Провадження № 22-ц/774/2985/17 Справа № 201/14988/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.
Категорія
25 квітня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Максюти Ж.І.,
суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.,
за участі секретаря: Куць О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року про залишення без розгляду позовної заяви,-
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року залишена без розгляду позовна заява ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Київська Русь» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилається на те, що судом порушені норми процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін із наступних підстав.
Приймаючи ухвалу про залишення без розгляду позовної заяви суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачка та представник позивачки у судові засідання неодноразово не з'являлися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. А тому посилаючись на вимоги п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України суд залишив позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.3 ст.169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Таким чином, умовою залишення позову без розгляду є належне повідомлення позивача та не надходження заяви від позивача про розгляд справи за його відсутності.
У матеріалах справи наявні належні та достовірні докази, щодо повідомлення представника позивача про судові засідання призначені на 09 грудня 2016 року, 23 січня 2017 року та 21 лютого 2017 року, відповідно до вимог ЦПК України.
Від позивачки та її представника не надходили заяви про розгляд справи у ці дні за їх відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін, особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки, зобов'язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, зловживання правом не допускається (положення статей 11-14, ст. 5, ст. 10, ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 2 ст.ст. 27, 31 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Доводи апеляційної скарги щодо неможливість прибуття в судові засідання 12.12.2016 року, 24.01.2017 року та 21.02.2017 року жодним чином не спростовують висновків суду про ненадання доказів поважності відсутності у судових засіданнях, так як апелянтом не наведено жодних підстав, що перешкоджали надати відповідні докази суду, в періоди часу між судовими засіданнями, зокрема з 10.11.2016 по 08.12.2016 року, з 14.12.2016 по 22.01.2017 року та з 28.01.2017 року по 08.02.2017 року, що також вказує на зловживання стороною своїми процесуальним правами.
За таких обставин, ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: Е.Л. Демченко
ОСОБА_3