ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.04.2017Справа №910/3633/17
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»
про стягнення 23 805,42 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_3, за довіреністю;
від відповідача: Максименко В.О., за довіреністю
На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - відповідач) про стягнення 23 805,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач не виконує свої грошові зобов'язання за Договором оренди нежилого приміщення № 1/1 від 23.06.2014 позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних, інфляційні втрати та пеню у загальному розмірі 23 805,42 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3633/17, розгляд справи призначено на 03.04.2017.
20.03.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позову заяву, в якому останній проти позову заперечив з тих підстав, що, по-перше: позивачем повторно нараховано та заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати, які вже були стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі № 910/16507/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017; по-друге: позивач намагається стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період із дати набрання вищевказаними рішеннями суду законної сили до дати фактичного виконання відповідачем вказаних рішень, однак, як слідує з постанови Верховного Суду України від 20.01.2016 по справі № 6-2759цс15, правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення (а саме з рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 по справі № 910/16507/16), то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); по-третє: у відповідності до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення» до об'єктів індексації не відносяться доходи громадян від здачі в оренду майна. Таким чином, вимоги позивача щодо сплати відповідачем індексу інфляції є такими, що суперечать п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, що вкотре підтверджує неправомірність вимог позивача.
31.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.04.2017 судом, в порядку ст. 77 ГПК України, та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 18.04.2017.
14.04.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача були подані письмові пояснення, в яких останній наголосив, що ч. 2 ст. 323 ГК України чітко передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 з відповідача вже стягнута на користь позивача пеня за шість місяців, а отже вказане свідчить, що подальше нарахування пені за договором оренди є протиправним та таким, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 232 ГК України.
18.04.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивачем було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 18.04.2017 представник позивача з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 18.04.2017 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 18.04.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16507/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про стягнення 230 857,79 грн., встановлено, що 23.06.2014 між Фізичною Особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» (далі - відповідач, орендар) укладено Договір оренди нежилого приміщення № 1/1 (далі - Договір), відповідно до умов якого, орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення (далі - Об'єкт оренди) загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване у будівлі за адресою: АДРЕСА_2.
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду обумовлене Договором нерухоме майно загальною площею 88,6 кв.м., що підтверджується актом прийому-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014 р.
Для сплати орендної плати позивач направив відповідачу рахунки №5 від 01.03.2016 р. на суму 41 025, 34 грн., № 7 від 01.04.2016 р. на суму 36 450, 04 грн., № 9 від 04.05.2016 р. на суму 37 950, 04 грн., № 11 від 01.06.2016 р. на суму 37 800, 30 грн., № 13 від 01.07.2016 р. на суму 37 274, 91 грн., всього на суму 193 500, 63 грн., а також акти здачі-прийняття наданих послуг для підписання.
Проте, відповідач акти здачі-прийняття наданих послуг не підписав, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 193 500,63 грн.
Згідно з п. 6.9. Договору орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві на пізніше 5 числа поточного місяця.
Разом з цим, перевіривши заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості по орендній платі та вказані у виставлених рахунках суми щомісячного платежу, а також наданий відповідачем контррозрахунок суми основного боргу, судом встановлено, що під час оформлення рахунків та визначення щомісячного розміру орендної плати в національній валюті згідно з п. п. 6.2, 6.3 Договору позивачем у рахунках № 5 від 01.03.2016 р., № 7 від 01.04.2016 р., № 9 від 04.05.2016 р., № 11 від 01.06.2016 р., були допущені арифметичні помилки в силу здійснених при обрахунку округлень грошової суми в бік збільшення.
При цьому, суд не погоджується із здійсненим відповідачем розрахунком орендної плати по рахунку № 13 від 01.07.2016 р., оскільки він також містить арифметичні помилки, тоді як позивачем розмір орендної плати в означеному рахунку вказано вірно.
За розрахунком суду, загальний розмір орендної плати за період з березня по липень 2016 року згідно з виставленими позивачем рахунками №5 від 01.03.2016 р., №7 від 01.04.2016 р., №9 від 04.05.2016 р., №11 від 01.06.2016 р., №13 від 01.07.2016 р. складає 193 499,91 грн.
Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві заборгованість по орендній платі, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 193 499,91 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
У зв'язку з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16507/16 вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 193 499,91 грн. основного боргу, 2506,85 грн. 3% річних, 26065,37 грн. пені, 4029,19 грн. інфляційних втрат та 3391,52 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16507/16 залишено без змін.
Звертаючись до суду з даним позовом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» за неналежне виконання умов Договору оренди нежилого приміщення № 1/1 від 23.06.2014 пеню в сумі 8637,30 грн., втрати від інфляції в сумі 13277,72 грн. та три проценти річних в сумі 1890,40 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Враховуючи наведене, висновок Господарського суду міста Києва про факт прострочення виконання грошового зобов'язання Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» за Договором оренди нежилого приміщення № 1/1 від 23.06.2014 у сумі 193499,94 грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11.
Судом у даній справі встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16507/16, Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» 03.02.2017 року сплатило на користь позивача заборгованість в сумі 229492,84 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач виконав грошове зобов'язання по Договору оренди нежилого приміщення № 1/1 від 23.06.2014 лише 03.02.2017, отже вимога позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованою.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що виходячи із наданого позивачем до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивач повторно нараховує пеню, 3% річних та індекс інфляції, які вже були стягнуті рішенням від 14.11.2016 у справі № 910/16507/16.
Разом з тим, як вбачається із розрахунку позовних вимог, позивач наводить загальний розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, заявлених у справі № 910/16507/16 та у даній справі, однак просить стягнути лише 3% річних, пеню та індекс інфляції за періоди, які не були предметом розгляду у справі № 910/16507/16 та до моменту фактичної сплати відповідачем заборгованості.
Здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 1 701,74 грн. та 7 449,11 грн. інфляційних втрат за розрахунком суду.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.
За умовами пункту 9.4 Договору. У випадку прострочки орендарем сплати орендної плати більше ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1 % від належної до сплати суми за кожен день прострочки. Сплата пені не звільняє орендаря від проведення передбачених Договором розрахунків.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд відхиляє доводи відповідача, щодо того, що рішенням у справі № 910/16507/16 було вже стягнуто пеню в межах строків, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки, як вбачається з розрахунків у даній справі та у справі № 910/16507/16, позивач розраховував пеню з моменту виникнення обов'язку у відповідача по сплаті орендної плати до закінчення строків її нарахування, однак, у справі № 910/16507/16 позивачем було заявлено до стягнення пеня, нарахована на орендні платежі за березень - за 184 дні, за квітень - за 183 дні, за травень - за 157 днів, за червень - за 126, за липень - за 96 днів, а відтак, у позивача є право для донарахування пені на орендні платежі за травень, червень та липень в межах строків, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.
Разом з тим, суд, здійснивши власний розрахунок пені встановив, що позивачем не було враховано, що передбачений Договором розмір пені перевищував розмір подвійної облікової ставки НБУ, що суперечить ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 4 991,08 грн.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, а його доводи викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються вищенаведеним.
Що стосується заперечень відповідача з посиланням на правову позицію Верховного суду України по справі № 6-2759цс15, зробленою у постанові від 20.01.2016, суд вважає за необхідне зазначити, що дані заперечення відповідача є помилковими, оскільки в даній справі зовсім інші спірні правовідносини. Так, у справі, що переглядалась Верховним Судом України спір виник у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду про зобов'язання МО України перерахувати та виплатити фізичній особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в той час як у даній справі спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем у повному обсязі грошових зобов'язань по Договору № 1/1 від 23.06.2014.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін пропорційно розміру заявлених позовних вимог на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (01004, м. Київ, вулиця Пушкінська, будинок 42/4; ідентифікаційний код: 14361575) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (50027, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1) 3% річних в розмірі 1 701 (одна тисяча сімсот одна) грн. 74 коп., інфляційні втрати в розмірі 7 449 (сім тисяч чотириста сорок дев'ять) грн. 11 коп., пеню в розмірі 4 991 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто одна) грн. 08 коп. та судовий збір в розмірі 944 (дев'ятсот сорок чотири) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 25.04.2017.
Суддя О.А. Грєхова