ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2017Справа №910/5423/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССОЛО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ірігаційні системи»
про стягнення заборгованості 20 802,24 грн.
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися.
В судовому засіданні 26.04.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССОЛО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ірігаційні системи» про стягнення заборгованості 20 802,24 грн.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ТРАНССОЛО» зазначає, що в період з 29.09.2016 по 26.10.2016 виконувалися послуги за заявками ТОВ НВП «Ірігаційні системи» щодо перевезення вантажу автомобільним транспортом, згідно з договорами-заявками на окреме перевезення. За доводами ТОВ «ТРАНССОЛО» останнім надано послуги з перевезення на загальну суму 91 600,00 грн. Факт надання послуг підтверджується, зокрема, відповідними товарно-транспортними накладними, підписаними вантажоодержувачами та актами наданих послуг, підписаними сторонами. ТОВ НВП «Ірігаційні системи» частково оплачені послуги у сумі 72 000,00 грн, у зв'язку з чим в останнього утворився борг у сумі 19 600,00 грн. У зв'язку з не належним виконанням грошових зобов'язань ТОВ «ТРАНССОЛО» просить суд стягнути з ТОВ НВП «Ірігаційні системи» заборгованість у розмірі 20 802,24 грн, з яких 19 600,00 грн - основна сума заборгованості, 957,37 грн - інфляційні втрати та 244,87 грн - 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5423/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 26.04.2017.
18.04.2017 загальним відділом діловодства суду зареєстровано клопотання позивача по долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду 24.04.2017 було відмовлено у клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судове засідання, призначене на 26.04.2017 позивач не забезпечив явку уповноважених представників, однак виконав вимоги ухвали суду.
Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення від відповідача не надходило.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
За висновками суду, незважаючи на те, що сторони в судове засідання 26.04.2017 не з'явилися, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
За доводами позивача протягом періоду з 29.09.2016 року по 26.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНССОЛО» (надалі - експедитор/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ірігаційні системи» (надалі - замовник/відповідач) укладалися договори-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг. На виконання вказаних договорів-заявок позивачем надано послуги на загальну суму 91 600,00 грн., відповідачем в свою чергу частково оплачено послуги у сумі 72 000,00 грн. Не оплаченими з боку відповідача залишися надані послуги за договором заявки № 316-008358 від 21.10.2016 в частині 6800,00 грн та повністю неоплачені послуги за договором-заявкою № 316-008474 від 26.10.2016. Факт надання відповідачу послуг у повному обсязі за вказаними договорами-заявками підтверджується актами надання послуг, а саме № 316-008358 від 26.10.2016 на суму 12 800,00 грн та № 316-008474 від 31.10.2016 на суму 12 800,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а також товарно-транспортними накладними № 000006451 від 24.10.2016 та № 0000064496 від 27.10.2016.
Як вбачається із матеріалів справи між сторонами укладено договори-заявки № 316-008358 від 21.10.2016 та № 316-008474 від 26.10.2016, у п. 1 яких визначено, що дані заявки при відсутності довготермінового договору між замовником та експедитором має силу договору на разове перевезення. Факсимільна копія даної заявки має повну юридичну силу нарівні з оригіналом. У випадку не повернення оригіналу завіреного замовником (експедитором) акту виконаних робіт протягом 5 календарних днів з моменту отримання та відсутності обґрунтованої письмової відмови, акт вважається підписаним, послуги наданими та прийнятими замовником (експедитором).
Також судом встановлено, що у договорах-заявок сторонами визначено адреса завантаження, розвантаження, вартість перевезення умови та форма оплати.
У п. 2. договорів-заявок сторони визначили, що оплата по даних заявок здійснюється протягом 1 дня в день вивантаження.
Як вбачається із матеріалів справи, сторонами підписано акти надання послуг (№ 316-008358 від 26.10.2016 на суму 12 800,00 грн та № 316-008474 від 31.10.2016 на суму 12 800,00 грн) за якими позивач як експедитор надав відповідачу як замовнику транспортно-експедиційні послуги по маршруту Калу, Україна - Киселівка, Україна.
За твердженням позивача вказані послуги отримані відповідачем без зауважень та частково оплачені. Станом на момент подачі позовної заяви до суду заборгованість відповідач перед позивачем становить 119 600,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення сторонами договорів-заявок на здійснення транспортного перевезення, між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги по маршруту Калу, Україна - Киселівка, Україна, що підтверджується актами надання послуг № 316-008358 від 26.10.2016 на суму 12 800,00 грн та № 316-008474 від 31.10.2016 на суму 12 800,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.
Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не у повному обсязі розрахувався за надані позивачем послуги.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені у договорах-заявках, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.
Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 19 600,00 грн.
Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 244,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 957,37 грн.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отримані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за надані послуги, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем, а саме 957,37 грн - інфляційних втрат.
Також суд зазначає, що арифметично вірним та обґрунтованим є розрахунок 3 % річних, що нараховані позивачем на суму основного боргу за період з 01.11.2016 по 01.04.2017 складають 244,87 грн.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з вказаних засад, суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за отримані послуги виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ірігаційні системи» (01021, м. Київ, вул. Шовковична/Липовий провулок, буд. 13/2; ідентифікаційний код 33498019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССОЛО» (79024, м. Львів, вул.. Промислова, буд. 50/52, офіс 629; ідентифікаційний код 39551177) основну суму заборгованості у розмірі 19 600 (дев'ятнадцять тисяч шістсот) грн 00 коп.; інфляційні втрати у розмірі 957 (дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 37 коп.; 3% річних у розмірі 244 (двісті сорок чотири) грн 87 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.04.2017.
Суддя Пукшин Л.Г.