ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2017Справа №910/23989/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (правонаступник ТОВ "Ріелтор Легасі")
Третя особа -1 без самостійних вимог на предмет спору
на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
Третя особа -2 без самостійних вимог на предмет спору
на стороні відповідача - ОСОБА_1
Третя особа -3 без самостійних вимог на предмет спору
на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К"
про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків його недійсності
Суддя Гумега О.В.
Представники
від позивача: Таболін О.С. за довіреністю б/н від 08.02.2017
від відповідача: не з'явився
від третьої особи-1: Цуканова С.Г. за довіреністю № 27-6895/17 від 30.03.2017
від третьої особи-2: не з'явився
від третьої особи-3: Мельник О.Д. за довіреністю б/н від 19.08.2016
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (позивач, Банк, АТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (відповідач, правонаступник ТОВ "Ріелтор Легасі") про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (правонаступник ТОВ "Ріелтор Легасі"), та про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали договорів, переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014.
В обґрунтування позовних вимог Банк посилається на те, що Договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014 є нікчемним у розумінні п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" незалежно від наявності відповідного рішення суду, але це не позбавляє позивача можливості визнання зазначеного правочину недійсними в судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду, посилаючись на те, що спірний договір про відступлення права вимоги є недійсним виходячи з того, що він не відповідає вимогам законодавства України, а також вчинений з боку Банку без належного обсягу господарської компетенції (цивільної дієздатності) (спірний договір був укладений в порушення обмежень, встановлених до Банку постановою Правління НБУ від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (зі змінами, внесеними постановою від 12.06.2014 № 348/БТ), постановою Правління НБУ від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Правління НБУ шляхом визначення куратора", постановою Правління НБУ від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних").
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі № 910/23989/16 (суддя Головатюк Л.Д.), призначено справу до розгляду, залучено до участі у справі в якості третьої особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, залучено до участі у справі в якості третьої особи-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, залучено до участі у справі в якості третьої особи-3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К".
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 № 05-23/357 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/23989/16 у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя суддею Головатюком Л.Д.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2017 справу № 910/23989/16 передано на розгляд судді Гумезі О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 справу № 910/23989/16 прийнято до провадження судді Гумеги О.В. та призначено розгляд справи на 27.02.2017 о 11:40 год.
27.02.2017 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення на виконання вимоги ухвали суду від 06.02.2017 у справі № 910/23989/16, відповідно до яких, враховуючи норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які є спеціальними у спірних правовідносинах, третя особа-1 підтримала позовні вимоги позивача та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання, призначене на 27.02.2017, представники позивача та третьої особи-3 з'явилися.
Представник третьої особи-1 в судове засідання 27.02.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Представники відповідача та третьої особи-2 в судове засідання 27.02.2017 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 06.02.2017 у справі № 910/23989/16 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 27.02.2017 представник позивача надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.
В судовому засіданні 27.02.2017 судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 06.02.2017 у справі № 910/23989/16 та встановлено, що відповідач, третя особа-2 та третя особа-3 вимоги зазначеної ухвали не виконали.
Враховуючи нез'явлення представника відповідача, представників третьої особи-1 та третьої особи-2 в судове засідання, невиконання відповідачем та третьою особою-2, третьою особою-3 вимог ухвали господарського суду від 06.02.2017 та положення п. 1, 2, ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні 27.02.2017, призначеному на 27.02.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 відкладено розгляд справи на 23.03.2017 об 11:10 год.
27.02.2017 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2017 виправлено описку, допущену в п. 1 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2017, щодо зазначення дати розгляду справи в судовому засіданні, вірною датою розгляду справи визначено 23.03.2017.
В судове засідання, призначене на 23.03.2017, представники позивача, третьої особи-2 та третьої особи-3 з'явилися.
Представники відповідача та третьої особи-1 в судове засідання, призначене на 23.03.2017, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду від 06.02.2017 та від 27.02.2017 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 23.03.2017 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме постанов Правління НБУ, якими встановлено обмеження у діяльності Банку, на які позивач посилався в обґрунтування порушення Банком господарської компетенції (цивільної дієздатності) при вчиненні спірного правочину. Клопотання судом задоволене, долучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Представник позивача в судовому засіданні 23.03.2017 подав заяву про виправлення помилок у позовній заяві від 12.12.2016, відповідно до якої просив виправити неточності, які мають місце у поданій до Господарського суду міста Києва позовній заяві. Заява позивача задоволена, залучена до матеріалів справи та передана до відділу діловодства суду для реєстрації.
В судовому засіданні, призначеному на 23.03.2017, представник третьої особи-3 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене, долучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Представник позивача в судовому засіданні 23.03.2017 подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, долучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, нез'явлення представників відповідача та третьої особи-1 в судове засідання, невиконання останніми вимог ухвал суду від 06.02.2017, від 27.02.2017 та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 23.03.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 10.04.2017 о 12:30 год.
24.03.2017 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
В судове засідання, призначене на 10.04.2017, представники позивача, третьої особи-2 та третьої особи-3 з'явилися.
Представники відповідача та третьої особи-1 в судове засідання, призначене на 10.04.2017, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду від 06.02.2017, від 27.02.2017 та від 23.03.2017 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 10.04.2017 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволене, долучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Представник третьої особи-2 в судовому засіданні 10.04.2017 подав письмові пояснення, відповідно до яких зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник третьої особи-3 в судовому засіданні 10.04.2017 подав письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що третя особа-3 вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
За змістом письмових пояснень, поданих третьою особо.-2 та третьою особою-3 останні вважають, що позивачем:
- не доведено факт безоплатного відчуження Банком майна, відмови Банку від власних майнових вимог за кредитним договором;
- не підтверджено наявність причинно-наслідкового зв'язку між укладенням спірного договору та визнанням Банку неплатоспроможним;
- спірний договір не містить умов, які б передбачали надання переваг (пільг) ТОВ "Ріелтор Легасі" перед іншими кредиторами,
а відтак, посилання позивача на приписи п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу визнання спірного договору недійсним, на думку третьої особи-2 та третьої особи-3, є необґрунтованими.
Крім того, третя особа-2 та третя особа-3 вважають постанови Правління Національного банку України, які обмежують господарську компетенцію Банку, на які позивач посилався в обґрунтування укладення Банком спірного договору без належного обсягу господарської компетенції (цивільної дієздатності), такими, що:
- прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, не містять порядку набрання ними чинності, а тому вважаються такими, що не набрали законної сили;
- містять посилання на нормативно-правові акти Національного банку України, які вже втратили чинність на дату укладення спірного договору;
- не містять положень про необхідність погодження із куратором, призначеним НБУ, укладення спірного договору;
- винесені у порядку, визначеному Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства від 17.08.2012 № 346, яким окремо встановлено такий захід впливу, як обмеження операцій, тоді як позивачем не надано доказів застосування НБУ щодо Банку обмежень, передбачених главою 7 вказаного Положення;
- у постанові Правління НБУ № 692 не зазначено ні дату, ні порядок набрання чинності, а відмітка на її примірнику свідчить про її отримання Банком лише 03.11.2014, т.т. після укладення спірного договору.
Також треті особи-2, 3 зазначили про відсутність заборгованості за Договором кредитної лінії № НКЛ-920784 від 03.04.2009 внаслідок виконання, проведеного належним чином та припиненням зобов'язань внаслідок вимог ст. 36 Закону України "Про іпотеку" та ст. 599 ЦК України.
Письмові пояснення третьої особи-2 та третьої особи-3 залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.
В судовому засіданні, призначеному на 10.04.2017, здійснювався розгляд справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні 10.04.2017 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви, поданої 23.03.2017 в судовому засіданні, про виправлення помилок у позовній заяві від 12.12.2016.
В судовому засіданні, призначеному на 10.04.2017, представники третьої особи-2 та третьої особи-3 підтримали власні письмові пояснення, подані 10.04.2017 в судовому засіданні, та наголосили на тому, що вважають заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи нез'явлення представників відповідача та третьої особи-1 в судове засідання, невиконання останніми вимог ухвал суду від 06.02.2017, від 27.02.2017, від 23.03.2017 та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 10.04.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 розгляд справи відкладено на 24.04.2017 о 14:00 год.
У зв'язку з неможливістю розгляду справи 24.04.2017, суд ухвалою від 12.04.2017 призначив розгляд справи на 26.04.2017 о 14:00 год.
24.04.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, платіжного доручення № 16 від 30.10.2014 та меморіальних ордерів № 89055017, № 89058292, № 89056324 від 31.10.2014, копії заяви про визнання Національного банку України кредитором АТ "Дельта Банк".
24.04.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення щодо пояснень ОСОБА_1 та ТОВ "Ріелтер 7К", згідно яких позивач надав пояснення щодо факту відмови Банку від власних майнових вимог за кредитним договором; щодо причинно-наслідкового зв'язку між неплатоспроможністю Банку і укладенням спірного договору; про те, що не всі нормативно-правові акти Національного банку України підлягають державній реєстрації та опублікуванню, що твердження про обов'язковість опублікування постанов з обмеженим доступом не відповідають дійсності; заперечив втрату чинності Положенням про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженим постановою Національного банку України від 24.02.2014 № 91, згідно з яким АТ "Дельта Банк" отримано кредит для збереження ліквідності, оскільки кредитні правовідносини тривають станом на даний час, а відповідно, є чинними рішення, за якими цей кредит надавався; щодо обов'язковості отримання згоди куратора на проведення операції з відступлення права вимоги; щодо наявності штампу реєстрації АТ "Дельта Банк" на постанові Правління Національного банку України № 692 від 03.11.2017, який не може бути підставою для початку її дії, так як вказана постанова винесена саме 30.10.2014 та з цієї дати починається відлік часу для застосування обмежень у діяльності АТ "Дельта Банк". Крім того, позивач зазначив, що оскільки погашення кредитного договору не відбувалось належним чином, операції з погашення відбувались у порушення вимог Національного банку України, то відповідно стверджувати, що відносини є припиненими неможливо.
24.04.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
24.04.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява, відповідно до якої позивач просив суд постановити ухвалу про призначення колегіального складу суду першої інстанції з розгляду справи № 910/23989/16.
26.04.2017 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшло електронне повідомлення № 8 від 26.04.2017, відповідно до якого третя особа-2 просила суду перенести розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім в судовому засіданні 26.04.2017, який буде приймати участь в судовому засіданні з розгляду іншої справи, призначеної на вказану дату.
26.04.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, відповідно до якого позивач просив суд витребувати у Національного банку України відомості, а саме: чи надавалось куратором Національного банку України погодження на укладення Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, згідно його повноважень, визначених постановою Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Правління НБУ шляхом визначення куратора" та постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
В судове засідання, призначене на 26.04.2017, представники позивача, третьої особи-1 та третьої особи-3 з'явилися.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 26.04.2017, не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Представник третьої особи-2 в судове засідання, призначене на 26.04.2017, не з'явився, водночас надіслав через відділ діловодства суду електронне повідомлення № 8 від 26.04.2017 з клопотанням про перенесення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім в судовому засіданні 26.04.2017.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 підтримав клопотання про здійснення фіксації судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, подане 24.04.2017 через відділ діловодства суду. Клопотання судом задоволене.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 підтримав клопотання, подане ним 24.04.2017 через відділ діловодства судупро долучення до матеріалів справи документів. Клопотання судом задоволене, документи долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 підтримав заяву, відповідно до якої просив суд постановити ухвалу про призначення колегіального складу суду першої інстанції з розгляду справи № 910/23989/16.
Представники третьої особи-1, третьої особи-3 підтримали подану представником позивача заяву про колегіальний розгляд.
Дослідивши в судовому засіданні 26.04.2017 зміст наведеної заяви, суд дійшов до висновку про відсутність підстав, зазначених у частині 1 ст. 46 ГПК України, для призначення колегіального складу розгляду справи № 910/23989/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності місцевих господарських судів, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
В якості обґрунтування заяви про призначення колегіального складу суду першої інстанції з розгляду справи № 910/23989/16, представник позивача зазначив про складність справи та її значення, суспільний резонанс, оскільки вирішується питання недійсності правочину з питань його невідповідності вимогам спеціального законодавства, однак при цьому вказана заява не містить належних і допустимих доказів на підтвердження таких тверджень позивача, а отже фактично суду не доведено, що спір у справі № 910/23989/16 відноситься до категорії складних справ, які потребують колегіального розгляду у складі трьох суддів. Наразі господарський суд всебічно, повно і об'єктивно, керуючись законом, розглядає в судовому процесі справи всіх категорій, незалежно від їх складності, законодавства, яке підлягає застосуванню, обсягу доказів та складу суду, в т.ч. і дану справу.
За наведених обставин, суд залишив заяву позивача про призначення колегіального складу суду першої інстанції з розгляду справи № 910/23989/16 без задоволення.
В судовому засіданні 26.04.2017 судом розглянуте та відхилене клопотання представника третьої особи-2 про перенесення розгляду справи на іншу дату, враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення третьої особи-2 про призначення розгляду справи на 26.04.2017 ухвалою суду від 12.04.2017, яка була направлена третій особі-2 14.04.2017, а отже, третя особа-2 мала достатньо часу та можливість підготуватись до судового засідання та направити свого повноважного представника для участі в судовому засіданні, призначеному на 26.04.2017. Водночас, судом враховано, що представник третьої особи-2 брав участь в розгляді справи та, зокрема, в судовому засіданні 10.04.2017 подав письмові пояснення, в яких виклав власну правову позицію стосовно предмету спору у даній справі.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами є, зокрема, нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Водночас, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні, призначеному на 26.04.2017, судом встановлено не було.
Водночас судом також враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 26.04.2017 без участі представників відповідача та третьої особи-2, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на строк вирішення спору відповідно до положень ст. 69 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 подав пояснення щодо судової практики з аналогічних правовідносин. Пояснення позивача судом залучено до матеріалів справи та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, меморіального ордеру № 63605648 від 27.10.2015, згідно з яким сторновано 6 826 348,02 грн. ТОВ "Ріелтор Легасі" за проведеними 30.10.2014 операціями. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації, документ долучено до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 підтримав клопотання про витребування у Національного банку України відомостей, подане ним 26.04.2017 через відділ діловодства суду.
В судовому засіданні 26.04.2017 судом розглянуте та відхилене клопотання представника позивача про витребування у Національного банку України відомостей, як таке, що не відповідає вимогам статті 38 ГПК України. Суд відзначає, що згідно приписів наведеної статті ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у клопотанні повинно бути зазначено: - який доказ витребовується; - обставини, що перешкоджають його наданню; - підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; - обставини, які може підтвердити цей доказ. Наразі зі змісту поданого представником позивача клопотання не вбачається неможливість позивача самостійно звернутись до Національного банку України щодо надання вказаних у клопотанні відомостей, в той час як в судовому засіданні 26.04.2017 представник позивача підтвердив, що позивач самостійно не звертався до Національного банку України з вимогою про надання відповідних відомостей за браком часу. За наведених обставин, з огляду на відсутність доказів на підтвердження неможливості позивачем самостійно надати відповідні докази (відомості), а також враховуючи приписи статті 33 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суду відсутні підстави для задоволення вищенаведеного клопотання позивача.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі з урахуванням заяви про виправлення помилок у позовній заяві від 12.12.2016, поданої 23.03.2017 в судовому засіданні, та з урахуванням заперечень щодо пояснень ОСОБА_1 та ТОВ "Ріелтер 7К", поданих 24.04.2017 через відділ діловодства суду.
Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 26.04.2017 надав усні пояснення по суті спору з урахуванням письмових пояснень, поданих 27.02.2017 через відділ діловодства суду, заявлені позивачем позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник третьої особи-3 в судовому засіданні 26.04.2017 підтримав власні письмові пояснення, подані 10.04.2017 в судовому засіданні, а також надав усні пояснення на заперечення позивача щодо пояснень ОСОБА_1 та ТОВ "Ріелтер 7К", подані представником позивача 24.04.2017 через відділ діловодства суду. Відповідно до наданих суду пояснень представник третьої особи-3 зазначив, що вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 26.04.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи-1, третьої особи-3, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
03.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта" (кредитор), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (позивач), та ОСОБА_1 (позичальник, третя особа-2) було укладено Договір кредитної лінії № HKЛ-920784, до якого в подальшому були внесені зміни та доповнення Додатковим договором № 1 від 31.07.2012 до Договору кредитної лінії № HKЛ-920784 від 03.04.2009 (далі - Кредитний договір). Відповідно до Кредитного договору (з урахуванням змін та доповнень) кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 4 764 000,00 гривень (чотири мільйони сімсот шістдесят чотири тисячі гривень), з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 01 червня 2014 року включно, зі сплатою за користування кредитними коштами 17,0 процентів річних.
Виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором забезпечується іпотекою відповідно до укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" (третя особа-3) Іпотечного договору № б/н від 03.04.2009, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме:
нежиле приміщення, загальною площею 1 397,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з тамбуру 1 пл 4,3 кв.м, торгівельного залу 1-1 пл 395,3 кв.м, кладових 1-2, 1-3, 1-4 пл 14,0 кв.м., 5,5 кв м., 19,7 кв.м, котельні 1-5 пл 31,0 кв.м, коридорів 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 пл 22,6 кв.м, 6,5 кв.м, 3,5 кв.м, 1,9 кв м, 5,4 кв.м, сходів 1-11 пл 12,7 кв.м, торгівельного залу 2-1 пл 381,1 кв.м, коридору 2-2 пл 10,4 кв м., кладових 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2 7, 2-8, 2-9, 2-10 пл. 8.5 кв м., 8,7 кв м., 15,5 кв м, 4,6 кв.м , 8,8 кв.м., 4,8 кв.м, 9,8 кв.м., 18,4 кв.м., коридору 2-11 пл 13,3 кв.м., сходів 2-12 пл 12,7 кв.м., кладової 2-13 пл 35,0 кв.м, коридору 2-14 пл 24,2 кв.м., туалету 2-15 пл 1,3 кв.м., душевої 2-16 пл. 3,0 кв.м., вбиральні 2-17 пл 1,2 кв.м., кладових 2-18, 2-19 пл 21,9 кв м., 29,6 кв.м., торгівельного залу 2-20 пл. 235,4 кв.м., сходів III пл. 25,2 кв.м.;
нежиле приміщення, підвал бувший номер 1, загальною площею 93,50 кв.м, як розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Крім того, виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором забезпечується іпотекою відповідно до укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" Іпотечного договору № б/н від 31.07.2012, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, загальною площею 525,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3.
В подальшому, 30.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Легасі" (новий кредитор), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (відповідач), було укладено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. та зареєстрований в реєстрі за №1245 (далі - Договір відступлення).
Відповідно до умов Договору відступлення, первісний кредитор (Банк) передав, а новий кредитор (відповідач) прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Договором кредитної лінії №НКЛ-920784 від 03.04.2009, укладеним між ОСОБА_1 та Банком, із змінами та доповненнями, внесеними Додатковим договором № 1 від 31.07.2012 до Договору кредитної лінії №НКЛ-920784 від 03.04.2009, та права за всіма договорами забезпечення до Кредитного договору:
Іпотечним договором від 03.04.2009, укладеним між Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К", посвідченим 03.04.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. та зареєстрованим в реєстрі за №705, із змінами та доповненнями, внесеними Договором про внесення змін до іпотечного договору, посвідченим 09.08.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. та зареєстрованим в реєстрі за №2025;
Іпотечним договором, укладеним між Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" та посвідченим 31.07.2012 приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Бережною Л.П. та зареєстрованим в реєстрі за №2536.
Відповідно до п. 1.1 Договору відступлення, загальна сума вимог, які виникли та нараховані за Кредитним договором склала 6 826 348,02 грн., в тому числі:
Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 6 826 348,02 грн.
Згідно п. 1.4 Договору відступлення, новий кредитор був зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за Кредитним договором, зазначену в п. 1.3 цього договору, не пізніше 30.10.2014.
Ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором була сплачена Банку (позивачу) новим кредитором (відповідачем) 30.10.2014 з його поточного рахунку, відкритого в Банку, що підтверджується платіжним дорученням № 16 від 30.10.2014.
Звертаючись до господарського суду з даним позовом позивач зазначив, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Кадирова Владислава Володимировича уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" (АТ "Дельта Банк").
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71 "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта Банк" запроваджено строком на шість місяців 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року № 181 "Про початок ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 року включно.
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказування.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним у спірних правовідносинах.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Частиною 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду
З дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції на момент визнання ПАТ "Дельта Банк" неплатоспроможним).
Відповідно до п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право:
- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;
- повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
Крім того, згідно частини 2 наведеної статті, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. № 67 від 11.03.2015 "Про перевірку правочинів (договорів) в АТ "Дельта Банк", в Банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.
В ході здійснення комісією перевірки Договору відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі", було прийнято рішення, оформлене протоколом від 24.09.2015 № 64, про віднесення вказаного договору до нікчемних на підставі п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Приписи частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції Закону України від 04.07.2014 р. N 1586-VІІ, чинній станом на дату укладення Договору відступлення) містять перелік підстав, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Повідомленнями про нікчемність від 29.10.2015 №№ 1092, 1093, 1094, 1095 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадировим В.В. було повідомлено ТОВ "Ріелтор Легасі" (правонаступником якого є ТОВ "Тенсифт"), ОСОБА_1, ТОВ "Ріелтер 7К", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова A.B. про нікчемність згідно з п.п. 1, 2, 7, ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі". При цьому згідно повідомлення про нікчемність від 29.10.2015 №№ 1092, адресованого ТОВ "Ріелтор Легасі", від останнього також вимагалось негайно повернути всі отримані ТОВ "Ріелтор Легасі" згідно умов нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи).
Факт направлення вказаних повідомлень ТОВ "Ріелтор Легасі", ОСОБА_1, ТОВ "Ріелтер 7К", приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Літвінову A.B. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення у цінні листи від 02.11.2015, фіскального чеку № 5940 від 02.11.2015 та відповідного реєстру згрупованих поштових відправлень.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до абз. 2, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним укладеного між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі" Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, який, на його думку, є нікчемними на підставі п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" незалежно від наявності відповідного рішення суду, але це не позбавляє позивача можливості визнання зазначеного правочину недійсними в судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду, посилаючись на те, що спірний договір про відступлення права вимоги є недійсним виходячи з того, що він не відповідає вимогам законодавства України, а також вчинений з боку АТ "Дельта Банк" без належного обсягу господарської компетенції (цивільної дієздатності). Крім того, оскільки відповідач добровільно не повернув оригінали договорів, переданих згідно умов Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, позивач звернувся до суду також з вимогою про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали вказаних документів.
Враховуючи те, що:
- оплата за Договором відступлення відбувалась за рахунок кредиторської заборгованості проблемного Банку перед платником - отже, реальних грошових надходжень до Банку не відбувалось;
- на момент погашення заборгованості очевидною була обмеженість у використанні ТОВ "Ріелтор Легасі" коштів на його рахунках та неможливість Банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами (вкладниками, клієнтами);
- ТОВ "Ріелтор Легасі" було одночасно кредитором Банку, при цьому залишки грошових коштів на рахунках юридичних осіб не гарантуються державою, натомість вимоги кредитора - юридичної особи задовольняються (при ліквідації Банку) у встановленій чинним законодавством черговості;
- умови Договору відступлення, укладеного між Банком та ТОВ "Ріелтор Легасі" прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитним договором та надає кредитору - ТОВ "Ріелтор Легасі" - переваги перед іншими кредиторами;
- ТОВ "Ріелтор Легасі" не є фінансовою установою чи банком, а тому передача йому прав за Кредитним договором не мало на меті заміну кредитодавця у Кредитному договорі, а передбачало передачу окремому кредитору прав вимоги грошових коштів для задоволення вимог ТОВ "Ріелтор Легасі" щодо коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку,
позивач у позовній заяві вказує на те, що укладання Договору відступлення мало на меті не реалізацію активу, кошти в оплату за який мали бути спрямовані на покращення фінансового стану і поточної ліквідності Банку, належне виконання ним своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, а забезпечення інтересів окремого кредитора.
Таким чином, на думку позивача, уклавши спірний Договір про відступлення права вимоги, Банк:
- фактично відмовився від власних майнових вимог;
- за укладеним Договором відступлення, до дня визнання його неплатоспроможним, взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за Кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності, неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами;
- уклавши Договір відступлення та в подальшому прийнявши оплату за ним без реальних грошових надходжень, фактично відмовився від власних майнових вимог та окремому кредитору - ТОВ "Ріелтор Легасі" - було передано майно (майнові права) Банку, через що останнім отримані переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку.
Крім того, за твердженням позивача, в порушення постанови Правління НБУ від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (зі змінами, внесеними постановою 23.03.2017 об 11:10 год. від 12.06.2014 № 348/БТ), постанови Правління НБУ від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Правління НБУ шляхом визначення куратора", постанови Правління НБУ від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", Банком, без участі та погодження з куратором, було змінено умови кредитування за Кредитним договором, виведено із забезпечення заставу, відступлено права вимоги за Кредитним договором та іпотекою третій особі - кредитору Банку коштами, які перебували на рахунку цієї особи без їх залучення з іншого банку чи готівки у касі. За таких обставин, позивач вважає, що з боку Банку спірний Договір відступлення було укладено без належного обсягу господарської компетенції (цивільної дієздатності).
Отже, спір між сторонами судового процесу виник у зв'язку з тим, що позивач вважає наведений оспорюваний договір таким, що не відповідає вимогам законодавства України, та таким, що вчинений Банком без належного обсягу господарської компетенції (цивільної дієздатності).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої - статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до п. 7 вищенаведеної постанови Пленуму ВСУ, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно абз. 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11).
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши наведені позивачем обставини, оцінивши подані позивачем та третіми особами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Позивач стверджує, що уклавши Договір відступлення Банк фактично відмовився від власних майнових вимог, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності спірного правочину.
Водночас, за приписами п. 1 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо
банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
Як встановлено судом, умови Договору відступлення не передбачають безоплатне відступлення права вимоги новому кредитору, а матеріали справи містять докази на підтвердження того, що ТОВ "Ріелтор Легасі" (відповідач) на виконання умов цього договору було сплачено на користь АТ "Дельта Банк" 6 826 348,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16 від 30.10.2014 року та не оспорюється позивачем. При цьому суд звертає увагу, що сплачена ТОВ "Ріелтор Легасі" сума повністю відповідає сумі заборгованості позичальника за Кредитним договором, яка станом на 30.10.2014 становила 6 826 348,02 грн., з яких: 4 734 000,00 грн. заборгованості за кредитом та 2 092 348,02 грн. заборгованості за процентами.
Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи позивача, який стверджував про відмову Банку від власних майнових вимог за Кредитним договором, посилаючись при цьому на те, що сплачена з рахунку ТОВ "Ріелтор Легасі" згідно платіжного доручення № 16 від 30.10.2014 вищезазначена сума була переведена Банком на транзитний рахунок 373980012 трьома окремими внутрішньобанківськими операціями: на суму 4 734 000,00 грн. (меморіальний ордер № 89055017 від 31.10.2014), на суму 1 358 124,07 грн. (меморіальний ордер № 89056324) та на суму 734 223,95 грн. (меморіальний ордер № 89058292), а таке свідчить про те, що ці операції відбувались в межах самого AT "Дельта Банк" шляхом переобліковування коштів на різних рахунках, без надходження грошових коштів до банку AT "Дельта Банк", проте здійснення погашень за операціями AT "Дельта Банк" без проведення їх через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, як стверджував позивач, є порушенням п. 4 Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора".
Щодо вищенаведених доводів позивача, то судом встановлено, що пунктом 4 вказаної Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ постановлено: зобов'язати Банк здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ "Розрахунковий центр"). У зв'язку з цим перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків Банку, відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.
Також, згідно приписів ч.ч. 4, 5 ст. Закону України "Про банки та банківську діяльність" проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.
Разом з тим, кореспондентський рахунок - рахунок, відкритий конкретному банку в центральному банку або в іншому банку, кореспондентський рахунок призначений для відоб ра ження розрахунків, які здійснює один банк за дорученням і за рахунок іншого банку на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди (договору).
Отже, з огляду на наведене визначення кореспондентського рахунку та зміст п. 4 вказаної Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ, фактично не вбачається, що здійснені вищезазначені спірні операції, які відбувались в межах самого AT "Дельта Банк" та не є міжбанківськими операціями, були здійснені з порушення приписів п. 4 Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ, як про це стверджував позивач.
В свою чергу, інші доводи позивача про недостатність коштів, які знаходились на кореспондентському рахунку AT "Дельта Банк", для проведення спірної операції "на суму близько 7 мільйонів гривень" судом також відхиляються як безпідставні.
Відтак, посилання позивача на приписи п. 1 ч. 3 ст.38 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу визнання Договору відступлення недійсним, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Позивач також стверджує, що уклавши Договір відступлення взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за Кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності, неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, та така обставина відповідно до п. 2 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності укладеного правочину.
Водночас, за приписами п. 2 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
Доводи позивача про те, що укладання оспорюваного правочину стало однією із причин його неплатоспроможності, неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, на які серед іншого позивач посилається в даному спорі, судом відхиляються, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б підтвердили наявність причинно-наслідкового зв'язку між укладенням саме Договору відступлення між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі" та визнання АТ "Дельта Банк" неплатоспроможним.
Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи позивача, який стверджував, що "причинно-наслідковий зв'язок між неплатоспроможністю і укладенням Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 диспозицією п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не ставиться у залежність, оскільки Банком по суті втрачено право вимоги на суму близько 7 млн. гривень, і саме така частина коштів, яка втрачена Банком є предметом дослідження".
На підтвердження власних доводів позивач зазначав, що впродовж року до віднесення Банку до категорії неплатоспроможних Банком було укладено близько 78 договорів (таких, як оспорюваний договір) на загальну суму близько 20 млрд. грн., що підтверджується Звітом АФ "Інтер-Аудит" про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 31.08.2015 року, яким підтверджено критичне зменшення облікованих за кредитами коштів.
Наразі суд відзначає, що предметом даного спору є вимога про визнання недійсним саме Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі", а тому на позивача, як сторону, яка заявляє відповідну вимогу, зокрема, на підставі п. 2 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", покладено обов'язок доведення наявності причинно-наслідкового зв'язку між укладенням саме Договору відступлення між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі" та визнання АТ "Дельта Банк" неплатоспроможним. До того ж, наведені позивачем дані про укладення близько 78 договорів, таких, як оспорюваний договір, на загальну суму близько 20 млрд. грн., свідчать про те, що укладення виключно оспорюваного договору не могло призвести до визнання АТ "Дельта Банк" неплатоспроможним.
Зважаючи на наведене, посилання позивача на приписи п. 2 ч. 3 ст. 38 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу визнання Договору відступлення недійсним, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Позивач також стверджує, що внаслідок укладення Договору відступлення окремому кредитору - ТОВ "Ріелтор Легасі" - було передано майно (майнові права) Банку, через що останнім отримані переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що, в свою чергу, відповідно до п. 7 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності спірного правочину.
Водночас, за приписами п. 7 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Наразі, аналіз умов укладеного між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі" Договору відступлення свідчить, що останній не містить умов, які б передбачали надання переваг (пільг) ТОВ "Ріелтор Легасі" перед іншими кредиторами Банку, до того ж, на жодні такі умови (пункти) Договору відступлення позивач безпосередньо у позовній заяві не посилається.
Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи позивача, який стверджував, що спірні операції проведені лише відносно конкретного клієнта - ОСОБА_1, що свідчить про надання останньому переваги перед іншими клієнтами Банку та порушено вимоги Постанови Національного банку України № 560/БТ від 11.09.2014. Так, відповідні доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, тоді як порушення вимог Постанови Національного банку України № 560/БТ від 11.09.2014, як вище зазначалось, судом не встановлено.
Відтак, посилання позивача на приписи п. 7 ч. 3 ст.38 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу визнання Договору відступлення недійсним, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, позивач стверджує про укладення з боку Банку Договору відступлення без належного обсягу господарської компетенції (цивільної дієздатності), яка була обмежена постановою Правління НБУ від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (зі змінами, внесеними постановою від 12.06.2014 № 348/БТ), постановою Правління НБУ від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Правління НБУ шляхом визначення куратора", постановою Правління НБУ від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7-1 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.
Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про Національний банк України" Правління Національного банку приймає рішення, зокрема,
щодо банківського регулювання та нагляду;
щодо організації системи рефінансування;
про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших законів України;
про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
Частина 1 статті 75 "Про банки та банківську діяльність" містить перелік критеріїв, за умови відповідності хоча б одному з таких критеріїв, Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних.
Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею (ч. 3 ст. 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (ч. 6 ст. 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (ч. 9 ст. 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
Згідно приписів ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" визначено:
Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти.
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.
Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком.
Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності у порядку, встановленому цими актами.
Акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
Правлінням Національного банку України були прийняті постанови від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (зі змінами, внесеними постановою від 12.06.2014 № 348/БТ), від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Правління НБУ шляхом визначення куратора", від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних").
Вказані постанови Правління Національного банку України є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом, а тому не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком, та набирають чинності у порядку, встановленому цими актами.
Як вбачається із змісту Постанови Правління Національного банку України від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (далі - Постанова № 102/БТ) (зі змінами, внесеними постановою від 12.06.2014 № 348/БТ), на яку позивач посилається в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" було надано кредит рефінансуванням та застосовано до Банку обмеження у його діяльності, визначені п.12 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.02.2014 року № 91.
Водночас, постановою Правління Національного банку України від 28.05.2014 № 318 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (набрала чинності з дня її офіційного опублікування 31.05.2014), якою визнаного такою, що втратила чинність, зокрема, постанову Правління Національного банку України від 24.02.2014 № 91 "Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності", якою було затверджено вказане Положення. Оскільки вказана постанова Правління Національного банку України від 28.05.2014 № 318 набрала чинності з 31.05.2014, то відповідно, з цієї дати втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 24.02.2014 № 91.
Натомість, втрата чинності постановою Правління Національного банку України від 24.02.2014 № 91 "Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності", якою було затверджено вказане Положення, не може свідчити на втрату чинності Постановою № 102/БТ, як вважають треті особи-2, 3. При цьому доводи позивача про чинність рішення, за яким надався кредит (Постанови № 102/БТ), суд вважає вірними, враховуючи триваючий характер правовідносин між Національним банком України та АТ "Дельта Банк" щодо надання кредиту (заява Національного банку України від 28.10.2015 № 18-02012/81701 про визнання його кредитором за Кредитним договором № 06 від 26.02.2014).
Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Постанови № 102/БТ визначено:
"3. Як забезпечення за наданим кредитом узяти майнові права за укладеними АТ "Дельта Банк" кредитними договорами з юридичними (крім банків) та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за І та ІІ категоріями…".
Втім, як свідчать матеріали справи, позивачем не надано суду доказів того, що майнові права, які виникли з Кредитного договору №HKЛ-920784 від 03.04.2009 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта" та ОСОБА_1, були передані Національному банку України в якості забезпечення за наданим АТ "Дельта Банк" кредитом від Національного банку України.
Позивач в обґрунтування позовних вимог також посилається на положення постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Правління НБУ шляхом визначення куратора" (далі - Постанова № 560/БТ ) та робить висновок про необхідність погодження із куратором, призначеним Національним банком України, на укладення оспорюваного Договору відступлення.
Проте, такі твердження позивача суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до абз. 1 п. 4.8 глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 (далі - Положення № 346) (в редакції, яка була чинна станом на час укладення оспорюваного Договору відступлення) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку.
Пунктом 1 Постанови № 560/БТ призначено куратором Банку службовця Національного банку України Губенко Світлану Миколаївну для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням № 346
Пунктом 2 Постанови № 560/БТ куратору надано право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними в пункті 4.9 глави 4 розділу І Положення № 346.
Разом з тим, пунктом 4.9 глави 4 розділу І Положення № 346 передбачено, що на куратора банку можуть покладатися такі повноваження:
а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій;
б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися;
в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП);
г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків;
ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему;
д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності;
е) бути присутнім на:
загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу;
засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету);
нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку;
переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників;
є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком;
ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком;
з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку;
и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком;
і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.
Наведене свідчить, що пункт 4.9 глави 4 розділу І Положення № 346 не передбачає віднесення до повноважень куратора погодження або надання Банку, щодо якого Національним банком України застосовано такий захід впливу, дозволу на укладення будь-яких правочинів, в т.ч. такого, який є предметом судового спору у справі.
Більш того, підпунктом а) пункту 4.9. глави 4 розділу І Положення № 346 передбачено лише можливість покладення на куратора банку повноважень на здійснення постійного контролю за проведенням банком операцій.
Відтак, твердження позивача про необхідність погодження із куратором, призначеним Національним банком України, оспорюваного Договору відступлення є безпідставним.
Крім того, що обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів банківських операцій є іншим засобом впливу, який передбачений главою 7 розділу ІІ Положення № 346. При цьому відповідно до п. 7.1. глави 7 розділу ІІ Положення № 346 рішення про обмеження, зупинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій приймає Правління Національного банку, Комісія Національного банку або Комісія Національного банку при територіальному управлінні. Згідно пункту 7.3. глави 7 розділу ІІ Положення № 346 обсяг (перелік) обмежень щодо здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій визначається Національним банком.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів застосування Національним банком України щодо цієї фінансової установи обмежень, передбачених главою 7 розділу ІІ Положення № 346.
Крім того, суд взяв до уваги, що стверджуючи той факт, що куратором Національного банку України погодження на укладення оспорюваного Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, позивач фактично не підтверджує це належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, а позивачем фактично до матеріалів справи не залучені, що безпосередньо підтверджується поданим ним через відділ діловодства суду 26.04.2017 клопотанням про витребування відомостей.
Позивач в обґрунтування позовних вимог також посилається на положення постанови Правління Національного банку України Правління НБУ від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" (далі - Постанова № 692/БТ) та зазначає, що що вказаною постановою було запроваджено низку обмежень, а саме:
прийняття погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку лише у грошовій формі:
запроваджена заборона на передачу в забезпечення третім особам майна та активів банку без погодження з куратором Банку;
запроваджена заборона на вивільнення отриманого Банком забезпечення за кредитними операціями до часу повного погашення позичальниками заборгованості.
Судом враховано, що Постанова № 692/БТ прийнята Правлінням Національного банку України 30.10.2014, а отже, в день укладення оспорюваного Договору відступленя.
Разом з тим, аналіз умов укладеного між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ріелтор Легасі" Договору відступлення та наявних в матеріалах справи доказів не свідчить про порушення приписів Постанови № 692/БТ.
Підсумовуючи викладене вище, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Банку в частині визнання договору недійсним, оскільки позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання укладеного між сторонами спору Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 недійсним та наявності підстав нікчемності правочину, які встановлені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно частини 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки судом щодо Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 не встановлено наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, та наявності підстав нікчемності правочину, які встановлені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то позовна вимога про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Легасі") повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінали договорів, переданих на виконання Договору відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (правонаступник ТОВ "Ріелтор Легасі") задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судовий збір, відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 22, 27, 32, 33, 34, 35, 44, 49, 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 27.04.2017
Суддя Гумега О.В.