61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
25.04.2017 Справа № 905/834/17 Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О.,при секретарі судового засідання (помічнику судді) Мазурік М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙА ЛЕОН», м. Вишневе, Київська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС», м. Дружківка, Донецька область
про: стягнення 105000,00грн.
За участю уповноважених представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився.
Відповідно до вимог ст.ст.4-4,81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засіданні 25.04.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РАЙА ЛЕОН», м. Вишневе, Київська область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС», м. Дружківка, Донецька область про стягнення 105000,00грн.
Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором постачання №РЛ 1910 від 19.10.2016р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла стягувана заборгованість.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст.193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 54, 57, 61, 82, 83 Господарського процесуального кодексу України.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи у копіях: договір постачання №РЛ1910 від 19.10.2016р.; видаткові накладні №70 від 19.10.2016р., №71 від 19.10.2016р., №73 від 19.10.2016р., №74 від 19.10.2016р., №75 від 19.10.2016р., №76 від 19.10.2016р.; товарно-транспортні накладні №70 від 19.10.2016р., №71 від 19.10.2016р, №73 від 19.10.2016р., №74 від 19.10.2016р., №75 від 19.10.2016р., №76 від 19.10.2016р.; платіжне доручення №1750 від 04.11.2016р.; лист від 02.03.2017р. про підтвердження заборгованості; розрахунок суми основного боргу; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Представник позивача у судове засідання 25.04.2017р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судове засідання 25.04.2017р. не з'явився, вимоги ухвали суду виконав, через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав в повному обсязі, просив провести розгляд справи за відсутністю представника відповідача та надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, суд
19.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РАЙА ЛЕОН» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС» (покупець) був укладений договір постачання №РЛ1910 (договір), згідно п. 1.1 якого, постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця запасні частини, деталі, матеріали, масла, технічні рідини і т.д. (товар), а покупець - прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.
Оплата за товар відбувається згідно існуючим тарифам та розцінкам постачальника. Вартість товару по даному договору вказується у рахунках постачальника та/або видаткових накладних по кожній поставці окремо (п.п. 3.1, 3.3 договору).
У розділі 6 договору сторони передбачили наступний порядок розрахунків:
п. 5.1 - підставою для оплати проданого товару є: рахунок на попередню оплату, що оформлюється постачальником у разі попередньої оплати; видаткові накладні у разі відстрочення платежу (відсутності попередньої оплати);
п.5.2 - строк оплати (у разі відстрочення платежу, відсутності попередньої оплати) - 10 банківських днів з моменту оформлення видаткової накладної.
Згідно п. 6.1 договору, договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017р. У випадку, якщо до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік і на тих же умовах.
На виконання умов договору, позивач 19.10.2016р. поставив відповідачу товар на загальну суму 2761589,09грн., що підтверджується видатковими накладними №70 від 19.10.2016р., №71 від 19.10.2016р., №73 від 19.10.2016р., №74 від 19.10.2016р., №75 від 19.10.2016р., №76 від 19.10.2016р. та товарно-транспортними накладними №70 від 19.10.2016р., №71 від 19.10.2016р., №73 від 19.10.2016р., №74 від 19.10.2016р., №75 від 19.10.2016р., №76 від 19.10.2016р.
Дані накладні були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.
Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару, що підтверджується платіжним дорученням, доданим до матеріалів справи.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором №РЛ1910 від 19.10.2016р.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору №РЛ1910 від 19.10.2016р.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №РЛ1910 від 19.10.2016р є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати за поставлену позивачем продукцію за договором №РЛ1910 від 19.10.2016р., а саме (у разі відстрочення платежу, відсутності попередньої оплати) - 10 банківських днів з моменту оформлення видаткової накладної.
Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковими накладними №70 від 19.10.2016р., №71 від 19.10.2016р., №73 від 19.10.2016р., №74 від 19.10.2016р., №75 від 19.10.2016р., №76 від 19.10.2016р. товару, у нього виникло зобов'язання з їх оплати у сумі 2761589,09грн.
Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору №РЛ1910 від 19.10.2016р. за вищевказаними видатковими накладними.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що 19.10.2016р. позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 2761589,09грн.
Відповідач здійснив часткову оплату поставленої продукції в сумі 289966,85грн., що підтверджується платіжним дорученням, доданим до матеріалів справи.
Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.
Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від належного виконання обов'язків з оплати поставленого товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вона була отримана останнім.
Відповідачем дане у порядку встановленому господарським процесуальним законодавством не спростовано та визнано, проте доказів заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 105000,00грн. не надано.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь права і охоронюваних законом інтересів.
За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують охоронюваних інтересів інших осіб.
В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:
- по-перше, визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;
- по-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою директором ТОВ «ЕТС».
З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 105000,00грн.
Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 253, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙА ЛЕОН», м.Вишневе, Київська область звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС», м. Дружківка, Донецька область про стягнення 105000,00грн. задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС» (84201, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 108-21, ЄДРПОУ 24308872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙА ЛЕОН» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, буд. 8-В, ЄДРПОУ 40151377) суму основного боргу у розмірі 105000,00грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1600,00грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 25.04.2017р. проголошено та підписано повний текст рішення.
Суддя Я.О. Левшина