79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.04.2017р. Справа № 914/2057/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», м. Київ,
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус», м. Дрогобич,
про: Стягнення 73 189,79 грн
Суддя М. Синчук
при секретарі Х. Карась
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1 - довіреність №2-137д від 08.12.2016 р.
відповідача: ОСОБА_2 - довіреність від 07.04.2017 р.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус» про стягнення 73 189,79 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.08.2016 р. (суддя Трускавецький В.П.) порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.09.2016 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.
Публічне акціонерне товариство “Укргазвидобування” звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Петрус” про стягнення 73189,79грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №УГВ11117/11-15 від 10.06.2015 не виконав у повному обсязі зобов'язань з поставки товару, внаслідок чого відповідачу нараховано 23501,31грн штрафу та 49688,48грн пені.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.10.2016 (суддя Трускавецький В.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (головуючий суддя - Малех І.Б., судді - Давид Л.Л., Плотніцький Б.Д.) в справі №914/2057/16 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Петрус” на користь Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування” 23501,31грн штрафу, 442,48грн відшкодування витрат на оплату судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції, встановивши факт неналежного виконання зобов'язань відповідачем, стягнули з останнього на користь позивача 23501,31грн штрафу. В частині стягнення 49688,00грн пені, суди, зазначивши, що: - прострочене зобов'язання відповідача не є грошовим, тому за його порушення не може бути застосовано такий вид відповідальності як стягнення пені; - відсутня сукупність умов для застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України, в позові відмовили.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2017 р. рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі №914/2057/16 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 49688,48грн і в цій частині вимог справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 залишено без змін..
Згідно автоматизованого перерозподілу, справу №914/2057/16 передано судді Синчуку М.М. для розгляду по суті.
Ухвалою суду від 22.03.2017 р. справу №914/2057/16 прийнято до розгляду. Розгляд справи призначено на 10.04.2017 р.
Ухвалою суду від 10.04.2017 р. розгляд справи відкладено на 24.04.2017 р.
В судове засідання 24.04.2017 р. представник позивача з'явився, надав усні пояснення у справі. Позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 49688,00грн підтримав.
В судове засідання 24.04.2017 р. представник відповідача з'явився, щодо позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 49688,00грн заперечив, просить суд відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.
Між сторонами у справі був укладений договір поставки №11117/11-15 від 10.06.2015 р. (далі - Договір). За умовами цього Договору постачальник (відповідач у справі) зобов'язується поставити покупцеві (позивач у справі) товар, зазначений специфікації (надалі - товар), що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Сторонами погоджувались зміни у Додаткових угодах №1, 2, 3, 4 до Договору.
Обсяг кожної окремої партії товару визначається в рознарядках покупця. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (пункт 5.2, 5.3 Договору).
Згідно із Специфікації №1 від 17.08.2015 р. до Договору відповідач повинен був поставити позивачу паливозаправник ТЗА-7, на шасі автомобіля МАЗ-5334 (500), конверсійний (кількість 2 штуки, загальна вартість 671.466,00 грн.) та паливозаправник ТЗА-7, на шасі автомобіля УРАЛ-4320, конверсійний (кількість 2 штуки загальна вартість 846.600,00 грн.). Строк поставки, згідно з умовами Додаткової угоди №4 до Договору, до 29.02.2016 р.
Із листів відповідача від 10.06.2015 р. №10/06 та №11/06 вбачається готовність здійснювати поставку паливозаправників та прийняття уповноваженим представником рознарядок на поставку МТР №11/1-1903 від 10.06.2015 р., №11/1-1904 від 10.06.2015 р., №11/1-1905 від 10.06.2015 р. за умовами Договору в загальній кількості 4 штуки.
Відповідачем також отримано рознарядки на поставку МТР №11/1-2318 від 18.08.2015 р., №11/1-2319 від 18.08.2015 р., №11/1-2320 від 18.08.2015 р. за умовами Договору в загальній кількості 4 штуки, в яких приведено у відповідність замовлення до умов Специфікації №1 від 17.08.2015 р.
На виконання умов Договору відповідачем передано, а позивачем прийнято товар, про що свідчать акти приймання-передачі:
- акт №1 від 12.11.2015 р. - передано паливозаправник ТАЗ-7, на шасі автомобіля УРАЛ-4320, конверсійний, сума без ПДВ 352.750,00 грн.,
- акт №2 від 08.12.2015 р. - передано паливозаправник ТАЗ-7, на шасі автомобіля УРАЛ-4320, конверсійний, сума без ПДВ 352.750,00 грн.,
- акт №3 від 21.12.2015 р. - передано паливозаправник ТАЗ-7, на шасі автомобіля МАЗ-5334, конверсійний, сума без ПДВ 279.777,50 грн.
30.12.2015 р. до Договору поставки №УГВ 11117/11-15 від 10.06.2015 р. підписано Додаткову угоду №4 про продовження строку дії Договору та строку поставки товару до 29.02.2016 р.
Факт порушення відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки позивачу товару вартістю 335 733,00 грн встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 25.10.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 в справі №914/2057/16, і сторонами не заперечується, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, зокрема, встановленої договором.
Відповідно до пункту 7.11. Договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строк, зазначений у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
У відповідності до п. 7.11. Договору позивач провів нарахування відповідачу пені за період з 01.03.2016 р. по 26.07.2016 р. в розмірі 49 688,48 грн.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу поставки товару на підставі Договору в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст.611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Факт порушення відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки позивачу товару вартістю 335733,00грн встановлено, і сторонами не заперечується, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, зокрема, встановленої договором.
Відповідно до пункту 7.11. Договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строк, зазначений у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі № 3-24гс12.
Також, враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03.12.2013 у справі №908/43/13-г стосовно того, що в разі невиконання зобов'язань з поставки товару до боржника може бути застосована пеня. На таку пеню не розповсюджуються дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 30.12.2015 р. до Договору поставки №УГВ 11117/11-15 від 10.06.2015 р. підписано Додаткову угоду №4 про продовження строку дії Договору та строку поставки товару до 29.02.2016 р.
У відповідності до п. 7.11. Договору позивач провів нарахування відповідачу пені за період з 01.03.2016 р. по 26.07.2016 р. в розмірі 49 688,48 грн.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
Положення пункту 7.11. Договору не визнано недійсним і не є нікчемним в силу прямої вказівки закону.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені, нарахованої саме на підставі п.7.11. Договору, а не на підставі положень Закону України “Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань” або абзацу 3 ч.2 ст.231 ГК України, та не посилався на приписи ст.549 ЦК України, якою дійсно унормовано нарахування пені саме за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Чинне законодавство не містить заборони сторонам на власний розсуд встановлювати у договорі певний вид відповідальності за порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань.
Так, ст.199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.ч.1, 4 ст.231 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки є грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, погоджується з розрахунком позивача, що пеня нарахована правильно та в межах максимально можливого періоду і розміру.
Отже, сторонами було унормовано у п.7.11. Договору розмір такої штрафної санкції як пеня у відсотковому відношенні від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, по аналогії з тим, як унормовано в законі (ч.2 ст.231 ГК України) визначення розміру штрафних санкцій, зокрема, пені, у разі якщо порушено зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, що узгоджується з вищенаведеними положеннями законодавства, а також з положеннями законодавства про свободу договору (ст.267 ЦК України).
Також, враховано правову позицію Верховного Суду України у постанові від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 (справа № 20/246-08), стосовно того, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій.
Доказів, які б підтверджували протилежне відповідачем суду не подано.
Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем підтверджено підставність в частині стягнення пені в розмірі 49 688,48 грн.
Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2, 4-3, 29, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус" (адреса: вулиця Гайдамацька, будинок 7, корпус 1, місто Дрогобич, Львівська область, 82100; ідентифікаційний код 20774287) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (адреса: вулиця Кудрявська, будинок 26/28, місто Київ, 04053; ідентифікаційний код 30019775) 49 688,48 грн. пені, 935,52 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору, 1 515,80 грн відшкодування на оплату судового збору за розгляд апеляційної скарги, 1 653,60 грн відшкодування на оплату судового збору за розгляд касаційної скарги.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.04.2017 р.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Синчук М.М.