23 грудня 2010 р.Справа № 2-а-38/09/1510
Категорія:2.30Головуючий в 1 інстанції: Жигулін С.М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
доповідача судді - Турецької І.О.
суддів -Стас Л.В., Косцової І.П.
за участю секретаря - Скоріної Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до Ізмаїльської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_5 про оскарження рішення органу владних повноважень,
У січні 2008 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради та просила скасувати рішення про приватизацію квартири третіми особами .
В обґрунтування позивачка зазначає, що рішення міського голови є незаконним та таким, що порушує ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 листопада 2009 року позов було задоволено.
Скасовано розпорядження Ізмаїльського міського голови №737р від 24 жовтня 2006 року та видане на його підставі виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради свідоцтво про право власності на квартиру, від 29 січня 2007 року №204.
Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право на рівну частку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування апелянти зазначають, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, а відноситься до сфери цивільно-правових відносин. Також апелянти зазначають, що позивачі пропустили річний строк на оскарження розпорядження Ізмаїльського міського голови, оскільки рішення було прийнято у 2006 році, а позивачі звернулися лише у 2008 році. Ще апелянт звертає увагу суду на те, що Ізмаїльським міськрайонним судом враховано при вирішенні справи обставини, щодо постійного проживання позивачів в оскаржуваній квартирі, але ці факти, на думку апелянта, не були доведені належним чином та не підтверджуються фактичними обставинами справи.
Представник апелянтів в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції просив апеляційні скарги задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати.
Позивачі та відповідач в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.
З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 22 квітня 1976 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_6, після чого дівоче прізвище було змінено на ОСОБА_1. ОСОБА_7 була надана квартира АДРЕСА_2, в якій вона разом із донькою - ОСОБА_3 проживала до реєстрації позивачкою шлюбу в 1990 році. Під час шлюбу 23 червня 1993 року у позивачки народився син ОСОБА_4.
У 1997 році ОСОБА_3 знялася з реєстраційного обліку квартири АДРЕСА_2 та зі своїм чоловіком переїхали до гуртожитку № 14/1 по вул. Рєпіна м. Ізмаїла Одеської області де і були зареєстровані.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 20 грудня 2006 року ОСОБА_3 була знята з реєстраційного обліку.
Рішенням Ізмаїльського міського голови за № 737р від 24 жовтня 2006 року за третіми особами було визнане право власності на вказану квартиру на підставі ст.ст. 1,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради від 29 січня 2007 року №204 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на Ѕ частку кожному.
Задовольняючи вимоги позивача, суд прийшов до висновку про порушення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та Конституції України, у зв'язку з чим права позивачів було грубо порушено.
Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає ці висновки такими що не відповідають вимогам КАС України, а постановлене судом рішення, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.
Пунктом 1 ч.3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»від 19 червня 1992 року № 2482-XII визначено що, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону № 2482-XII до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Пунктами 20 та 21 «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян»передбачено що, при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення, у довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
Як стверджує позивачка, вона постійно проживає з 2004 року у квартирі АДРЕСА_2, але ця обставина належними та допустимими доказами не підтверджується, окрім того існує спір за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3В про визнання такими, що втратили право на житло, який до теперішнього часу не вирішено.
Відтак, позивачі на час приватизації не відносились до жодної з вказаних категорій, за якими зберігається право на житло.
Аналізуючи вищенаведене законодавство та враховуючи вищенаведене, вбачається. що, позивачі не могли значитися у довідці та заяві, які подавались до Ізмаїльської міської ради для проведення приватизації вказаної квартири, відтак колегія суддів не вбачає порушень норм діючого законодавства відповідачем, вважає що розпорядження Ізмаїльського міського голови за № 737 від 24 жовтня 2006 року та виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради від 29 січня 2007 року №204 на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно є таким, що прийнято на підставі та в межах діючого законодавства України, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Також, колегія суддів бажає зазначити, що апелянти прийшли до хибного висновку стосовно закриття провадження за вказаними позовним вимогами, оскільки в даному випадку міський голова, при прийнятті оскаржуваного рішення №737 від 24жовтня 2006 року, діяв як суб'єкт владних повноважень, в межах повноважень, які йому делеговано, а тому цей спір, відповідно до ч.1, п. 1 ч.3 ст.2 КАС України, належить до публічно-правових спорів.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянтів стосовно пропуску позивачкою строку звернення до суду, та вважає, що в даному позові ОСОБА_3 необхідно відмовити на підставі необґрунтованості вимог, оскільки вимоги, які не ґрунтуються на законі, строком звернення до суду не охороняються.
Згідно ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.17 КАС України в порядку адміністративного судочинства розглядаються спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативне - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
На думку колегії суддів, та як убачається з матеріалів справи, спір щодо визнання права ОСОБА_3 на рівну частку квартири АДРЕСА_2 не знаходиться у сфері публічно - правових відносин, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України, справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, суди розглядають в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Спір, що виник з приводу визнання права власності на частку квартири, виник з цивільних відносин, у зв'язку з чим цей спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Із врахуванням наведених положень процесуального законодавства, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, в частині позовних вимог щодо визнання права ОСОБА_3 на рівну частку квартири.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 157,ст. ст. 195,196; п.4 ч.1 ст. 198; ч.1 ст.203; п.4 ч.1 ст. 205; 206, 254 КАС України, склад колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 листопада 2009 року - скасувати.
В задоволенні позовних вимог щодо визнання розпорядження Ізмаїльського міського голови за № 737р від 24 жовтня 2006 року та виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради від 29 січня 2007 року №204 на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно -відмовити.
Провадження по справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до Ізмаїльської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_5 про оскарження рішення органу владних повноважень в частині визнання права власності ОСОБА_3 на рівну частку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 - закрити.
Роз'яснити позивачам про їх право звернення до суду з вищезазначеними позовними вимогами в порядку Цивільного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Доповідач - суддя І.О.Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова