20 січня 2011 р.Справа № 2-а-340/10/1515
Категорія:6.2.1Головуючий в 1 інстанції: Іванчук В.І.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого -Алєксєєва В.О.
суддів -Милосердного М.М.,
-ОСОБА_1
при секретарі -Кауновій Ю.С.
з участю: позивача - ОСОБА_2 Олімпієвича та його представника - ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_6 адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 Олімпієвича до Олександрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, за участю третьої особи -ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення,
У червні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Олександрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету цієї ради від 26 травня 1993 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_7
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що згідно рішення виконавчого комітету Олександрівської сільської ради № 24 від 17 березня 1992 року, йому було виділено земельну ділянку для забудови житлового будинку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Радісна, 4.
На підставі зазначеного рішення був складений акт про виділ цієї земельної ділянки в натурі, згідно якого земельна ділянка була надана позивачу в постійне користування. Позивач обробляв земельну ділянку та сплачував земельний податок.
У 2009 році ОСОБА_2 дізнався, що виконавчий комітет Олександрівської сільської ради виніс рішення №53 від 26 травня 1993 року, яким виділив ту ж саму земельну ділянку громадянці ОСОБА_7
Позивач вважає, що оскаржене рішення порушує його права на земельну ділянку.
В ході розгляду до участі у справі було залучено ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Представник відповідача позов визнав в повному обсязі.
Представник третьої особи заперечував у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач у передбачений законом річний строк не використовував спірну земельну ділянку, тому, оскаржуване рішення є правомірним та винесено без порушення чинного на той час законодавства.
Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі.
Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Олександрівської сільської ради народних депутатів Одеської області № 53 від 26 травня 1993 року "Про виділення та закріплення земельних ділянок громадянам для індивідуального будівництва" в частині виділення ОСОБА_7 земельної ділянки, площею 0,10 га, яка розташована по вул. Радісної, 4 в с. Олександрівка Комінтернівського району Одеської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального права, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Рішенням № 24 від 17 березня 1992 року виконавчого комітету Олександрівської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області "Про виділення земельних ділянок для індивідуальної забудови житла" ОСОБА_2 була надана в користування земельна ділянка, площею 0,10 га, що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Радісна, 4.
Рішенням № 149 від 14 квітня 1992 року виконавчого комітету Олександрівської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області "Про надання дозволу на будівництво індивідуальних житлових будинків" ОСОБА_2 було дозволено будівництво житла на земельній ділянці, площею 0,10 га, що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Радісна, 4.
22 травня 1992 року ОСОБА_2 був наданий будівельний НОМЕР_1 на будівництво житлового будинку на земельній ділянці, площею 0,10 га, що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Радісна, 4.
На підставі рішення виконавчого комітету про надання в користування земельної ділянки землевпорядник Олександрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області провів в натурі виділ земельної ділянки, про що складено акт, який 20 жовтня 1992 року був затверджений головою Олександрівської сільської ради.
З вказаного часу та до теперішнього позивач постійно користується спірною земельною ділянкою, що підтверджується копіями квитанцій про сплату земельного податку та поясненнями свідків: ОСОБА_8 та ОСОБА_6
В березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
12 квітня 2010 року голова Олександрівської сільської ради ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_2, що рішенням виконавчого комітету Олександрівської сільської ради народних депутатів Одеської області № 53 від 26 травня 1993 року "Про виділення та закріплення земельних ділянок громадянам для індивідуального будівництва" було виділено ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Радісна, 4 та був виданий будівельний паспорт.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що право користування ОСОБА_2 спірною земельною не припинялося і, тому, дії органів місцевого самоврядування щодо виділення у користування ОСОБА_7 тієї ж самої земельної ділянки суперечать чинному законодавству, що визнається самим відповідачем, відповідно, оскаржене рішення є таким, що підлягає скасуванню.
Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст.ст. 19, 27 ЗК України (в редакції 1990 року).
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказується, що судом першої інстанції не звернена належна увага на докази та заперечення апелянта.
Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 був залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відповідно він не мав права на визнання чи невизнання позову. Разом з тим, відповідач визнав позов в повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст. 136, ч.ч.3, 4 ст. 112 КАС України - судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу (ч.3 ст. 136).
У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову (ч.3 ст. 112).
Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать Закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч.4 ст. 112).
Судова колегія вважає, що дії відповідача щодо визнання адміністративного позову в повному обсязі не суперечать Закону та не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси, з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, рішення суб'єкта владних повноважень вважається правомірним, якщо воно прийнято на 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішень виконавчого комітету Олександрівської сільської ради № 24 від 17 березня 1992 року та № 149 від 14 квітня 1992 року позивачу було виділено земельну ділянку (площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Радісна, 4) для забудови житлового будинку (а.с.17, 53).
Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Олександрівської сільської ради № 53 від 26 травня 1993 року (а.с.52) ту ж саму земельну ділянку було виділено для забудови громадянці ОСОБА_7 При цьому, право користування позивача на вказану ділянку не припинялось у порядку, передбаченому, ст. 27 ЗК України (в редакції 1990 року).
Так, відповідно до ст. 27 цього Кодексу - припинення права користування землею провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.
Рішення сільської ради або суду щодо припинення права користування позивача спірною земельною ділянкою не припинялось, відповідно, позивач є законним користувачем цієї ділянки.
Таким чином, оскаржене рішення не відповідає вищенаведеним критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень (ч.3 ст. 2 КАС України) як таке, що прийнято не на підставі Закону та без урахування всіх обставин, необхідних для його прийняття і, тому, воно підлягає скасуванню, що було вірно встановлено судом першої інстанції.
За таких підстав, висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог є правильними.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 21 січня 2011 року.
Головуючий:
Суддя:
Суддя: