ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2017Справа №910/3182/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс»
до Приватного підприємства «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат»
про стягнення заборгованості 394 414,45 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники:
від позивача: Верховський О.В.за довіреністю б/н від 24.02.2017
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» (позивач) звернулося до Господарськог суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Рось» в особі Філії "Охтирський сиркомбінат (відповідач) про стягнення заборгованості 394 414,45 грн., з яких: 302 800,80 грн. - сума заборгованості за Договором № 039 від 02.01.2015, 52 376,51 грн. - пеня, 31 401,41 грн. - інфляційні збитки, 7 835,73 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3182/17 та призначено розгляд справи на 03.04.2017 об 11:00 год.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору № 039 від 02.01.2015 позивач відповідно видаткових накладних № 882 від 02.10.2015, № 548 від 27.05.2016, № 746 від 20.07.2016 поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов наведеного договору лише частково оплатив поставлений товар, що призвело до виникнення у нього заборгованості за поставлений товар.
03.04.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач повідомив суд про те, що на момент подання позову до суд; заборгованість відповідача перед позивачем погашена в сумі 4 000,00 грн., у зв'язку з чим позивач проси суд стягнути з відповідача 390 414,45 грн., з яких 298 800,80 грн. - основний боргу, 52 376,51 грн. - пеня, 31 401,41 грн. - інфляційні збитки, 7 835,73 грн. - 3% річних. Зазначеною заявою позивач також повідомив суд про відсутність аналогічного спору. На підтвердження факту сплати відповідачем 4 000,00 грн. основного боргу позивач надав суду виписки по рахунку № 26003500129 від 17.02.2017, від 20.02.20Г та копію платіжного доручення № 265 від 22.02.2017.
В судове засідання, призначене на 03.04.2017, представник позивача з'явився.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 03.04.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 01.03.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні, призначеному на 03.04.2017, судом здійснено огляд оригіналів документів копії яких додані позивачем до позовної заяви.
В судовому засіданні, призначеному на 03.04.2017, здійснювався розгляд заяви позивача, поданої 03.04.2017 через відділ діловодства суду, про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 390 414,45 грн., з яких 298 800,80 грн. - сума основного боргу, 52 376,51 грн. - пеня 31 401,41 грн. - інфляційні збитки, 7 835,73 грн. - 3% річних.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Як вбачається зі змісту п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 390 414,45 грн., з яких 298 800,80 грн. - сума основного боргу, 52 376,51 грн. - пеня, 31 401,41 грн. - інфляційні збитки, 7 835,73 грн. - 3% річних.
Представник позивача в судовому засіданні 03.04.2017 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви, поданої 03.04.2017 через відділ діловодства суду, про зменшення позовних вимог.
Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвали суду від 01.03.2017 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 03.04.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 відкладено розгляд справи на 24.04.2017 о 10:20 год.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2017, у зв'язку з неможливістю розгляду справи 24.04.2017, призначено розгляд справи на 26.04.2017 о 10:20 год.
В судове засідання, призначене на 26.04.2017, представник позивача з'явився.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 26.04.2017, не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 01.03.2017 та від 03.04.2017 не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01030 4162445 4, № 01030 4162632 5.
Відповідно до абз. 1 підпункту 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 26.04.2017 судом встановлено не було.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 26.04.2017 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.
Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2017 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви, поданої 03.04.2017 через відділ діловодства суду про зменшення позовних вимог.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 26.04.2017 відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПЕ України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішенш буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи Господарський суд міста Києва
02.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» (постачальник, позивач) між Приватним підприємством «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат» (покупець, відповідач) буї укладений Договір № 039 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю визначений цим Договором товар (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його.
Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), строк поставки визначаються специфікацією (видатковою накладною), що є невід'ємною частиною до цього Договору (п 1.2. Договору).
Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що ціна за одиницю товару, визначається рахунком фактурою та видатковою накладною, що є невід'ємною частиною до цього Договору.
Відповідно до п. 3.2. Договору, оплата товару здійснюється в національній валюті України на поточний рахунок постачальника на протязі 10 календарних днів з моменту передачі товару покупцю.
За порушення терміну проведення розрахунків покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (п. 4.5. Договору).
Згідно п. 6.1. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. Дія цього Договору автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін письмово не повідомила про його розірвання після 31.12.2015. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Позивач зазначив, що на виконання умов Договору на підставі видаткових накладних № 882 від 02.10.2015, № 548 від 27.05.2016, № 746 від 20.07.2016 ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 334 487,00 грн. (в т.ч. ПДВ).
Втім, як стверджує позивач, відповідач порушив зобов'язання щодо оплати поставленого товару строк, передбачений умовами п. 3.2. Договору, оскільки, за товар, отриманий на підставі наведені видаткових накладних, розрахувався частково, що підтверджується листом позивача № 11 від 22.02.201 наданого суду разом із позовною заявою.
Матеріали справи також містять заяву позивача, подану 03.04.2017 через відділ діловодства суду, про зменшення позовних вимог, прийняту судом до розгляду, зі змісту якої вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем погашена в сумі 4 000,00 грн., що підтверджується позивачем виписками по рахунку від 29.03.2017 та платіжним дорученням № 265 від 22.02.2017.
Заборгованість відповідача по оплаті за поставлений товар, з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат, становить 298 800,80 грн.
За наведених обставин позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 298 800,80 грн. (основний борг), а також 31 401,41 грн. інфляційних втрат, 7 835,73 грн. 3% річних та 52 376,51 грн. пені, з огляду на прострочення відповідачем зобов'язання з оплати товару за Договором.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання неї зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторон (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 039 від 02.01.2015 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № 882 від 02.10.2015, № 548 від 27.05.2016, № 746 від 20.07.2016 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 334 487,00 грн. (в т.ч. ПДВ).
Наведені видаткові накладні на загальну суму 334 487,00 грн., які містять підпис уповноваженої особи відповідача (ОСОБА_2 на підставі довіреності № 186 від 02.10.2015 та ОСОБА_3 на підставі довіреностей № 289 від 26.05.2016, № 416 від 20.07.2016), приймаються судом в якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару на загальну суму 334 487,00 грн., та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що оплата товару здійснюється в національній валюті Украй на поточний рахунок постачальника на протязі 10 календарних днів з моменту передачі товару покупцю.
Отже, враховуючи дату отримання товару за видатковою накладною, відповідач з урахуванням п. 3. Договору повинен був оплатити 126 431,00 грн. вартості товару за видатковою накладною № 882 від 02.10.2015 - включно до 12.10.2015, 103 611,00 грн. вартості товару за видатковою накладною № 548 від 27.05.2016 - включно до 06.06.2016 та 104 445,00 грн. вартості товару за видатковою накладною № 746 від 19.07.2016 - включно до 30.07.2016.
При цьому судом враховано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи, зокрема, листом позивача № 11 від 22.02.2017, виписками по рахунку від 29.03.2017 та платіжним дорученням № 265 від 22.02.2017, підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату за товар в сумі 35 686,20 грн., поставлений позивачем на підставі вищенаведених видаткових накладних, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний товаром станом на час розгляду справи по суті становить 298 800,80 грн. (334 487,00 грн. - 35 686,20 грн. = 298 800,80 грн.).
Водночас, судом враховано, що 20.09.2016 сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого відповідач станом на вказану дату підтвердив наявність у нього заборгованості на користь позивача в сумі 398 800,80 грн., проте, в подальшому відповідач погасив вказану заборгованість лише частково.
Крім того, 12.12.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією № 58, якою просив відповідач, терміново перерахувати заборгованість в сумі 337 800,80 грн. (копія претензії наявна в матеріалах справи надана позивачем разом із позовною заявою).
Станом на момент розгляду справи по суті матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати за поставлений товар на суму 298 800,00 грн., а відповідачем такі докази не залучені до матеріалів справи.
Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 298 800,80 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
З огляду на прострочення відповідачем оплати за товар, поставлений згідно спірних видаткових накладних, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 31 401,41 грн інфляційних втрат, 7 835,73 грн. 3% річних та 52 376,51 грн. пені.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язав передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за як сплачується.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.5. Договору сторони передбачили, що за порушення терміну проведення розрахунку покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен де прострочення платежу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначено у п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від травня 2013 року № 14 (далі - постанова Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14), з урахуванням припис статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язань; тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, и обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річні від простроченої суми основного боргу.
По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач прострочив терміни оплати товару згідно видаткових накладних № 882 від 02.10.2015, № 548 від 27.05.2016, № 746 від 20.07.2016.
Судом також встановлено, що відповідач проводив оплату за товар згідно наведених видаткових накладних частково та з порушенням строків, визначених Договором. Остання оплата, здійснена відповідачем в рахунок погашення заборгованості за товар, поставлений на підставі наведених видаткових накладних, була здійснена відповідачем 22.02.2017, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2016 по 20.09.2016, листом позивача № 11 від 22.02.2017, виписками по рахунку від 29.03.2017 та платіжним дорученням № 265 від 22.02.2017.
Таким чином, дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.
Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14, з огляду і вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справ самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, розрахунок якої здійснено позивачем окремо по кожній видатковій накладній, враховуючи шестимісячний термін нарахування пені та подвійну облікову ставку Національного банк України, що діяла у спірний період, суд дійшов висновку, що загальна сума пені розрахована позивачем вірно, відповідно до умов Договору, та не суперечить нормам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню повністю в сумі 52 376,51 грн.
Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга») перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних окремо по кожній видатковій накладній, суд дійшов висновку, що загальна сума 3% річних розрахована позивачем вірно, а тому підлягає задоволенню повністю в сумі 7 835,73 грн.
Також, здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга») перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що загальна сума інфляційних втрат становить 31 401,41 грн.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншим учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач в судове засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, рівно як і контррозрахунок заявлених до стягнення сум, суду не подав та не надіслав.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справі їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, с дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 298 800,80 грн. основного боргу, 52 376, грн. пені, 7 835,73 грн. 3% річних, 31 401,41 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають п виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на повне задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в сумі 5 917,00 грн.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат» (01010, Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10-А; ідентифікаційний код 32191954) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» (03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 6-А; ідентифікаційний код 24934992) 298 800,80 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч вісімсот гривень 80 коп.) основного боргу, 52 376,51 грн. (п'ятдесят дві тисячі триста сімдесят шість гривень 51 коп.) пені, 7 835,73 грн. (сім тисяч вісімсот тридцять п'ять гривень 73 коп.) 3% річних, 31 401,41 грн. (тридцять одну тисячу чотириста одну гривню 41 коп.) інфляційних втрат, 5 917,00 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот сімнадцять гривень 00 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не б) подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складене 27.04.2017
Суддя Гумега О.В.