25 квітня 2017 р. Справа № 903/241/17
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Оснастка", м. Нововолинськ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нововолинськ
про стягнення 36073,86грн.
Суддя Дем'як В. М.
за участю представників сторін:
від позивача: Волочай Л. В. - довіреність № 10/08 від 16.01.2017р.
від відповідача: н/з.
Суть спору: позивач - Відкрите акціонерне товариство "Оснастка", м. Нововолинськ звернувся до суду з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нововолинськ про стягнення 31609,44грн. заборгованості, 2392,48грн 30% річних, 2071,94грн. пені.
В обґрунтування посилається на невиконання відповідачем умов договору № 10-10/16 оренди частини стоянки для автомобілів з асфальтним покриттям від 01.01.2016р.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному об'ємі.
До початку розгляду справи по сутті від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача правовстановлюючих документів на частину стоянки для автомобілів з асфальтним покриттям, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В судовому засіданні представник позивача подав клопотання, яким долучив до матеріалів справи акт прийому - передачі в оренду виробничої площі ВАТ "Оснастка" підприємцю ОСОБА_1 від 01.07.2004р., акт на право користування землею, акти надання послуг з квітня 2016р. по лютий 2017р.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 14.04.2017р. вх. № 01-54/3854/17 вважає позовну вимогу безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення з мотивуючи тим, що договір оренди є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, зважаючи на наступне:
- сторони не підписали жодного акту прийому - передачі, фактична передача частини стоянки не відбулася;
- у договорі відсутні істотні умови договору оренди, як порядок використання амортизаційних відрахувань та вартість орендованого майна з урахуванням її індексації;
- сторонами також не було досягнуто згоди щодо самого об'єкта оренди;
- земельна ділянка на якій розміщена стоянка не належить позивачу на праві власності;
- вважає, що у позивача відсутні будь - які правові підстави для отримання орендних платежів, пені, процентів;
- з яких підстав позивач нараховує орендну плату за січень та лютий 2017р., оскільки договір оренди діяв до 31.12.2016р.
Представник відповідача в призначене судове засідання не прибув. 18.04.2017р. подав заяву за вх. №01-54/3852/17, в якій просить відкласти розгляд справи, у зв'язку з проблемами зі здоров'ям.
Заява відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з проблемами зі здоров'ям до задоволення не підлягає.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Вищий господарський суд у п. 3.9.2 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зауважив, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Згідно приписів ст. 75 ГПК та п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання, не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Стаття 22 ГПК України передбачає широке коло процесуальних прав сторін, поряд із цим встановлює для сторін обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Крім того, відповідачем не надано доказів неможливості явки в судове засідання, свого представника.
Оскільки, в матеріалах справи є всі достатні документи, необхідні для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про судовий розгляд справи без участі представників відповідачів за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, встановив:
1 січня 2016 року між відкритим акціонерним товариством "Оснастка" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 10-10/16 оренди частини стоянки для автомобілів з асфальтним покриттям.
1 березня 2016 року між відкритим акціонерним товариством "Оснастка" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 10-10/16 від 01.01.2016р., згідно якої сторони прийшли до взаємної згоди змінити п. 5.1. розділу 5 та викласти його у наступній редакції: 5.1. Розмір орендної плати за базовий (березень) місяць за 1 кв.м. частини стоянки автомобілів з асфальтовим покриттям становить 26,84грн.
Згідно розділу 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння частину стоянки для автомобілів з асфальтним покриттям для заняття підприємницькою діяльністю. Адреса, за якою знаходиться об'єкт оренди АДРЕСА_1.
На виконання умов договору орендодавець надав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування стоянку, що підтверджується актом прийому - передачі в оренду виробничої площі ВАТ "Оснастка" підприємцю ОСОБА_1 від 01.07.2004р.
Згідно п.п. 5.1, 5.2 договору орендна розмір орендної плати за базовий (березень) місяць за 1 кв.м. частини стоянки автомобілів з асфальтовим покриттям становить 26,84грн., орендна плата сплачується грошовими коштами на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 5 числа поточного місяця.
Відповідно до п. 7.1 договору орендар (відповідач) зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі.
На виконання умов договору, позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату: № 567 від 07.09.2016р., № 633 від 10.10.2016р., № 704 від 21.11.2016р., № 765 від 09.12.2016р., № 78 від 17.01.2017р., № 63 від 13.02.2017р.
Відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендної плати належним чином не виконав.
Дослідивши подані позивачем докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позивачем належними доказами підтверджено несплату відповідачем оренди з вересня 2016р. по лютий 2017р., а тому вимога про стягнення з відповідача 31609,44грн. заборгованості обґрунтована та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, ст. 11 Цивільного кодексу України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності із ст.ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п. 9.1. договору орендар несе наступну відповідальність за даним договором: у випадку прострочення по сплаті орендних платежів нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент проведення розрахунків та 30% річних від простроченої суми за кожен день прострочення. Сума пені виставляється в рахунку за наступний період і є обов'язковою до сплати
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи зазначене, нараховані позивачем 30% річних в сумі 2392,48грн.
Між тим, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно розрахунку позивача відповідачу нараховано 2071,94грн. - пені.
Перевіривши розрахунок за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» в частині нарахування пені та 30% відсотках річних суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача: 2392,48 грн. - 30% річних; 2071,94грн. - пені.
Заперечення відповідача, щодо закінчення терміну дії договору, не приймається судом до уваги, в зв'язку з тим, що за умовами п. 4.2 договору у разі коли за місяць до закінчення дії договору однієї із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається продовженим на аналогічний термін.
Представник позивача в судовому засіданні повідомив, що заяви про розірвання договору від відповідача не надходило, отже договір № 10-10/16 від 01.01.2016р. продовжений, та період в за який стягується борг по сплаті орендної плати був чинний.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.
Керуючись ст.ст. 193, 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 525,526,549,629,901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд України,-
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства "Оснастка", (Волинська область, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 05797977) 31609,44грн. заборгованості, 2392,48грн 30% річних, 2071,94грн. пені та 1600,00грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду, у відповідності до ст. 85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення
складено 27.04.2017
Суддя В. М. Дем'як