26.04.2017 Справа № 904/2797/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарекс-Енерго", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м. Павлоград Дніпропетровської області
про стягнення 129429,22 грн
Суддя Воронько В.Д.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 01.03.2017;
від відповідача: начальник юридичного відділу філії "Павлоградське управління з матеріально-технічного постачання ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" ОСОБА_2, довіреність № ББУ/ПУ439/ВП/16 від 06.12.2016.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дарекс-Енерго" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - відповідач), у якій заявило вимогу про стягнення 71000,00 грн боргу за невиконане основне зобов'язання, 5200,00 грн 3% річних та 53229,22 грн інфляційного нарахування, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 14-16/507-КП/И, укладеного 01.09.2014 між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська агенція розробок та експертиз" (далі - ТОВ "ДАРЕКС"), з урахуванням договору № 15 про відступлення права кредиторської вимоги, укладеного між позивачем, відповідачем та ТОВ "ДАРЕКС" 14.09.2015.
Слід зазначити, що, при складанні заявлених до стягнення сум боргу, 3% річних та інфляційних з'ясовано, що ціна позову складає 129429,22 грн, яка і підлягає до розгляду, тож суд приходить до висновку, що позивачем помилково зазначено загальну суму позову у 129499,22 грн.
18.04.2017 позивач подав до суду для долучення до справи копію договору поставки № 14-16/507-КП/И від 01.09.2014, специфікацію до нього та платіжні доручення про перерахування коштів відповідачем на виконання цього договору.
Відповідач відзиву на позов не надав, натомість 18.04.2017 подав клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду господарським судом Одеської області пов'язаної з нею справи за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська агенція розробок та експертиз" про визнання недійсним договору № 15 від 14.09.2015 про відступлення кредиторських вимог.
На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні оголошено перерву з 18.04.2017 до 26.04.2017.
26.04.2017 відповідач подав до суду додаткові пояснення щодо клопотання про зупинення провадження у цій справі, надавши при цьому докази порушення провадження господарським судом Одеської області у справі № 916/902/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська агенція розробок та експертиз" про визнання недійсним договору № 15 від 14.09.2015 про відступлення кредиторських вимог. В обгрунтування поданого ним клопотання про зупинення провадження у справі відповідач зазначив, що, на його думку, договір відступлення кредиторської вимоги є недійсним, оскільки в момент його укладення громадянин ОСОБА_3 був представником як первісного кредитора так і нового кредитора, що в свою чергу не припустимо та прямо заборонено ст. 238 Цивільного кодексу України та протирічить ст. 203 цього ж кодексу.
Не погоджуючись з доводами відповідача позивач подав до суду заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, у яких послався на практику Верховного Суду України, викладену в його постанові від 23 вересня 2014 року по справі № 3-110гс14. Проаналізувавши судову практику позивач зазначає, що ч. 3 ст. 238 ЦК України передбачає укладення договору однією і тією ж особою в інтересах різних осіб, а отже факт того, що на момент укладання договору № 15 про відступлення права кредиторської вимоги від 14.09.2015 ОСОБА_3 був уповноваженою особою на підписання договору ТОВ "ДАРЕКС", а також працював на підприємстві ТОВ "Дарекс-Енерго", але не був уповноваженим на підписання даного договору та його не підписував, не є підставою для визнання даного правочину недійсним.
Суд, розглянувши вищевикладені клопотання відповідача та заперечення позивача, не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, оскільки пов'язаність цієї справи полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що випливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи. Таким чином, зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним договору, на підставі якого заявлена вимога про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду і вирішуючи питання про розгляд клопотання щодо зупинення провадження у справі, суд має врахувати обставини конкретної справи. Тож, враховуючи той факт, що договір про відступлення права кредиторської вимоги зі сторони ТОВ "ДАРЕКС" підписаний директором ОСОБА_3, а ТОВ "Дарекс-Енерго" генеральним директором ОСОБА_4, а не однією і тією ж особою від двох підприємств одночасно, що виключає можливість застосування положень ст. 238 ЦК України та не є підставою для визнання такого правочину недійсним. З огляду на що суд відхиляє заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
01.09.2014 між ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - покупець, відповідач) та ТОВ "ДАРЕКС" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 14-16/507-КП/И, за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (в подальшому - продукцію), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та якісними характеристиками, узгодженими сторонами у цьому договорі та специфікації, що є невід'ємними частинами цього договору.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію у відповідності з умовами цього договору.
Відповідно до специфікації від 01.09.2014 до договору постачальник поставляє відповідачу дизельну електростанцію КJ POWER4 (дизельний генератор 5КJR75ASB) - 1 шт., за ціною без ПДВ - 166666,67 грн та причеп ТИТАН 2000 - 34166,67 грн без ПДВ. Розрахунок за цією специфікацією здійснюється на 15-й календарний день з моменту поставки.
На виконання умов договору ТОВ "ДАРЕКС" за видатковою накладною № 108 від 19.09.2014, на яку у позові посилається позивач, поставило відповідачу вказану вище продукцію на загальну суму 241000,00 грн з ПДВ. Докази такої накладної матеріали справи не містять, проте відповідач не заперечив проти факту поставки продукції.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач вчасно та повністю не оплатив отриману ним продукцію, здійснивши оплату лише частково на загальну суму 170000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:
№ 318511 від 12.11.2014 на суму 50000,00 грн;
№ 314323 від 21.10.2014 на суму 70000,00 грн;
№ 329674 від 15.01.2015 на суму 50000,00 грн, - в результаті чого у останнього виникла заборгованість перед ТОВ "ДАРЕКС" на суму 71000,00 грн.
В платіжних дорученнях в призначенні платежу зазначено, що це оплата за дизельну електростанцію КJ POWER4 та причеп ТИТАН 2000 згідно договору № 14-16/507-КП/И від 01.09.2014, що також підтверджує факт отримання відповідачем зазначеного товару.
14.09.2015 між ТОВ "ДАРЕКС" (постачальник, первісний кредитор), ТОВ "Дарекс-Енерго" (позивач, новий кредитор) та ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (відповідач, боржник) було укладено договір № 15 про відступлення права кредиторської вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право кредиторської вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором на суму основного боргу за договором поставки №14-16/507-КП/И від 01 вересня 2014 року у розмірі 71000,00 грн з ПДВ ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" перед первісним кредитором. Підписанням цього договору первісний кредитор та боржник також підтверджують наявність вказаного тут боргу (кредиторських вимог) та вірність суми боргу.
Пунктом 3.3 цього договору новий кредитор набуває право кредиторської вимоги на суму основного боргу, що складає 71000,00 грн, з моменту дати підписання цього договору.
Відповідно до п. 1.6 договору боржник підтверджує наявність вказаного боргу на дату підписання цього договору та не заперечує проти передачі новому кредитору права кредиторської вимоги і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення (відступлення) боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором. Також підписанням цього боржник підтверджує факт повідомлення його первісним кредитором належним чином про таку передачу новому кредитору права кредиторської вимоги за договором поставки №14-16/507-КП/И від 01 вересня 2014 року згідно з нормами Цивільного кодексу України.
Відповідач свої зобов'язання за договором про відступлення права кредиторської вимоги не виконав через що позивач направив йому 09.02.2017 претензію про повернення боргу, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
Наявна заборгованість за поставку продукції у сумі 71000,00 грн і стала причиною звернення позивача до суду з цим позовом, який також нарахував при цьому на неї 3% річних та інфляційних втрат.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.
Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.
Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт отримання продукції не заперечується відповідачем та часткова оплата за його поставку підтверджена матеріалами справи та останнім не оспорена.
Відповідач в обумовлений в специфікації строк, оплату в повному обсязі не здійснив, в результаті чого у нього виникла заборгованість у сумі 71000,00 грн.
Крім того, ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Дослідження матеріалів справи показало, що між сторонами у цій справі та ТОВ "ДАРЕКС" було підписано договір про відступлення права кредиторської вимоги у розмірі 71000,00 грн за договором поставки. Підписавши цей договір боржник - ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" визнав наявність цього боргу у сумі 71000,00 грн, та надав згоду на переведення (відступлення) боргу ТОВ "Дарекс-Енерго", проте порушив свої зобов'язання щодо сплати останньому зазначеної суми коштів.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Таким чином, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про відступлення права кредиторської вимоги у сумі 71000,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 05.10.2014 по 14.03.2017, що складає 5200,00 грн та інфляційні втрати за період з жовтня 2014 року по січень 2017 року включно у сумі 53229,22 грн, перевіривши які суд зазначає наступне.
Інфляційні втрати, нараховані та заявлені позивачем до стягнення є вірними та підлягають задоволенню у сумі 53229,22 грн. Що ж стосується 3% річних, то суд не погоджується з сумою їх нарахування, оскільки позивач невірно визначив період їх нарахування. Кінцевою датою розрахунку, відповідно до специфікації до договору, є 04.10.2014, однак цей день припадає на вихідний, а відтак останнім днем розрахунку є перший робочий, тобто 06.10.2014, з огляду на що прострочення виконання зобов'язання починається з наступного дня за днем, коли воно мало бути виконано, а саме 07.10.2014. Таким чином суд здійснив власний розрахунок, за яким 3% річних за період з 07.10.2014 по 14.03.2017 складають 5187,86 грн, які і підлягають до стягнення.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення боргу у сумі 71000,00 грн, 3% річних у сумі 5187,86 грн та інфляційних нарахувань у сумі 53229,22 грн; в решті позову слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.
Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1941,26 грн.
Слід також зауважити, що при зверненні до суду, в силу того, що позивач помилково розрахував ціну позову, він здійснив переплату судового збору у сумі 1,06 грн, яка у відповідності до Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню платнику за умови подання ним клопотання, оскільки пропорційно розміру ціни позову судовий збір складає 1941,44 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76; ідентифікаційний код 00178353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарекс-Енерго" (м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, оф. 234; ідентифікаційний код 39423347) основний борг у сумі 71000,00 грн, 3% річних у сумі 5187,86 грн, інфляційних нарахувань у сумі 53229,22 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1941,26 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано - 27.04.2017.
Суддя ОСОБА_5