Справа № 201/16990/16-ц
Провадження №2-з/201/85/2017
27 березня 2017р. суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - Ткаченко Н.В., розглянувши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,
06.12.2016р. в провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 29.12.2016р. було відкрито провадження по справі.
20.03.2017р. до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 ( діє на підставі договору про надання правової допомоги від 05.11.2016р. ) про вжиття заходів забезпечення позову, в обґрунтування якої представник позивача посилається на те, що існує ймовірність відчуження квартири № 1, що знаходиться по вул. Спаська, буд. 8 у м. Дніпрі, яка входить до складу спадкової маси, та належала померлій ОСОБА_4 Невжиття заходів забезпечення позову, на думку представника позивача, може зробити неможливим виконання рішення суду. Просив накласти арешт та заборону відчуження на квартиру № 1, що знаходиться по вул. Спаській, буд. 8 у м. Дніпрі.
Ознайомившись із заявою представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, вважаю за можливе в її задоволені відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, або може бути забезпечений накладення заборони на вчинення певних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, а п. 4 вказаної Постанови, передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до п. 10, 11 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., у редакції Наказу від 29.09.2016р. № 2832/5, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. Якщо опис і арешт майна (коштів) здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику.
Таким чином, враховуючи, що предметом розгляду даної цивільної справи є стягнення боргу, то накладення арешту на майно може привести к порушенню прав спадкоємців щодо володіння та користування спадковим майном.
Як вбачається із заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, вона не містить обґрунтування того, чому саме слід обрати такі види забезпечення позову, як арешт майна та заборону відчуження, не містить фактів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.
З наявної в матеріалах справи спадкової справи вбачається, що станом на 01.02.2017р. свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом (заповітом) не видавалося, а тому твердження представника позивача про ймовірне відчуження спадкового майна, є безпідставним та необґрунтованим.
З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги, що представником позивача не надано доказів того, що невжиття даних заходів забезпечення позову зможе в подальшому утруднити або зробити неможливим виконання рішення, не зазначено обґрунтування необхідності обрання саме таких видів забезпечення позову, як накладення арешту та заборона відчуження, не надано доказів того, що на спадкове майно вже видано свідоцтво про право власності в порядку спадкування та воно може бути відчужено спадкоємцями, то вважаю за можливе в задоволені заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу - відмовити.
Відмовляючи в задоволені заяви про вжиття заходів забезпечення позову, мною також враховано, що відповідно до матеріалів спадкової справи, майно, на яке представник позивача просить накласти арешт та заборонити відчуження, померла ОСОБА_4 заповідала ОСОБА_5, яка не є стороною по даній цивільній справі.
На підставі вищевикладеного, керуючись п. 10, 11 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., у редакції Наказу від 29.09.2016р. № 2832/5, ст.ст. 151, 152, 210, 293 ЦПК України, суд,
В задоволені заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя: Н.В.Ткаченко