ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.04.2017Справа №910/24472/16
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про визнання права власності
Суддя Маринченко Я.В.
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю);
від відповідача - не з'явився.
У грудні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2016 між сторонами було укладено Договір оренди кабельної мережі №ОСТ-403-ХСМ у відповідності до умов якого позивач передав відповідачеві в оренду цифрові кабельні мережі у відповідності до Акту приймання-передачі мережі від 01.03.2015.
Разом з тим, 01.09.2015 укладений між сторонами Договір оренди кабельної мережі №ОСТ-403-ХСМ було припинено шляхом укладання між сторонами Додаткової угоди №1 про розірвання договору оренди. Відповідач, згідно Акту прийому-передачі мережі від 01.09.2015 передав позивачеві кабельні мережі, що передавались останньому в оренду.
В подальшому, під час планового огляду кабельних мереж, що належать позивачеві, останнім було виявлено втручання сторонніх осіб у внутрішнє мережеве обладнання телекомунікаційної мережі, та як з'ясувалось в ході перевірки, зазначені кабельні мережі використовує відповідач для здійснення своєї господарської діяльності.
Позивач звертався до відповідача з претензією щодо припинення незаконного використання телекомунікаційної мережі, проте відповідач листом від 01.09.2016 повідомив позивача про те, що оскільки спірні кабельні мережі було передано останньому в оренду у вкрай незадовільному та майже неробочому стані, відповідач змушений був здійснити переобладнання, удосконалення та доукомплектування зазначених телекомунікаційних мереж за власний рахунок, відтак відповідач вважає, що оскільки позивачем не було компенсовано понесені відповідачем витати, останній правомірно набув права подальшого користування спірними мережами.
Проте, оскільки спірні телекомунікаційні мережі встановлювались позивачем за власні кошти в ході здійснення останнім своєї господарської діяльності, позивач вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують право власності позивача.
На підставі викладеного позивач просить суд визнати право власності на телекомунікаційну мережу з робочим проектом «Телекомунікаційна мережа в жилих будинках Деснянського району міста Києва, 2011-2013 рік», згідно з робочим проектом «Телекомунікаційна мережа в жилих будинках Дніпровського району міста Києва, 2011-2013 рік» та згідно з робочим проектом «Телекомунікаційна мережа в жилих будинках міста Бровари, 2011-2013 рік» за позивачем.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, проте через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зокрема зазначив,що між сторонами дійсно укладався Договір оренди кабельної мережі №ОСТ-403-ХСМ від 01.03.2016, в подальшому зазначений договір оренди було розірвано шляхом підписання між сторонами Додаткової угоди №1 про розірвання договору оренди. Проте відповідач зазначає, що оскільки спірні кабельні мережі було передано позивачем в оренду у незадовільному та фактично неробочому стані, відповідач змушений був ремонтувати та модернізувати їх за власний рахунок відтак, відповідач, правомірно набув права власності на спірні кабельні мережі.
На підставі викладеного просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.03.2015 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено Договір №ОСТ-403-ХСМ оренди цифрової кабельної мережі, відповідно до умов якого орендодавець надає орендарю в оренду цифрові кабельні мережі для використання її у своїй господарській діяльності на ринку телекомунікаційних послуг з метою надання послуг кінцевим споживачам, а орендар зобов'язується згідно умов цього договору здійснювати оплату за оренду мережі (п.2.1 Договору).
Відповідно до п.2.2 Договору, орендодавець гарантує, що на момент укладення цього договору мережа знаходиться в його законному володінні (на праві власності або на підставі відповідного укладеного договору з власником мережі на право користування нею).
Пунктом 2.3 Договору визначено, що пооб'єктний перелік ділянок мережі, які передаються в оренду, вказуються в акті прийому-передачі.
Згідно з п.3.1 Договору, у разі географічної зміни (збільшення або зменшення) об'єктів мережі орендодавця, які передаються в оренду за цим договором, сторони підписують додаткові угоди до цього договору.
Мережа вважається переданою у користування з моменту підписання акту прийому-передачі мережі (п.3.2 Договору).
У відповідності до п.2.3 Договору, орендар зобов'язується вживати заходів з підтримки мережі в працездатному стані, що включає в себе: проведення робіт з підтримки мережі в технічно-справному та працездатному стані, усунення несправностей, здійснення зміни технічних засобів з метою забезпечення доставки якісного інформаційного сигналу. Дані види робіт він проводить самостійно або із залученням третіх осіб.
Ризик крадіжки, випадкової загибелі і псування мережі лежить на орендарі (п. 3.6 Договору).
Пунктом 4.1 Договору визначено, що цей договір набуває чинності після підписання його обома сторонами і діє протягом 1 року.
Положеннями п.11.1 Договору визначено, що договір може бути достроково розірваний за згодою сторін.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі мережі від 01.03.2015 позивач передав відповідачеві в оренду ділянку кабельної мережі згідно Договору №ОСТ-403-ХСМ від 01.03.2015 у кількості 3 (трьох) об'єктів, а саме: Київ, вул. Мілютенка; Київ, Академіка Курчатова; Київ, вул. Шолом Алейхема, у відповідності до пооб'єктного переліку мережі, що зазначений в акті.
В подальшому, 01.09.2015 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору оренди №ОСТ-403-ХСМ від 01.03.2015 якою сторони погодили розірвати Договір оренди цифрової кабельної мережі №ОСТ-403-ХСМ від 01.03.2015 з 01.09.2015 (п.1 Додаткової угоди).
Пунктом 2 Додаткової угоди сторони визначили, що все майно, передане за актом прийому-передачі мережі від 01.03.2015 на момент підписання цієї угоди повернуто в повному обсязі і сторони один до одного претензій не мають.
Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи Акту прийому-передачі мережі вбачається, що відповідач повернув позивачеві ділянку цифрової кабельної мережі згідно Договору №ОСТ-403-ХСМ від 01.03.2015 у кількості 3 (трьох) об'єктів, а саме: Київ, вул. Мілютенка; Київ, Академіка Курчатова; Київ, вул. Шолом Алейхема, у відповідності до пооб'єктного переліку мережі, що зазначений в акті.
Доказів щодо наявності спорів щодо кількості або якості переданих відповідачем мереж матеріали справи не містять.
В той же час, порушенням своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач обумовлює тим, що в ході планового огляду кабельних мереж, що належать позивачеві, останнім було виявлено втручання сторонніх осіб у внутрішнє мережеве обладнання телекомунікаційної мережі, та як з'ясувалось в ході перевірки, зазначені кабельні мережі використовує відповідач для здійснення своєї господарської діяльності.
Позивач звертався до відповідача з претензією щодо припинення незаконного використання телекомунікаційної мережі, проте відповідач листом повідомив позивача про те, що оскільки спірні кабельні мережі було передано останньому в оренду у вкрай незадовільному та майже неробочому стані, відповідач змушений був здійснити переобладнання, удосконалення та доукомплектування зазначених телекомунікаційних мереж за власний рахунок, відтак відповідач вважає, що оскільки позивачем не було компенсовано понесені відповідачем витати, останній правомірно набув права подальшого користування спірними мережами.
Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів можуть звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, тощо.
Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За правилами ст.392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову.
У зв'язку з цим, суд має встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт, та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту таких цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зокрема визнання права.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно.
Відтак, із наведених норм випливає висновок, що обов'язковим при зверненні до суду з певною матеріально-правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Факт доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України.
Суд, в свою чергу, на підставі поданих сторонами доказів, з урахуванням усіх обставин справи, керуючись відповідним законодавством, встановлює факт наявності порушення, невизнання чи оспорювання прав та інтересів позивача, на захист яких подано позов, захищає порушені або оспорювані суб'єктивні майнові права та охоронювані законом інтереси особи, яка подала позов, шляхом прийняття рішення про задоволення позовних вимог; в іншому випадку, тобто в разі не доведення позивачем факту порушення, оспорювання, тощо його прав та законних інтересів, відмовляє у позові. При цьому, встановлення наявності відповідного права або охоронюваного законом інтересу, передує з'ясуванню наявності чи відсутності факту порушення відповідного права або охоронюваного законом інтересу.
Позивач у своїй позовній заяві стверджує, що після припинення дії Договору оренди цифрової кабельної мережі №ОСТ-403-ХСМ від 01.03.2015 відповідач продовжує користуватись кабельними мережами позивача, крім того, позивач стверджує, що про таке порушення останньому стало відомо в ході запланованого огляду та перевірки робочого стану мережі, проте жодних доказів на підтвердження цього факту позивачем не надано, зокрема не надано акту обстеження, тощо.
Разом з тим, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що на момент повернення відповідачем орендованих кабельних мереж, жодних спорів у сторін щодо права власності на ці мережі не виникало, вказані кабельні мережі були повернуті відповідачем та прийняті позивачем без жодних зауважень.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про визнання права власності на телекомунікаційну мережу згідно з робочим проектом «Телекомунікаційна мережа в жилих будинках Деснянського району міста Києва, 2011-2013 рік», згідно з робочим проектом «Телекомунікаційна мережа в жилих будинках Дніпровського району міста Києва, 2011-2013 рік» та згідно з робочим проектом «Телекомунікаційна мережа в жилих будинках міста Бровари, 2011-2013 рік».
В той же час, з наявних в матеріалах справи документів, зокрема з Актів приймання-передачі мережі вбачається, що позивачем передавалось в оренду відповідачеві обладнання, що розташоване у місті Києві та на вулицях Мілютенка, Академіка Курчатова та Шолом Алейхема. Проте з наданих позивачем робочих проектів вбачається значно більша кількість об'єктів.
Крім того, позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту передачі в оренду відповідачеві мереж, що розташовані у місті Бровари.
Також позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували в якому обсязі, на які мережі належить право власності позивачу, та які саме мережі передавались в оренду відповідачу. Робочі проекти, надані позивачем не підтверджують факту створення позивачем зазначених мереж особисто, або на підставі договорів підряду, а є лише проектами, які потребують подальшої реалізації у вигляді прокладання зазначених мереж , встановлення обладнання, прийняття в експлуатацію тощо, внаслідок чого неможливо взагалі встановити в якому обсязі та які мережі було встановлено позивачем на яких об'єктах.
Ураховуючи викладене, у суду відсутні підстави для визнання права власності за позивачем на підставі ст.392 Цивільного кодексу України, що зумовлює підстави для відмови у задоволенні позову.
Одночасно, суд вважає за необхідне наголосити, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України за умови відсутності в останнього порушеного права власності на відповідне майно, не є належним.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст.386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
На підставі викладеного, враховуючи вищевстановлені судом обставини, зокрема не доведення позивачем факту належності йому спірних мереж, їх обсягу, стану, а також враховуючи повернення відповідачем отриманих в оренду мереж позивачу та прийняття їх останнім без зауважень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписаний 25.04.2017
Суддя Я.В. Маринченко