25.04.2017 Справа № 904/3625/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м. Дніпро
до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Дніпро, м. Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 481 046,93 грн. за договором на постачання природного газу
Суддя Назаренко Н.Г.
Секретар судового засідання Гриценко І.О.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов. № 007.1Др-22-0417 від 07.04.2017
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Дніпро про стягнення 473 012,21 грн. - основного боргу, 7 257,17 грн. - пені, 777,55 грн. - 3% річних за договором на постачання природного газу № 41ВВDpz1770-17 від 28.02.2017.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на постачання природного газу № 41ВВDpz1770-17 від 28.02.2017 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ.
Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та надав докази оплати відповідачем суми основного боргу у розмірі 473 012,21 грн.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" є Центральним органом виконавчої влади і військового управління, здійснює безпосереднє керівництво Збройними силами України із структурними підрозділами, військовими частинами та установами, до яких зокрема належать і КЕВ.
Верховною Радою України прийнято Закон "Про господарську діяльність у Збройних силах України" від 21.09.2009, яким визначені правові засади здійснення господарської діяльності, ним встановлено умови гарантії її організації та державної підтримки.
Згідно ст.ст. 8,13 Закону України "Про оборону України", ст.ст. 1, 3, 12, 15 Закону України "Про Збройні Сили України" КЕВ та військові частини Дніпропетровського гарнізону є державними установами, призначеними для виконання завдань пов'язаних з забезпеченням оборони України.
Статтею 19 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що фінансування ЗС України здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Таким чином, КЕВ та військові частини Дніпропетровського гарнізону фінансуються виключно з Держбюджету України. Стаття 51 Бюджетного кодексу зазначає: Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідач зазначає, що будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Держбюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та Законом "Про Державний бюджет України", не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Відповідно до директив Міністерства оборони України від 20.01.2005 № Д-332/1/03, від 20.04.2005 № Д-322/1/010, від 30.06.2005 № Д-322/1/014 з метою якісного утримання та обслуговування казарменно-житлового фонду, забезпечення установ та організації Міноборони комунальними послугами енергоносіями в Збройних Силах України з 01.01.2006 було проведено організаційні заходи щодо створення територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь та переходу на територіальний принцип квартирно-експлуатаційного забезпечення.
Територіальний принцип квартирно-експлуатаціного забезпечення передбачає закріплення всіх будівель і споруд (нерухомого майна) за квартирно-експлуатаційними відділами та здійснення ними дій пов'язаних з забезпеченням установ МО України комунальними послугами, енергоносіями та паливом. На КЕВ, як структуру Міноборони покладено обов'язок здійснювати оплату комунальних послуг військових частин Збройних сил України, які знаходяться на території Дніпропетровського гарнізону, в т.ч. і райвійськкоматів в межах бюджетних асигнувань, на підставі кошторису.
Згідно бюджетного законодавства КЕВ має право здійснювати видатки (витрачання) коштів лише згідно затвердженого кошторису. Згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань та сплата коштів на видатки, які не мають кошторисних призначень містять склад бюджетного правопорушення; кошторисом КЕВ не передбачена оплата за перевищення договірної величини споживання енергоносіїв.
Відповідач у відзиві зазначив, що він принципово не заперечує проти сплати основного боргу, який виник за час дії договору, щодо газового опалення службових приміщень райвійськкоматів у зв'язку з посиланням на бойову готовність (їх участь в забезпеченні АТО), але при винесенні рішення суду просить зменшити розмір штрафних санкцій (пеню).
Позивач заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій.
Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.
В судовому засіданні 25.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
28.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач, постачальник) та Квартирно - експлуатаційним відділом м. Дніпро (далі - відповідач, споживач) було укладено договір на постачання природного газу № 41ВВDpz1770-17 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2017 р. природний газ (згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010 код 06.20.1 (09123000-7) Газ природний) (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Згідно п. 2.9. договору, визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється у наступному порядку:
- За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до кодексу ГРМ.
- На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаний уповноваженим представником постачальника.
- Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.
- У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних оператора ГРМ. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника.
- У випадку не повернення споживачем підписаного акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем.
У відповідності до п. 3.2. Договору ціна газу становить 8 603,10 грн. за 1 000 куб.м, крім того ПДВ 1 720,62грн., всього з ПДВ - 10 323,72 грн.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що розрахунковий період за договором становить один календарний місяць - з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно.
Відповідно до п. 4.2. Договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем не пізніше 30 (31) числа розрахункового місяця, у якому здійснюється постачання природного газу (п. 4.2.1. Договору).
Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.3. Договору).
Постачальник має право отримувати від споживача оплату поставленого газу відповідно до умов розділів ІІІ, ІV договору (п.п. 5.1., 5.1.1. Договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором (п.п. 5.4., 5.4.2. Договору).
Цей договір набуває чинність з дати його підписання та діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Сторонами досягнуто згоди, що в силу положень частини 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до відносин, які склалися між сторонами до дати його укладення, а саме: з 01.02.2017 (п. 11.1. Договору).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, у лютому 2017 року поставив відповідачу природний газ на суму 473 012,21 грн., про що свідчить підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт приймання-передачі № ДОЗ00009719 від 28.02.2017 на суму 473 012,21 грн. з ПДВ (а.с.32).
Як зазначає позивач, відповідач не оплатив поставлений газ, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 473 012,21 грн., що і стало підставою виникнення спору.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову на підставі наступного.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором”. За ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання.
За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
21.04.2017 відповідач сплатив позивачеві суму основного боргу у розмірі 473 012,21 грн., що підтверджується випискою (а.с. 47).
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно п.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції господарський суд припиняє провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у звязку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
На підставі викладеного, в частині стягнення 473 012,21 грн. основної заборгованості провадження у справі підлягає припиненню, у зв'язку з її погашенням відповідачем після звернення позивача з позовом до суду.
Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 7 257,17 грн. та 3 % річних - 777,55 грн. за період з 01.03.2017 по 20.03.2017р.
Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно з договором і чинним законодавством України.
У разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом ІV Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (п. 6.2.1 договору).
Положеннями ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що пеня за період з 01.03.2017 по 20.03.2017, що підлягає до стягнення становить 7 241,83 грн.
В частині стягнення пені у сумі 15,34 грн. слід відмовити.
В ході судового розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені, яке обґрунтоване тим, що відповідно до п. 4.6. договору оплата здійснюється на умовах 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання природного газу, а згідно до п. 4.6.2. договору у випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим. Таким чином штрафні санкції повинні нараховуватися на об'єм, що перевищує весь об'єм споживання.
Суд з цього приводу зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання.
Згідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи, що підприємство відповідача не є прибутковою організацією, приймаючи до уваги, що основна заборгованість відповідачем протягом розгляду справи сплачена, суд вважає можливим зменшити розмір пені на 50 % та стягнути з відповідача 50% пені в розмірі 3 620,92 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 3 636,26 грн. слід відмовити.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.
3% річних, що підлягають до стягнення за період з 01.03.2017 по 20.03.2017 становлять 775,91 грн.
В частині стягнення 3% річних у сумі 1,64 грн. слід відмовити.
Заперечення відповідача судом не приймаються на підставі наступного.
В статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що отримання бюджетного фінансування не можна розглядати як подію, яка неминуче настане, в розумінні абзацу 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за спірним Договором і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі Державного казначейства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У відповідності до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Таким чином, посилання відповідача на відсутність фінансування не звільняє його від відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання зобов'язання є правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 620,92 грн. - пені, 775,91 грн. - 3% річних.
В частині стягнення основного боргу у сумі 473 012,21 грн. провадження у справі слід припинити.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з врахуванням п. 4.3 Пленуму ВСГУ № 7 від 21.02.2013р., відповідно до якого у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 22, 33, 43, 44, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Квартирно - експлуатаційного відділу м. Дніпро (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Феодосійська, будинок 13, код ЄДРПОУ 08004581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, буд. 2, код ЄДРПОУ 39572642) 3 620,92 грн. (три тисячі шістсот двадцять грн. 92 коп.) - пені, 775,91 грн. (сімсот сімдесят п'ять грн. 91 коп.) - 3% річних, 7 215,45 грн. (сім тисяч двісті п'ятнадцять грн. 45 коп.) - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення основного боргу у сумі 473 012,21 грн. провадження у справі - припинити.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення, оформленого
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,
- 27.04.2017
Суддя ОСОБА_2