ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.04.2017Справа №910/16814/16
За позовомПриватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»
До Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
Третя особа, Прояка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 стягнення 32 491,47 грн
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Гаркуша Г.В. - по дов.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився
Господарським судом міста Києва розглядалася справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення 32 491,47 грн.
Ухвалою суду від 14.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16814/16.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.10.2016 у справі № 910/16814/16 в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 910/16814/16 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 25.10.2016 у справі № 910/16814/16 скасовано, позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,77, код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська,33, р/р 26508001304395 в ПАТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 16285602) 32 491 (тридцять дві тисячі чотириста дев'яносто одну) грн. 47 коп. та 1378 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,77, код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська,33, р/р 26508001304395 в ПАТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 16285602) 1 515,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
На виконання вищезазначеної постанови 14.12.2016 Господарським судом м. Києва видано відповідні накази.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі 910/16814/16, Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення Господарського суду м. Києва від 25.10.2016 у справі № 910/16814/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно автоматичного розподілу справ, справу № 910/16814/16 було передано на розгляд судді Спичаку О.М.
Ухвалою суду від 14.03.2017 було залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), розгляд справи призначено на 10.04.2017.
Представником позивача 28.03.2017 через канцелярію суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом у судовому засіданні 10.04.2017 судом розглянуто та задоволено.
Представник позивача у судовому засіданні 10.04.2017 надав усні пояснення по справі.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.04.2017 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Представник третьої особи у судове засідання 10.04.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 10.04.2017 у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 25.04.2017.
Представником позивача у судовому засіданні 25.04.2017 були надані усні пояснення по справі, в яких останній позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до п.п. 3.9.1.- 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в матеріалах справи документами.
У судовому засіданні 25.04.2017 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
11.03.2014 по вул. Овруцькій в м. Києві ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Хонда», реєстраційний номер НОМЕР_2, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.
Згідно постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2014 у справі №761/7600/14-п дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм автомобіля «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1, вимог п. 13.1 ПДР України та ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2014 у справі №761/7600/14-п ОСОБА_1 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
25.07.2013 між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Договір страхування №330572964.13 (надалі - Договір страхування), зі строком дії з 28.07.2013 по 27.07.2014р., відповідно до умов якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля «Хонда», реєстраційний номер НОМЕР_2 (надалі також - застрахований автомобіль).
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
ДТП, яка сталася 11.03.2014 відповідно до норм чинного законодавства, була визначена страховим випадком.
Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до звіту № 211, складеного 25.03.2014, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Хонда», реєстраційний номер НОМЕР_2, становить 26 674,33 грн, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Хонда», реєстраційний номер НОМЕР_2, (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 0,4775) становить 19 571,28 грн.
На підставі заяви про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу відповідно до рахунку № 01519 від 19.03.2014 № та № 02491 від 24.04.2014, ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» було здійснено розрахунок страхового відшкодування та складено страхові акти № 111876 від 31.03.2014 та №113328 від 29.04.2014 транспортного засобу «Хонда», реєстраційний номер НОМЕР_2, та встановлена сума страхового відшкодування у загальному розмірі 33 491,47 грн.
Позивач повідомив суду, що він свої зобов'язання перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту виконав належним чином, перерахувавши на рахунок ТОВ «АвтоАльянс» (опл. рем а/м Honda HR-V НОМЕР_2 зг.рах. счет № 01519 от 19.03.2014, в рах. сплати страх відшк. зг.пол. 330572964.13 постр. ОСОБА_3 ) 32 991,47 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3373 від 16.04.2014 та № 4684від 30.05.2014.
Зважаючи на те, що з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення з автомобілем «Хонда», реєстраційний номер НОМЕР_2, він є особою, відповідальною за збиток, заподіяний зазначеному автомобілю.
Між ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту поліс НОМЕР_7, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_3.
Відповідно до довідки М(Т)СБУ, за полісом № НОМЕР_7, ПрАТ «УТСК» було застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «Хюндай», державний номер НОМЕР_4, номер кузова (шасі) НОМЕР_8.
Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку мова йде про один і той самий транспортний засіб, ідентифікуючою ознакою якого є VIN-код (Vehicle Identification Number - ідентифікаційний номер транспортного засобу) - НОМЕР_8.
Відповідно до міжнародного стандарту ISO 3779-1983, VIN-код є ідентифікаційним номером транспортного засобу, який є структурованим поєднанням буквено-цифрових символів, присвоюється виключно виробником транспортного засобу на готовий до експлуатації транспортний засіб з метою його ідентифікації та наноситься на кузов транспортного засобу.
Тобто в даному випадку співпадають всі інші ідентифікуючі ознаки автомобіля, співпадають (номер кузова (шасі), марка, модель транспортного засобу.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене та наявні в матеріалах справи документи, а саме довідку №9359974 про дорожньо-транспортну пригоду, довідку Моторного транспортного страхового бюро України, копію полісу НОМЕР_7, є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу «Хюндай», державний номер НОМЕР_5 саме відповідачем - Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія».
Таким чином, ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1, тобто до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія».
У зв'язку з вищенаведеним, позивач звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди з пакетом доданих документів, проте відповідачем не були виконані вимоги щодо виплати суми страхового відшкодування.
Враховуючи зазначене на розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 32 491,47 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва № 910/16814/16 від 25.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду № 910/16814/16 від 06.12.2016 та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 01.03.2017 у справі № 910/16814/16 виходив із того, що вирішуючи спір судами не дано правової оцінки документу, на підставі якого було оцінено стягнуту апеляційним судом суму коштів, а судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про стягнення спірної суми коштів безпідставно не враховано фізичний знос пошкодженого транспортного засобу. При цьому положеннями п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, передбачено, що значення коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісного транспортного засобу іноземного виробництва, крім виробництва країн СНД, строк експлуатації яких не перевищує 7 років. З огляду на зазначене суд наголосив на тому, що судами обох інстанцій не досліджено строк експлуатації пошкодженого транспортного засобу.
Згідно статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 01.03.2017, судом першої інстанції під час вирішення спору встановлено наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Пунктом 2.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, враховуючи положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.
За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Проте, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).
Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.
При цьому, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Отже, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Наведене вище не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (тобто у даному випадку - Позивача) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу.
Проте як наведено вище судом, ст. 29 Закону № Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страховиком шкоди цим третім особам.
Відтак, викладений вище висновок суду, щодо обов'язку відповідача, як страховика за договором обов'язкового страхування, здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить та кореспондується правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи. Тобто саме у межах фактичних затрат (із вирахуванням франшизи, якщо є), а не в такому ж точному їх розмірі.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Відповідно до п. 3.4 звіту № 211, складеного 25.03.2014 ФОП ОСОБА_4, коефіцієнт фізичного зносу (Ез) автомобіля НОМЕР_6 складає: 0,4775.
Позивачем і відповідачем не спростовано перед судом належними засобами доказування в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України висновок оцінювача по встановленню коефіцієнту зносу деталей застрахованого автомобіля. Про призначення експертизи з порядку ст. 41 ГПК України позивач клопотання не заявляв.
Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, які належать до заміни (Сврз), визначається за формулою: Сврз = Ср+См+Сс х (1-Ез), де Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, Сс - вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту; Ез - коефіцієнт фізичного зносу, - 0,4775.
Вартість відновлювального ремонту відповідно до рахунку № 02491 від 24.04.2014 без урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 33 491, 47 грн.
Відповідно до рахунку № 02491 від 24.01.2014 (розділ запчастини) вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту становить 23 273,59 грн (виключаємо з розрахунку вартість фарбувально-малярних матеріалів на суму 2 362,50 грн), що з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 12 160,45 грн (23 273,59 х (1-0,4775).
Отже вартість відновлювального ремонту відповідно до рахунку № 02491 від 24.04.2014 з урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 22 378,33 грн, а саме: 12 160,45 (вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) + 2 362,50 (вартість фарбувально-малярних матеріалів) + 7 855,38 (вартість робіт).
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № НОМЕР_7 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000 грн.) та в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (32 491,47 грн), але виходячи з вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (22 378,33 грн.), та за мінусом франшизи (500,00 грн), та отже в сумі 21 878,33 грн.
Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності визначеного чинним законодавством, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу підлягають задоволенню частково в сумі 21 878,33 грн.
В свою чергу, суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві, як необґрунтовані та такі, що не ґрунтуються на нормах законодавства.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського,77, код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 33, код ЄДРПОУ 16285602) 21 878 (двадцять одну тисячу вісімсот сімдесят вісім) грн 33 коп. страхового відшкодування та 927 (дев'ятсот двадцять сім) грн 88 судового збору за розгляд позовної заяви.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
28.04.2017
Суддя Спичак О.М.