
Між тим позивачем зауважено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі наявності належним чином оформлених податкових накладних, наявність яких не заперечується відповідачем, а відтак, на думку позивача, ним правомірно сформовано податковий кредит за вищевказаними операціями.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З 01.07.2015 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду."
Разом з тим, згідно п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання починають використовуватися.
З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту/нарахування податкових зобов'язань є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що судом в ході розгляду справи не підтверджено зв'язок із господарською діяльністю позивача витрат на придбання бензину для легкового автомобіля, суд погоджується з висновком контролюючого органу щодо заниження ФО-П ОСОБА_1 ПДВ на суму 3495,43 грн, незважаючи на наявність належним чином оформлених податкових накладних.
При цьому, суд вважає, що керуючись положеннями пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України відповідачем правомірно застосовано до позивача податковим повідомленням-рішенням від 01.02.2017 №0000641302 штрафні (фінансові) санкції в сумі 1747,72 грн (50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання).
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000641302 є законним та обґрунтованим, тому позовні вимоги в частині визнання його протиправним і скасування не підлягають задоволенню.
Перевіряючи правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.02.2017 №Ф-0000631302, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.02.2017 №0000621302, суд виходить з наступного.
Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Частиною 11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що висновок про заниження позивачем суми єдиного соціального внеску на 7891,89 грн грунтується на встановленому порушенні щодо заниження суми доходу для нарахування єдиного внеску за 2014 та 2015 роки на загальну суму 22743,10 грн, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 % (7891,89 грн).
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до п.3 ч.11 ст.25 вказаного Закону орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Частиною 14 ст.25 Закону визначено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Враховуючи те, що в ході розгляду справи підтверджено встановлений перевіркою факт заниження суми доходу для нарахування єдиного внеску за 2014 та 2015 роки в загальному розмірі 22743,10 грн, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 01.02.2017 №Ф-0000631302, в якій визначено недоїмку в розмірі 7891,89 грн, та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.02.2017 №0000621302, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 2050,32 грн, є законними і обґрунтованими, тому позовні вимоги про визнання їх протиправними і скасування задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинні довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього ж Кодексу.
Враховуючи зазначене, позивачем не доведено обставини, покладені в основу позову, та відповідно не спростовано висновки перевірки відповідача.
Отже, суд приходить до висновку про необхідність відмови у позові у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову в повному обсязі складено 03 травня 2017 року.
Суддя С.О. Удовіченко