Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/366/17
іменем україни
25 квітня 2017 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Яковенко Н.Л.,
при секретарі Кондра Ю.Ю.,
за участю
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на транспортний засіб за набувальною давністю, скасування розшуку та арешту, треті особи - Київський відділ державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», -
Позивач ОСОБА_1 23 січня 2017 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на транспортний засіб за набувальною давністю, який уточнив поданій до суду 17 березня 2017 року заяві.
Посилався на те, що в 2006 році відповідачем ОСОБА_2 було придбано автомобіль ВАЗ 210990, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, але фактично користувався автомобілем позивач, укладав договори обов'язкового страхування власників цивільно-правової відповідальності, в тому числі здійснював поїздки за кордон України.
Вказував, що користується автомобілем на законних підставах, добросовісно, але нещодавно дізнався, що спірний автомобіль перебуває в розшуку, а державним виконавцем Київського відділу ДВС м. Полтави на нього накладено арешт, на даний час транспортний засіб знаходиться на майданчику СЕТАМ.
В уточненій позовній заяві, посилаючись на норми ст. 344 ЦК України, просив суд визнати за ним право власності на автомобіль ВАЗ, 210990, 2006 року випуску, державний номерний знак ВІ 6528АН за набувальною давність, скасувати розшук та зняти арешт з автомобіля.
В судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги, посилаючись на викладені в заяві обставини.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнавала позовні вимоги та не заперечувала щодо їх задоволення.
Інші особи в судове засідання своїх представників не направили.
Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником транспортного засобу - ВАЗ 210990, легковий седан, кузов № НОМЕР_2, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1.
Також встановлено, що на виконанні у Київському відділі ДВС м. Полтава перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь юридичних осіб заборгованості, в тому числі на користь ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Вердикт «Фінанс», ПАТ «Полтава-банк».
В межах виконавчого провадження ВП № 51083099 державним виконавцем Київського ВДВС м. Полтава ОСОБА_4 29 вересня 2016 року оголошено розшук автомобіля марки ВАЗ 210990, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
На виконання постанови державного виконавця патрульною поліцією затримано транспортний засіб, 26 грудня 2016 року державним виконавцем проведено його опис, складено постанову про опис та арешт майна.
Відповідно до ст. 344 ЦК України, на яку як на підставу позову посилається позивач в поданій до суду позовній заяві, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Як встановлено дослідженими в справі доказами, позивачу ОСОБА_1 з достовірністю було відомо, що власником спірного транспортного засобу є відповідач ОСОБА_2
Зокрема, відповідач ОСОБА_2 неодноразово згідно з довіреністю від 06 липня 2006 року та від 03 квітня 2013 року уповноважувала позивача ОСОБА_1 представляти її інтереси в органах ДАІ, експлуатувати та користуватися належним їй на праві власності транспортним засобом (без право розпорядження ним).
Із змісту наданих до суду довіреностей вбачається, що позивача було наділено правомочностями на користування належним відповідачеві автомобілем, що, з огляду на положення ст. 237, ч. 3 ст. 238 ЦК України, не допускає перехід права власності до особи, на ім'я якої таку довіреність видано.
Тобто, позивач ОСОБА_1 користувався належним відповідачу майном (транспортним засобом) з дозволу власника (відповідача), знав, що користується чужим майном на відповідній правовій підставі.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст. 344 ЦК України.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до абз. 1 п. 7 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Пунктом 8 вищевказаних Правил визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух").
Як встановлено дослідженими в справі доказами, встановлений у законодавстві України спеціальний порядок набуття у власність спірного транспортного засобу, сторонами у справі не було дотримано.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач та/чи відповідач звертались до сервісних центрів МВС щодо питання зняття чи постановки на облік спірного транспортного засобу, та отримували відмову у такій перереєстрації автомобіля за відсутності письмового укладеного між сторонами договору купівлі-продажу.
Більш того, встановлено, що письмовий договір купівлі-продажу між сторонами не укладався, а до сервісних центрів сторони не зверталися.
Отже, у позивача ОСОБА_1 право власності на спірний автомобіль не виникло.
За нормами ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання поліцією. Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Як встановлено судом, розшук спірного транспортного засобу ВАЗ 210990, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, здійснювався саме відповідно до постанови державного виконавця, яка є обов'язковою для виконання, а арешт на нього накладено для забезпечення реального виконання рішення суду та рішень інших органів про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2
Розшук майна боржника та арешт транспортного засобу у встановленому законом порядку в межах виконавчого провадження не оскаржувався.
Жодні правові підстави для зняття арешту з транспортного засобу та скасування в судовому порядку його розшуку за позовом ОСОБА_1 відсутні.
З цих підставі суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.
Посилання позивача в судовому засіданні на ту обставину, що саме ним було сплачено грошові кошти в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором, отримані за яким кошти були направлені на придбання транспортного засобу, жодним чином не свідчить про виникнення у нього права власності на спірний транспортний засіб.
У разі внесення позивачем ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором, боржником в якому є відповідач ОСОБА_2, останній лише може порушувати питання щодо стягнення з відповідача відповідної суми сплачених грошових коштів.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на транспортний засіб за набувальною давністю, скасування розшуку та арешту відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_6
Суддя Н.Л.Яковенко
25.04.2017