05 квітня 2017 року о/об 16 год. 47 хв.Справа № 808/2299/16 ПР/808/19/17 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -
26 липня 2016 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - позивач) до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №2376-17 від 04 липня 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 липня 2016 року Публічним акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» отримано податкову вимогу від 04 липня 2016 року №2376-17 Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області. Зазначеною податковою вимогою повідомлено, що станом на 03 липня 2016 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 427,48 грн. (чотириста двадцять сім гривень 48 копійок), а також попереджено, що починаючи з 18 червня 2016 року на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи, визначені Податковим кодексом України; органом державної податкової служби буде здійснено опис майна у податкову заставу. Вказує на те, що Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» визнано неплатоспроможним відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25 лютого 2016 року № 107, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 261 від 25 лютого 2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». В подальшому строк тимчасової адміністрації було продовжено на один місяць строком з 26 березня 2016 року по 25 квітня 2016 року на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» від 25 березня 2016 року № 419. Зазначає, що 25 квітня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 610, відповідно до якого продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «РОДОВІД БАНК» Куліша Віктора Михайловича до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку АТ «РОДОВІД БАНК». Посилається на те, що протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). З моменту закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів фінансові санкції у вигляді пені та штрафів, які передбачені Податковим кодексом України за невиконання чи неналежне виконання банком зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) нараховуються на суми заборгованостей, які обліковуються на дату закінчення дії мораторію. Таким чином, позивач вважає, що вищезазначена податкова вимога Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області від 04 липня 2016 року №2376-17 є безпідставною та протиправною.
Представник позивача в судове засідання не прибув, 05 квітня 2017 року через канцелярію суду подав клопотання відповідно до якого просить суд розглянути справу без його участі, в порядку письмового провадження.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмових заперечення, відповідно до яких зазначає, що будь-які питання нарахування та сплати податків і зборів, в тому числі банками, що перебувають у стадії ліквідації (крім питань погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), регулюються виключно Податковим кодексом України та не можуть здійснюватись у будь-який інший спосіб, ніж визначений Кодексом. Зазначає, що своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов'язку та виникнення у нього податкового боргу. Направлення спірної податкової вимоги не є примусовим стягненням коштів та майна банку та не є зверненням стягнення на майно банку, оскільки відповідно до пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Таким чином, примусове стягнення коштів та майна банку, або звернення стягнення на майно банку можливо не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) позивачу спірних податкових вимог та тільки за судовим рішенням. Отже, оскаржувана податкова вимога свідчить про виникнення у позивача податкового боргу (такий борг виник через несплату позивачем самостійно задекларованих зобов'язань по земельному податку та по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, 04 квітня 2017 через канцелярію суду подав клопотання відповідно до якого просить суд розглянути справу за його відсутності.
Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 1 статті 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши надані позивачем та відповідачем документи і матеріали судом встановлені наступні обставини.
11 липня 2016 року Публічним акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» отримано податкову вимогу від 04 липня 2016 року №2376-17 Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Зазначеною податковою вимогою повідомлено, що станом на 03 липня 2016 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 427,48 грн. (чотириста двадцять сім гривень 48 копійок).
Позивач не погоджуючись з такими діями відповідача, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Дослідивши письмові пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема із визначення вичерпних переліків податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (далі Податковий кодекс України або ПК України).
Відповідно до пункту 1.3 частини 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлює Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23 лютого 2012 року.
Так, відповідно до частини 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, для правовідносин, що виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду, пріоритетними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системно важливих банків - шість місяців. За обґрунтованих підстав зазначені строки можуть бути одноразово продовжені на строк до одного місяця. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
Матеріалами справи підтверджено, що Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» визнано неплатоспроможним відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25 лютого 2016 року № 107, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 261 від 25 лютого 2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
В подальшому строк тимчасової адміністрації було продовжено на один місяць строком з 26 березня 2016 року по 25 квітня 2016 року на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» від 25 березня 2016 року № 419.
Так, 25 квітня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 610, відповідно до якого продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «РОДОВІД БАНК» Куліша Віктора Михайловича до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку АТ «РОДОВІД БАНК».
Згідно з частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.
Судом встановлено, що оскаржувану податкову вимогу винесено відповідачем 04 липня 2016 року, тобто в період здійснення тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк».
Відповідно до статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Так, згідно підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
В силу пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
З огляду на викладені положення Податкового кодексу України, прийняття рішення про направлення податкової вимоги є складовими процедури примусового стягнення податкового боргу.
Враховуючи, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого для правовідносин тимчасової адміністрації є пріоритетними по відношенню до норм інших нормативно-правових актів, передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, суд приходить до висновку, що під час винесення оскаржуваної податкової вимоги відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Відповідно до підпункту 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.
У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.
Положенням даної норми кореспондує пункт 6.1 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 576, згідно якого податкова вимога вважається відкликаною з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування податкової вимоги.
З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем на теперішній час доказів прийняття рішення про скасування податкової вимоги суду не надано, а матеріали справи не містять, суд вважає за можливе визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Запорізькій області №2376-17 від 04 липня 2016 року.
Частиною 1 статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача не доведено, правомірність винесення податкової вимоги №2376-17 від 04 липня 2016 року.
Згідно із частиною 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 7-11, 71, 86, 94, 158, 160-163, 167 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №2376-17 від 04 липня 2016 року.
Присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» за рахунок бюджетних асигнувань Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 1378 (однієї тисячі триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.
Суддя Д.В. Татаринов