ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2017Справа №910/4853/17
За позовом Регіонального відділення Фонду Державного майна України по м. Києву
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імакс Лтд"
про стягнення 6 390,61 грн.
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Григоренко І.В. - представник за довіреністю № 38 від 10.11.2016
від відповідача Звоненко О.О. - представник за довіреністю б/н від Атракович К.О. - керівник
У судовому засіданні 26.04.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по м. Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імакс Лтд" про стягнення 6 390,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Державним підприємство "Наш Дім" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Імакс Лтд" (надалі - відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 36 від 30.05.2003р. Відповідно до умов якого орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Предславінська, 34. За доводами позивача, відповідачем не належно виконано зобов'язання за договором щодо вчасної оплати платежів за користування нерухомим майном, у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 5 740,62 грн. За неналежне виконання договірних зобов'язань позивач також просить суд стягнути з відповідача 55,59 грн. - інфляційних втрат та 594,40 грн. - пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4853/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 12.04.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 26.04.2017.
18.04.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній повідомляє, що станом на 12.04.2017 розмір заборгованості відповідача за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 36 від 30.05.2003 становить 8 044,17 грн. (7 140,94 грн. - заборгованість з орендної плати, 671, 81 грн. - пеня, 231,42 грн. -інфляційні нарахування). Таким чином, з урахуванням ст. 22 ГПК України позивач просить суд прийняти до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.
У судове засідання, призначене на 26.04.2017, з'явився представник позивача, який підтримав подану через канцелярію суду заяву про збільшення позовних вимог та просив прийняти її до розгляду.
Судом досліджено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та встановлено, що заява подана із дотриманням вимог ст. 22 ГПК України.
Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.
Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
У судовому засіданні суд заслухав представника позивача, який позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав та надав пояснення по суті спору.
Представник відповідача проти позову не заперечував та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких наявну заборгованість визнає.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
30 травня 2003 року між Державним підприємством "Наш Дім" (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імакс Лтд" (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 36 (надалі- договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 26,9 м.кв., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Предславінська, 34.
Згідно п. 2.1. договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та Акту приймання-передачі майна.
Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата встановлюється згідно Методики розрахунку і порядку використання орендної плати, затвердженою Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць 482,00 грн.
Орендна плата перераховується орендарем до 12 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 30 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 70 % - на розрахунковий рахунок орендодавця (п.3.3 договору).
Відповідно до п. 5.2. договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно п. 10.1. договору цей договір укладено строком на три роки, що діє з 30.05.2003 по 30.05.2006.
Пунктом 10.5. договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
За твердженням позивача спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору оренди № 36 від 30.05.2003 належним чином не виконав свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів, внаслідок чого у останнього з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 7 140,94 грн.
28.03.2016 позивач направив на адресу відповідача претензію № 30-05/3255, відповідно до якої вимагав сплати заборгованість за договором оренди № 36 від 30.05.2003 протягом одного місяця, проте, зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Укладений договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, що регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України та Главою 30 Господарського кодексу України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна.
Згідно із ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).
Як встановлено у п. 3.5. договору орендна плата перераховується до Державного бюджету України щомісяця не пізніше 15 числа.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, сторони передбачили, що орендна плата перераховується орендарем до 12 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 30 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 70 % - на розрахунковий рахунок орендодавця.
Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором суборенди виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до їх умов.
Судом встановлено, що факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 36 від 30.05.2003 у розмірі 7 140,94 грн., належним чином доведений, документально підтверджений, а матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем орендних платежів у строки, встановлені договором.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 7 140,94 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 671,81 грн. та інфляційні втрати у розмірі 231,42 грн.
Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 3.5 договору сторони передбачили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується до бюджету та орендодавцю відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Суд перевіривши розрахунок пені у розмірі 671,81 грн., визнає його арифметично вірним та обґрунтованим, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З огляду на вищенаведене, суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат за періоди, що визначені позивачем, та встановив, що з відповідача на корить позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 61,34 грн., у зв'язку з чим вимоги у цій частині підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Врахувавши вищевикладене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 7 140,94 грн. - заборгованості з орендної плати, 671,81 - пені та 61,34 грн. - інфляційних втрат, в решті позовних вимог слід відмовити.
У зв'язку з відстроченням судом позивачу сплати судового збору за наслідками розгляду справи, судовий збір стягується з позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імакс Лтд" (03083, м. Київ, проспект Науки, буд. 119 Б, ідентифікаційний код 20027125) в дохід Державного бюджету України (одержувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ в м. Києві, р/р 31112093700011, МФО 820019, КЕКД 22080200, призначення платежу: плата за оренду майна бюджетних установ) заборгованість з орендної плати за договором нерухомого майна, що належить до державної власності № 36 від 30.05.2003 у розмірі 7 140 (сім тисяч сто сорок) грн. 00 коп., пеню у розмірі 671 (шістсот сімдесят одна) грн. 81 коп. та інфляційні втрати у розмірі 61 (шістдесят одна) грн. 34 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імакс Лтд" (03083, м. Київ, проспект Науки, буд. 119 Б, ідентифікаційний код 20027125) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 566 (одна тисяча п'ятсот шістдесят шість) грн. 17 коп.
5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду Державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 33 (тридцять три) грн. 83 коп.
6. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.04.2017
Суддя Пукшин Л.Г.