Справа № 204/449/17
Провадження № 4-с/204/9/17
07 квітня 2017 року м.Дніпро
Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючої судді Тітової І.В.
за участю секретаря Олішевської К.Й.
представника заінтересованої особи ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська скаргу ОСОБА_2, заінтересована особа - Чечелівський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на дії державного виконавця,
24 січня 2017 року до суду надійшли матеріали вищевказаної скарги, у якій заявник просить зняти арешт з квартири, яка їй належить, за адресою: м.Дніпро, вул.Кедріна Дмитра,36/18, загальною площею - 38,7кв.м, житлова - 17,9кв.м.
Скарга обґрунтована тим, що у провадженні Чечелівської державній виконавчій службі знаходиться виконавче провадження №51319937 від 22.11.2016р. на виконання виконавчого листа №204/2968/15 від 31.05.2016р. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат у сумі 30446грн.72коп. 18.01.2017р. державний виконавець Сазонов С.О. наклав арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа - 38,7кв.м, житлова площа - 17,9кв.м, про що свідчить витяг від 18.01.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження. Вважає дії державного виконавця Сазонова С.О., неправомірними, виходячи з наступного. Згідно відповідей, які отримано державним виконавцем Сазоновим С.О., квартира за адресою АДРЕСА_2 є єдиним житлом для заявника та її дітей. Станом на 18.01.2017р, заявником було сплачено борг у розмірі 2500грн. Отже сума боргу, що залишилась складає 27946грн.72коп., що значно менше проти 20 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 64000грн.
У судове засідання заявник не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Подала до суду клопотання, в якому просила скаргу розглянути за її відсутності та задовольнити.
У судовому засіданні представник заінтересованої особи заперечував про скарги та просив відмовити у задоволенні скарги.
Дослідивши матеріали скарги, матеріали виконавчого провадження, заслухавши представника заінтересованої особи, суд встановив таке.
У провадженні Чечелівського відділення державної виконавчої служби м.Дніпра знаходиться виконавче провадження №51319937 від 22.11.2016р. з примусового виконання виконавчого листа №204/2968/15 від 31.05.2016р. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат у сумі 30446грн.72коп.
18 січня 2017 року державним виконавцем Чечелівського відділення державної виконавчої служби м.Дніпра ОСОБА_4 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
Частиною 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, якими є зокрема видані судами виконавчі листи.
Відповідно до ст.383 ЦК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів).
Відповідно до ч.2 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Частиною 4 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно із ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ч.1 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Частиною 1 статті 50 наведеного Закону визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із вимогами ст.ст.25,27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.
Постановою про арешт майна боржника № 51319937 від 18.01.2017 накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в межах суми стягнення, як зазначено представником заінтересованої особи у судовому засіданні.
Надаючи правову оцінку твердженням заявника щодо протиправного накладення державним виконавцем арешту на її майно, що обмежує її права як власника, суд критично оцінює таку заяву, оскільки арешт накладено на законних підставах (на виконання судового рішення) та в межах суми боргу. Окрім того, заявнки не позбавлена можливості добровільного виконання рішення суду, проте, таких дій останньою не вчиняється.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.
Згідно із ч.3 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.
Відповідно до ч.2 ст.25 цього Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частинами 1-3 ст.57 зазначеного Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
У ч.2 вищевказаної статті зазначено, що може бути накладено арешт у розмірі суми стягнення на все майно боржника. Копії постанови державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Відповідно до зазначених положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець з метою реального забезпечення виконання рішення суду за заявою стягувача має право винести постанову про накладення арешту на все майно боржника у розмірі суми стягнення та оголосити заборону на його відчуження, яку надсилає на виконання органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження.
Державним виконавцем у межах виконавчого провадження винесено постанову від 18.01.2017 року тобто вчинено дії по забезпеченню реального виконання рішення суду, що передбачено законом.
Суд відкидає доводи заявника про неможливість накладення арешту на майно, яке єдиним житлом боржника, оскільки заявник посилається фактично на неможливість звернення стягнення на єдине житло боржника, якщо державний виконавець не вжив попередньо всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Нормою п.7 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається заявник, врегульовані відносини звернення стягнення на єдине житло боржника, тобто його примусове відчуження державним виконавцем шляхом реалізації нерухомого майна. Процедура погашення боргу, який не перевищує 10 мінімальних заробітних плат, заборонена цією нормою закону.
Водночас, арешт майна боржника, передбачений іншою нормою, а саме п.1 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою арешт передує зверненню стягнення і застосовується для забезпечення реального виконання рішення тобто як захід забезпечення виконання рішення суду, і сам по собі не є зверненням стягнення.
З огляду на вищевикладене, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, а також матеріали виконавчого провадження, суд доходить висновку, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно заявника є цілком правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та безпосередньо Законом України «Про виконавче провадження», отже, скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.384-388 Цивільного процесуального кодексу України,
У задоволенні скарги ОСОБА_2, заінтересована особа - Чечелівський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на дії державного виконавця відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя І.В. Тітова