ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.04.2017Справа №910/3460/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія»
До Державної служби статистики України
Про стягнення 3 530 743,83 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Кот А.М.
Від відповідача: Панькін І.Д.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України (далі - відповідач) про стягнення 646 267,25 грн. - 3% річних, 2 535 568,05 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.17. порушено провадження у справі № 910/3460/17 та призначено її до розгляду на 11.04.17.
Відповідачем в судовому засіданні 11.04.17. було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що Державною службою статистики України вчинялись дії для погашення наявної заборгованості, а Державна казначейська служба України може здійснити безспірне списання наявної у відповідача заборгованості.
З огляду на вказане відповідач просить суд відмовити позивачу в позові та залучити до участі в справі в якості третьої особи Державну казначейську службу України, як головного розпорядника бюджетних коштів.
Розглянувши в судовому засіданні 11.04.17. клопотання відповідача про залучення о участі в розгляді даної справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. (ч. 1 ст. 27 ГПК України).
Спір у справі виник в зв'язку з неповною оплатою відповідачем доставленої позивачем відповідачу продукції за двостороннім Договором № 93 від 03.09.12., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» та Державною службою статистики України, що зумовило нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та звернення з даним позовом до суду.
При цьому, Державна казначейська служба України не є стороною Договору № 93 від 03.09.12., а рішення в даній справі про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних не вплине на права та обов'язки вказаної юридичної особи.
В судовому засіданні 11.04.17. було оголошено перерву до 24.04.17.
В судовому засіданні 24.04.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні 24.04.17. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/3460/17.
В судовому засіданні 24.04.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.14. у справі № 910/3600/14 стягнуто з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецполіграфія" заборгованість у розмірі 38 145 294,30 грн., 4 980 457,01 грн. пені, 1 798 191,85 грн. 3% річних, 456 917,05 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.16. у справі № 910/16213/16 стягнуто з Державної служби статистики України на користь позивача 2 078 346,67 грн. інфляційних втрат, 653 351,56 грн. трьох процентів річних, 40 975,47 грн. судового збору.
Обставини, встановлені у справі № 910/3600/14 та у справі № 910/16213/16, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Оскільки, на момент розгляду даної справи набрали законної сили та діють рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.14. у справі № 910/3600/14 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.16. у справі № 910/16213/16, то встановлені ними факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Зазначеними рішеннями встановлено наступне.
03 вересня 2012 року між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено Договір № 93.
Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Договору позивач зобов'язався у 2012 році виготовити та доставити відповідачу продукцію друковану іншу (виготовлення та доставка переписного інструментарію для Всеукраїнського перепису населення), надалі - Продукція, а відповідач прийняти та оплатити таку Продукцію.
Пунктом 2 Додаткової угоди № 3 від 05 серпня 2013 року до Договору, дію цього Договору було продовжено до 30 вересня 2014 року.
На виконання умов договору, позивачем було виготовлено та доставлено відповідачу продукцію на загальну суму 80 883 609,90 грн.
За доставлену позивачем продукцію відповідач розрахувався лише частково, з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення у справі № 910/3600/14 становила 38 145 294,30 грн.
За рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.14. у справі № 910/3600/14 Державною казначейською службою України було списано з рахунків Служби в порядку безспірного списання суму коштів у розмірі 1 561 928,00 грн., з огляду на що станом на 1 вересня 2016 року заборгованість відповідача склала 36 583 366,30 грн.
Позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат в зв'язку з тим, що відповідачем несвоєчасно здійснено погашення заборгованості за Договором № 93 від 03.09.12.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом враховано, що в погашення наявної станом на 1 вересня 2016 року заборгованості відповідача в розмірі 36 583 366,30 грн. ним у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів було сплачено: 21.11.16. - 27 024,00 грн., 27.12.16. - 15 246,00 грн.
Таким чином, станом на день прийняття даного рішення, розмір основного боргу відповідача перед позивачем за Договором становить 36 541 096,30 грн.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
При цьому в п. 5.4 вказаної Постанови Пленум Вищого господарського суду України наголосив на тому, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1 зазначеної Постанови).
Отже, дії відповідача є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
При визначенні періодів для здійснення розрахунку 3% річних та збитків від інфляції судом враховано викладене в п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Отже, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 646 267,25 грн. - 3% річних, 2 535 568,05 грн. - інфляційних втрат, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної служби статистики України (01601, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 3; ідентифікаційний код 37507880) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецполіграфія" (02660, місто Київ, вулиця Магнітогорська, будинок 1Е; ідентифікаційний код 31732873) 646 267 (шістсот сорок шість тисяч двісті шістдесят сім) грн. 25 коп. - 3% річних, 2 535 568 (два мільйони п'ятсот тридцять п'ять тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн. 05 коп. - інфляційних втрат, 47 727 (сорок сім тисячі сімсот двадцять сім) грн. 53 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.04.17.
Суддя Т.М. Ващенко