03 травня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2052/16
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс"
до відповідача треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Октябрського відділу державної виконавчої служби м. Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 1. ОСОБА_1 2. ОСОБА_2
про скасування у частині постанов
11.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (надалі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Октябрського відділу державної виконавчої служби м. Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (надалі - Октябрській ВДВС), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування у частині постанов, а саме просить скасувати:
- постанову № 24606983 від 21.02.2011, яка видана Октябрським ВДВС, у частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру під номером НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
- постанову № 35631538 від 19.12.2012, яка видана Октябрським ВДВС, у частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру під номером НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
- постанову № 51411746 від 15.06.2016, яка видана Октябрським ВДВС, у частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру під номером НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані постанови в частині накладення арешту на майно боржника винесені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач, накладаючи арешти на нерухоме майно, не пересвідчився в існування заборони на відчуження нерухомого майна та не повідомив позивача як заставодержателя про накладення таких арештів на предмет іпотеки. До того ж, за твердженням позивача, на предмет іпотеки обтяження не накладається, оскільки відповідно до Закону України "Про іпотеку" предмет іпотеки не підлягає реалізації для примусового виконання рішення. Указаним, за доводами позивача, його позбавлено права, надане Законом України "Про іпотеку", задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи №816/2052/16 у порядку письмового провадження /а. с. 181/.
Відповідач надав до суду заперечення проти позову, у яких просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки рішення суду (ухвала № 2-11938 від 22.11.2010) фактично виконано в повному обсязі.
Відповідач надав до суду клопотання про розгляд справи №816/2052/16 без участі уповноваженого представника /а. с. 65/.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2008 між ОСОБА_1 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" укладено кредитний договір № 1601/0908/88-187 /а.с. 8-12/. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_1 (іпотекодавець), ОСОБА_2 (майновий поручитель) та ВАТ "Сведбанк" (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір від 25.09.2008, предметом якого є майно: квартира № НОМЕР_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 /а.с. 13-15/. На підставі вказаного договору в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 25.09.2008 зареєстровано заборону на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 /а.с. 17/.
Відповідно до договору факторингу № 15 від 28.11.2012 ПАТ "Сведбанк" відступило право вимоги за кредитним договором № 1601/0908/88-187 від 25.09.2008 та за іпотечним договором від 25.09.2008 позивачу /а.с. 18-28/. Договір про відступлення прав зареєстровано в Державному реєстрі іпотек за № 7970677 30.11.2012 /а.с. 17/.
Так, згідно з відомостями Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 18.10.2016 № 70712925 (а.с. 16-17) вбачається, що 21.02.2011 до вказаного реєстру внесено запис (реєстраційний номер 10858067) про арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1, зокрема квартири під номером НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Указаний запис внесено до реєстру на підставі постанови Октябрського ВДВС про відкриття виконавчого провадження ВП № 24606983 від 21.02.2011.
На вимогу суду щодо надання посвідчених належним чином копій матеріалів виконавчого провадження ВП № 24606983 відповідач зазначив, що Октябрським райсудом м. Полтави 22.11.2010 винесена ухвала № 2-11938 про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржника. 21.02.2011 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження, а 21.02.2011 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду. У зв'язку з закінчення термінів зберігання документів, провадження № 24606983 вилучено з архіву відділу та знищено згідно з актом про вилучення для знищення документів № 1 від 12.02.2011.
Відповідачем надано до суду посвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень № 35631538 та № 51411746.
Виконавчого провадження № 35631538 відкрито на підставі виконавчого листа № 2/1622/2826/2012, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 27.09.2012 (боржник - ОСОБА_1, стягував - ТОВ "Вердикт Фінанс"). В Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна містяться відомості про реєстрацію арешту нерухомого майна за реєстраційним номером 13403023 від 19.12.2012, який зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 35631538 від 19.12.2012 /а.с. 17/. Суд зауважує, що неодноразові вимоги суду (ували від 12.12.2016 та від 26.01.2017) надати посвідчені належним чином копії усіх матеріалів виконавчого провадження № 35631538 відповідач належним чином не виконав, а в матеріалах справи відсутні копії спірної постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.12.2012 ВП № 35631538 та доказів направлення вказаної постанови сторонам виконавчого провадження та заставодержателям спірного майна. Лише з Інтернет-ресурсу отримано копію указаної постанови Октябрського ВДВС.
Також з матеріалів виконавчого провадження № 51411746 вбачається, що останнє відкрито на підставі виконавчого листа № 554/18119/14-ц, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 07.05.2015 (боржник - ОСОБА_1, стягував - ТОВ "ФК"Вектор Плюс"). Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 15.06.2016 ВП № 51411746 накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 /а.с. 94/. На підставі вказаної постанови до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено 23.06.2016 запис № 15105732 про арешт нерухомого майна ОСОБА_1, зокрема на спірне майно /а. с. 16/.
Позивач у позовній заяві зазначив, що спірні постанови від 15.06.2016 у межах виконавчого провадження № 51411746, від 21.02.2011 у межах виконавчого провадження № 24606983, від 19.12.2012 у межах виконавчого провадження № 35631538, якими було накладено арешт на нерухоме майно - квартиру під номером НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) (чинний на момент прийняття оскаржуваних постанов).
За приписами статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов від 19.12.2012 та 15.06.2016) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (зазначені положення кореспондуються зі статтею 5 Закону № 606-XIV, чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови від 21.02.2011).
Також частиною третьою статті 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов від 19.12.2012 та 15.06.2016) передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (указані положення кореспондуються зі статтею 5 Закону № 606-XIV, чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови від 21.02.2011).
Водночас арешт на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов від 19.12.2012 та 15.06.2016 та стаття 55 Закону № 606-XIV, чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови від 21.02.2011).
Так, за статтею 55 вказаного Закону (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 21.02.2011) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
За статтею 57 цього Закону (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов від 19.12.2012 та 15.06.2016) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб (частина четверта статті 62 Закону у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 21.02.2011).
Також частиною четвертою статті 63 Закону (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов від 19.12.2012 та 15.06.2016) передбачено, що після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Отже, наявність зареєстрованої іпотеки на спірне майно не позбавляла права державного виконавця приймати постанови про накладення арешту на майно боржника в межах інших виконавчих провадженнях, а лише зобов'язувало державного виконавця повідомити про накладення арешту на нерухоме майно, заставлене третім особам.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов від 19.12.2012 та 15.06.2016), на яку посилається позивач, про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Отже, саме про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо державному виконавцю стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, державний виконавець повідомляє заставодержателю та роз'яснює його право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Проте суд зазначає, що позивач оспорює постанови державного виконавця про накладення арешту на відповідне майно у межах інших виконавчих проваджень, а не дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно іпотекодержателя (заставодержателя).
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних постанов відповідача.
Щодо доводів позивача про наявність переважного права на звернення стягнення на спірне майно та унеможливлення реалізації позивачем свого права іпотекодержателя щодо звернення стягнення на це майно шляхом набуття права власності суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Згідно зі статтею 577 цього Кодексу якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
У розумінні абзацу третього частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Згідно зі статтею 3 цього Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Статтею 576 цього Кодексу передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Так, відповідно до зазначених норм законодавства іпотека, як правовий інститут, виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямована на гарантування кредитору - іпотекодержателю права на задоволення своїх вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами (у договорі іпотеки) нерухомого майна за наявності у боржника заборгованості перед кредитором.
Суд звертає увагу, що 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII).
Статтею 51 Закону № 1404-VIII визначено порядок звернення стягнення на заставлене майно.
При цьому, стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, може бути звернено у разі, якщо право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; наявна письмова згода заставодержателя.
З урахуванням викладеного, оскаржувані постанови відповідача не позбавляють права позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, при цьому, матеріалами у справі підтверджується, що відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, визначених законом. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до Октябрського відділу державної виконавчої служби м. Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування у частині постанов відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Т.С. Канигіна