28 лютого 2017 року № 810/3880/16
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, треті особи: ТОВ “Фінансова компанія “Житлоінвест-Гарант” та ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови, а також зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулася гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 16.03.2015 про накладення арешту на квартиру № 93 за адресою: м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А;
- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області зняти арешт з квартири № 93 за адресою: м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що вона є власником майнових прав на квартиру №93, яка знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А, на яку спірною постановою Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 16.03.2015 накладено арешт. Позивачка вважає, що накладення арешту на відповідне нерухоме майно є неправомірним, оскільки вказана квартира не є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Житлоінвест-Гарант”, що є боржником у виконавчому провадженні №43897405.
Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.
Відповідач до суду не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Треті особи до суду не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представника третьої особи ОСОБА_2 надійшло клопотання, в якому він просив розглядати справу за його відсутності.
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, 10.07.2008 між ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансова компанія «Житлоінвест-Гарант» укладено Договір № 10/07/2008 про участь у фонді фінансування виду А (м. Бориспіль, вул. Нова, 31-А), у подальшому 25.05.2015 між ОСОБА_4 та позивачкою укладено додаткову угоду про передачу прав у фінансуванні будівництва.
Відповідно до умов договору та додаткової угоди ТОВ «Фінансова Компанія «Житлоінвест- Гарант» передає у власність окрему квартиру № 93, однокімнатна загальною площею 51,3 кв.м, 9 поверх в жилому будинку, яка знаходиться за адресою: Київська область м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А, а гр. ОСОБА_1 зобов'язується прийняти та належним чином оплатити її вартість в обсязі, вказаному в договорі.
Згідно п. 1.4 додаткової угоди до договору № 10/07/2008 гр. ОСОБА_1 сплачує ТОВ «Фінансова Компанія «Житлоінвест- Гарант» грошові кошти у розмірі 445 000,00 грн. та відповідно до п.п 5.6 додатково сплачує 34 800, 00 грн..
Всього позивачка сплатила на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Житлоінвест- Гарант» 479 800,00 грн.
Як слідує з позовної заяви, ТОВ «Фінансова Компанія «Житлоінвест- Гарант» надало позивачці довідку від 25.08.2015№ 234 про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування.
Також 25.08.2015 між позивачкою та ТОВ «Фінансова Компанія «Житлоінвест- Гарант» підписано акт приймання передачі квартири №93.
Судом встановлено, що 10.09.2015 позивачка, маючи намір зареєструвати право власності на зазначену квартиру, звернулася через свого представника до державного реєстратора прав на нерухоме майно із завою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер 13215573.
Проте, за результатами розгляду вказаної заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_5 Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 25.09.2015 № 24745488.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою відмови позивачці у державній реєстрації права власності на квартиру, є те, що вона подана після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, тобто, наявності накладеного арешту на зазначене майно.
Арешт на майнові права на квартиру накладено постановою від 16.03.2015 року державного виконавця Разумного Є. М. органу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київський області при примусовому виконанні виконавчого листа № 373/79/14-ц від 26.06.2014 року про стягнення з ТОВ «Фінансова Компанія «Житлоінвест- Гарант» на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 204 556,00 гривень.
Не погоджуючись з прийняттям відповідачем постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України “Про виконавче провадження” № 606-XIV від 21.04.1999.
Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 1 ст. 6 ЗУ “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 11 ЗУ “Про виконавче провадження”).
Частиною 2 ст. 11 ЗУ “Про виконавче провадження” встановлено, що державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЗУ “Про виконавче провадження” державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно із ч. 1 ст. 57 ЗУ “Про виконавче провадження” арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч.2 ст. 57 ЗУ “Про виконавче провадження”).
Частиною 3 ст. 57 ЗУ “Про виконавче провадження” передбачено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Відповідно до ч.1 ст. 63 ЗУ “Про виконавче провадження” звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Згідно із ч. 3 ст. 63 ЗУ “Про виконавче провадження” у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.
Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам (ч.4 ст. 63 ЗУ “Про виконавче провадження”).
Отже, під час накладення арешту на нерухоме майно боржника державний виконавець зобов'язаний перевірити факт належності відповідного майна боржнику на праві власності.
Відповідно до ч.4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно з ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” № 1952-IV від 01.07.2004 (далі - ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Частиною 4 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Як вже зазначалося, постановою державного виконавця державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6 від 16.03.2015 №43897405 було накладено арешт на квартиру №93 за адресою: м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А.
При цьому, у вказаній постанові в якості власника відповідного нерухомого майна вказаного боржником, ТОВ "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант", однак, не було наведено жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант" є власником квартири №93, що розташована за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А, у той час як матеріали справи свідчать про те, що власником майнових прав на відповідне нерухоме майно є саме ОСОБА_1
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем всупереч вимогам ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження” не було належним чином перевірено інформацію щодо належності боржнику, що, в свою чергу, зумовило накладення арешту на нерухоме майно, належне особі, яка взагалі не є стороною виконавчого провадження №43897405.
У зв'язку з цим суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для накладення арешту на квартиру №93 в м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А, яка не належала на праві власності ТОВ "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант", що свідчить про те, що оскаржувана постанова була прийнята протиправно, а тому підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача зняти арешт з квартири за № 93 в м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЗУ “Про виконавче провадження”особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що законодавцем особі надано право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту лише у разі наявності спору про право особи на таке майно, оскільки за умови підтвердження права власності особи на майно відповідними належними доказами відсутній спір про право та, як наслідок, потреба у зверненні до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно.
При цьому, ч. 2 ст. 60 ЗУ “Про виконавче провадження” передбачено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Враховуючи, що в даній справі немає спору про право власності на арештовану квартиру, оскільки наявність права власності позивачки на неї підтверджується відповідними документами та відповідачем не оспорюються, враховуючи, що згідно з ЗУ “Про виконавче провадження” після винесення судом рішення державний виконавець виносить постанову, суд дійшов висновку, що належним способом захисту у цьому випадку є спонукання Відділу державної виконавчої служби зняти арешт з майна. У свою чергу, на підставі постанови суду державний виконавець має винести постанову про зняття арешту з майна, як це передбачено ч. 2 ст. 60 ЗУ “Про виконавче провадження”.
Аналогічна позиція висловлена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.10.2013 р. у справі № К/9991/8809/11 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 34531988).
За таких обставин, враховуючи те, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.03.2015 №43897405 була прийнята протиправно, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зняти арешт з квартири № 93 в м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А, який був накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.03.2015 №43897405.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позову підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин сплачений позивачкою судовий збір в сумі 1200 грн. 00 коп. підлягає стягненню на її користь з Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 16.03.2015 у виконавчому провадженні №43897405 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області зняти арешт з квартири №93, яка розташована за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31-А, що був накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.03.2015 №43897405.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1200 (одна тисяча двісті) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лапій С.М.