23 січня 2017 року № 810/3693/16
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Фірма Мізан» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ППФ «Мізан» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської ОДПІ, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2016 № НОМЕР_1.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення ним вимог податкового законодавства є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення - протиправним.
Сторони до судового засідання не прибули, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивача надав суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності.
Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просить відмовити у його задоволенні. Про причини неявки свого представника суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.
На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про можливість задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
ППФ «Мізан» зареєстроване як юридична особа та перебуває на податковому обліку у Сквирському відділенні Білоцерківської ОДПІ з 11.01.2006 за № 6.
На підставі наказу від 30.03.2016 року № 140-п, повідомлення від 30.03.2016 №80 та у зв'язку з отриманням інформації від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» від 05.10.2015 № 20-9-9/2016/2450, від 04.01.2016 № 20-9-9/2015/13 і від 02.02.2016 № 20-9-9/2016/224 про виявлені факти порушення чинного законодавства Тетіївською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог валютного законодавства при здійсненні операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності по контракту №1-85-ЕХР-К від 05.03.2015 року з ИП Махемов Аразмурад (Туркменістан) за період з 18.06.2015 по 16.02.2016 та по контракту №1-61- ЕХР-К від 13.07.2015 з ИП Овезов Язгельди Мурадович (Туркменістан) за період з 25.09.2015 по 17.02.2016.
За результатами перевірки складено акт від 06.04.2016 №94/220/31100856 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства Приватного підприємства «Фірма Мізан» (код за ЄДРПОУ 31100856) при здійсненні операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності по контракту №1-85-ЕХР-К від 05.03.2015 з ИП Махемов Аразмурад (Туркменістан) за період з 18.06.2015 по 16.02.2016 та по контракту №1-61-ЕХР-К від 13.07.2015 з ИП Овезов Язгельди Мурадович (Туркменістан) за період з 25.09.2015 по 17.02.2016».
Згідно висновків перевірки позивачем порушено ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", пункт 1 Постанови НБУ від 03.09.2015 № 581 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", в результаті чого підприємством порушено встановлені законодавством терміни розрахунків за експортною операцією із вказаними вище контрагентами-нерезидентами в сумі 1 500,00 доларів США (термін прострочення - 30 днів), в сумі 4 500,00 доларів США (термін прострочення - 33 дні), в сумі 2 815,00 доларів США (термін прострочення - 79 днів), в сумі 12 450,00 доларів США (термін прострочення - 55 днів), в сумі 3 600,00 доларів США (термін прострочення - 6 днів), у сумі 1 400,00 доларів США (термін прострочення - 36 днів), у сумі 3 600,00 доларів США (термін прострочення - 8 днів), в сумі 25 000,00 доларів США (термін прострочення - 26 днів), в сумі 25 000,00 доларів США (термін прострочення - 26 днів), в сумі 50 025,00 доларів США (термін прострочення - 13 днів).
На підставі висновків акту перевірки від 06.04.2016 Тетіївською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.04.2016 № НОМЕР_1, яким до позивача за порушення ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 227 320,00 грн.
Вважаючи вказне податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його оскарження.
Як слідує з матеріалів справи, 05.03.2015 сторонами укладено зовнішньоекономічний контракт №1-85-ЕХР-К на поставу товарів (меблі), за яким ППФ «Мізан», Україна (продавець) зобов'язувався поставити і передати у власність покупцю чи вказаному ним вантажоотримувачу, а ИП Махемов Аразмурад, Туркменістан (покупець) зобов'язувався прийняти та оплатити товар (меблі) на умовах FCA, м. Біла Церква, Україна (згідно з правилами ІНКОТЕРМС 2010) в асортименті, кількості, в строки та по цінах згідно із специфікаціями на кожну окрему поставку, яка є невід'ємною частиною цього договору.
У подальшому сторони укладали додаткові угоди № 2 та № 3 від 26.09.2015, якими уточнювались та погоджувались порядок розрахунків та процедура вирішення спорів.
На виконання умов контракту №1-85-EXP-K від 05.03.2015 ППФ "Мізан" відвантажено нерезиденту ИП Махемов Аразмурад меблі з ламінованої ДСП в розібраному стані на загальну суму 27 450,00 доларів США згідно з:
- вантажно-митною декларацією №125130006/2015/571858 (дата дозволу 18.06.2015) на суму 10 815,00 доларів США, що по курсу НБУ на той час (21,650235 грн. за 1 долар США) еквівалентно 234 147,29 грн., граничний термін розрахунків - 16.09.2015 (курс НБУ станом на 17.09.2015 - 2 182,2599 грн. за 100 доларів США);
- вантажно-митною декларацією № 125130006/2015/573284 (дата дозволу 24.09.2015) на суму 16 635,00 доларів США, що по курсу НБУ на той час (21,575129 грн. за 1 долар США) еквівалентно 358 902,27 грн., граничний термін розрахунків - 23.12.2015 (курс НБУ станом на 24.12.2015- 2299,7289 грн. за 100 доларів США).
Оплата від нерезидента ИП Махемов Аразмурад отримана на розрахунковий рахунок позивача в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (згідно з випискою банку за особовим рахунком №26002601002768 та розподільчим рахунком №26033601000609):
- 19.06.2015 - у сумі 2 000,00 доларів США;
- 16.10.2015 надійшла на розподільчий рахунок "2603" у сумі 6 000,00 доларів США, з них суму 1 500,00 доларів США (25% від суми отриманої від нерезидента) зараховано на поточний рахунок в іноземній валюті 16.10.2015, а 4 500,00 доларів США (75%) продано на міжбанківському валютному ринку України 19.10.2015;
- 04.12.2015 - у сумі 7 000,00 доларів США (04.12.2015 зараховано на розподільчий рахунок), з них 25% (1 750,00 доларів США) від суми отриманої від нерезидента зараховано на поточний рахунок в іноземній валюті, а 75% (5 250,00 доларів США) продано на міжбанківському валютному ринку України.
Станом на 16.02.2016 по бухгалтерському обліку позивача по контракту №1-85-EXP-K від 05.03.2015 з нерезидентом ИП Махемов Аразмурад (Туркменістан) рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 12 450,00 доларів США (граничний термін розрахунків 23.12.2015).
Судом встановлено, що задля примусового стягнення з контрагента суми простроченої заборгованості та з метою уникнення нарахування контролюючим органом пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД ППФ «Мізан» звернулось із позовною заявою до Господарського суду Київської області (справа № 911/502/16) про стягнення з ИП Махемов Аразмурад (Туркменістан) простроченої заборгованості в сумі 12 450,00 доларів США, провадження у якій було порушене 16.02.2016 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2016 у справі №911/502/16 позовні вимоги задоволено та стягнуто з ФОП Махемова Аразмурад на користь ППФ «Мізан» 12 450,00 доларів США.
Також, 13.07.2015 сторонами укладено зовнішньоекономічний контракт №1-61-ЕХР-К на поставу товарів (меблі), за яким ППФ «Мізан», Україна (продавець) зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю чи вказаному ним вантажоотримувачу, а ИП Овезов Язгельди Мурадович, Туркменістан (покупець) зобов'язувався прийняти та оплатити товар (меблі) на умовах FCA, м. Біла Церква, Україна (згідно з правилами ІНКОТЕРМС 2010) в асортименті, кількості, в строки та по цінах згідно із специфікаціями на кожну окрему поставку, яка є невід'ємною частиною цього договору.
У подальшому сторони укладали додаткові угоди № 1 від 14.09.2015 (щодо нових поставок за контрактом), № 2 від 01.10.2015 (щодо нових поставок за контрактом та уточнення порядку розрахунків) та № 3 від 01.10.2015 (щодо уточнення порядку вирішення спорів).
На виконання умов контракту № 1-61-EXP-K від 13.07.2015 ППФ "Мізан" відвантажила нерезиденту ИП Овезов Язгельди Мурадович меблі з ламінованої ДСП в розібраному стані на загальну суму 157 225,00 доларів США відповідно до:
- вантажно-митної декларації №125130006/2015/573309 (дата дозволу 25.09.2015) на суму 53 600, 00 доларів США, що по курсу НБУ на той час (21,738564 грн. за 1 долар США) еквівалентно 1 165 187, 03 грн., граничний термін розрахунків - 24.12.2015 (курс НБУ станом на 25.12.2015- 2 296,4482 грн. за 100 доларів США);
- вантажно-митної декларації № 125130006/2015/573711 (дата дозволу 23.10.2015) на суму 53 600,00 доларів США, що по курсу НБУ на той час (22,280585 грн. за 1 долар США) еквівалентно 1 194 208,00 грн., граничний термін розрахунків - 21.01.2016 (курс НБУ станом на 22.01.2016- 2 452,1735 грн. за 100 доларів США);
- вантажно-митної декларації № 125130006/2015/573897 (дата дозволу 05.11.2015) на суму 50 025,00 доларів США, що по курсу НБУ на той час (23,015217 грн. за 1 долар США) еквівалентно 1 151 336,23 грн. Граничний термін розрахунків - 03.02.2016 (курс НБУ станом на 04.02.2016 - 2 569,8375 грн. за 100 доларів США).
Оплата від нерезидента ИП Овезов Язгельди Мурадович отримана на розрахунковий рахунок позивача в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (згідно з випискою банку за особовим рахунком №26002601002768 та розподільчим рахунком №26033601000609):
- 30.09.2015 - у сумі 3 600,00 доларів США;
- 15.10.2015 - у сумі 15 000,00 доларів США;
- 12.11.2015 - у сумі 10 000,00 доларів США;
- 19.11.2015 - у сумі 20 000,00 доларів США;
- 30.12.2015 - у сумі 3 600,00 доларів США, з них 25% (900,00 доларів США) зараховано на поточний рахунок в іноземній валюті, а 75% (2 700, 00 доларів США) продано на міжбанківському валютному ринку України;
- 29.01.2016 - у сумі 5 000, 00 доларів США, з них 25% (1 250,00 доларів США) зараховано на поточний рахунок в іноземній валюті, а 75% (3 750, 00 доларів США) продано на міжбанківському валютному ринку України;
- 16.02.2016 - у сумі 25 000, 00 доларів США, з них 25% (6 250, 00 доларів США) зараховано на поточний рахунок в іноземній валюті, а 75% (18 750, 00 доларів США) продано на міжбанківському валютному ринку України.
Станом на 17.02.2016 у бухгалтерському обліку позивача по контракту №1-61-EXP-K від 13.07.2015 з нерезидентом ИП Овезов Язгельди Мурадович (Туркменістан) рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 75 025,00 доларів США.
Судом встановлено, що задля примусового стягнення з контрагента суми простроченої заборгованості та з метою уникнення нарахування контролюючим органом пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, ППФ «Мізан» звернулось із позовною заявою до Господарського суду Київської області (справа № 911/504/16) про стягнення з ИП Овезов Язгельди Мурадович (Туркменістан) простроченої заборгованості в сумі 75 025,00 доларів США, провадження у якій порушене 17.02.2016).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Згідно п. 1 Постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» № 581 від 03.09.2015, яка була чинною з 04.09.2015 по 04.12.2015 включно, розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів, тобто, якщо поставка товару за експортним договором здійснюються в період дії Постанови Правління НБУ, то на такі операції розповсюджуються вимоги щодо завершення цих операцій у 90-денний строк.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Вищим адміністративним судом України, зокрема в ухвалі від 19.05.2015 у справі № 806/4257/14.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Суд зазначає, що порушення статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" на підставі якого винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування пені по експортних операціях, є порушенням валютного законодавства, що підпадає під визначення порушень, за які застосовуються адміністративні-господарські санкції, передбачені статтею 238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV (із змінами та доповненнями, далі - ГК України).
Аналогічної думки дотримується Верховний Суд України в постанові від 04.11.2014 у справі № 21-469а14.
Згідно ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 у Римі десятьма європейськими державами.
Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно положень ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.
Основною метою ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.
Вказана стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».
На відміну від більшості положень Конвенції, стаття 1 Протоколу № 1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як стаття 1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення статті 1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.
Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69). Поняття «майно» має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, «майно» (рішення від 23.02.1995 року у справі «ОСОБА_1 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).
Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає «право вимоги», якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» (справи «Федоренко проти України», «ОСОБА_2 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право (справи «Бурдов проти Росії», «ОСОБА_3 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу (справи «Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).
Вказані рішення Європейського суду з прав людини свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов'язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядатись, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Такий висновок також випливає з пункту 49 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).
Згідно пункту 51 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки»), № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).
Також, відповідно до пункту 52 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, п.п. 190 та 191, ECHR 2006-V).
Таким чином, вказане рішення суду вимагає певну «якість» закону, за яким покладаються обов'язки на особу щодо обмеження у реалізації ним свого права власності.
Згідно ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 238 ГК України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами; адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Згідно ч. 1 ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 250 ГК України дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.
Згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Відповідно до п. 58.2 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Тобто, з урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) і пеня є різними поняттями. Отже, пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є штрафною санкцією, таким чином, на пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності поширюється дія ч. 1 ст. 250 ГК України.
Оскільки відповідач дізнався про порушення позивачем статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" з повідомлень ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 05.10.2015 № 20-9- 9/2016/2450, від 04.01.2016 № 20-9-9/2015/13 та від 02.02.2016 № 20-9-9/2016/224 про виявлені факти порушення чинного законодавства, то на день прийняття податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 15.04.2016 строки, передбачені Господарським кодексом України, стосовно застосування санкції по дебіторській заборгованості на суму 87 475,00 доларів США вже сплинули.
Отже, податкове повідомлення-рішення від 15.04.2016 № НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позову підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Оскільки позивач з клопотанням про відшкодування судових витрат до суду не звертався, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69-72, 86, 94, 97, 122, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тетіївської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 15.04.2016 № НОМЕР_1.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лапій С.М.