ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.04.2017Справа №910/1831/17
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
До Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект»
Про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: ОСОБА_2
від відповідача: Соболєва М.В.
від третьої особи: Ткаченко О.В.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 02.07.2008р. до кредитного договору № 11288017000 від 24.01.2008р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2017р. порушено провадження у справі № 910/1831/17; розгляд справи призначено на 28.02.2017р. о 11-00.
В судовому засіданні 28.02.2017р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 06.03.2017р. о 11-30.
В судовому засіданні 06.03.2017р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 04.04.2017р. о 12-20.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.04.2017р. заявив усне клопотання, відповідно до якого просить суд залучити на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Представник відповідача зазначає, що між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 12.12.2011р. був укладений договір факторингу № 1 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким всі права вимоги за кредитним договором № 11288017000 від 24.01.2008р. перейшли до Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».
Ухвалою від 04.04.2017р. було залучено до участі у розгляді справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до участі у справі № 910/1831/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 20.04.2017р.
14.04.2017р. представником позивача подано через відділ діловодства суду пояснення по справі.
Представником позивача у судовому засіданні 20.04.2017р. підтримано позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечння.
Представник третьої особи під час розгляду справи у судовому засіданні 20.04.2017р. проти задоволення позовних вимог також надав заперечення.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 20.04.2017р.
В судовому засіданні 20.04.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників всіх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України).
24.01.2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») (банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №11288017000, відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі не поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України на суму ліміту кредитної лінії, що дорівнює 454 500 грн., у порядку та на умовах, визначених цим договором.
За умовами п.1.2 договору №11288017000 від 24.01.2008р. надання кредиту здійснюється з 24.01.2008р.; позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в термін, не пізніше 24.01.2011р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору. Позичальник зобов'язується повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов договору на рахунок №37396111288017 в АКБ «УкрСиббанк». Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений в цьому пункті рахунок банку.
Згідно п.1.3.1, 1.3.2 договору №11288017000 від 24.01.2008р. за користування кредитними коштами за цим договором встановлюється процентна ставка в розмірі 14% річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього договору. За користування кредитними коштами понад встановлений договором строк, процентна ставка встановлюється в розмірі 28% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування та облік процентів банк здійснює відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства, зокрема, нормативних актів Національного Банку України.
У п.2.1 вказаного правочину зазначено, що в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком прийнято в заставу нерухомість, а саме нежиле приміщення загальною площею 265,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул.Федорова І., будинок 10, ринковою вартістю 2 272 500 грн., згідно договору іпотеки №13134 від 24.01.2008р.
Строк дії договору встановлюється з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені, у разі її нарахування (п.9.5 договору №11288017000 від 24.01.2008р.).
У додатку №1 до договору №11288017000 від 24.01.2008р. сторонами було визначено графік погашення кредиту.
Як свідчать матеріали справи, Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 02.07.2008р. було укладено додаткову угоду №1 до договору №11288017000 від 24.01.2008р., в якій сторонами було погоджено, що у зв'язку зі зміною виду кредитування, для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме №11288017000 від 24.01.2008р., так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме №11367565000 від 02.07.2008р.
У вказаній додатковій годі сторони домовились, що терміни у кредитному договорі використовуються у наступній редакції: база нарахування процентів - вся сума або частина кредитних коштів, наданих позичальнику за договором, на яку банк нараховує проценти за користування кредитом згідно умов договору; законодавство України - чинне законодавство України, в тому числі нормативно-правові акти Національного банку України; комісія або комісії» - комісійна винагорода банку; кредитна лінія форма надання кредиту, яка передбачає надання кредиту позичальнику в майбутньому одним траншем або декількома траншами, але. будь-якому випадку в межах встановленого ліміту кредитної лінії та в межах встановленого строку (термінів кредитування),, як це встановлено цим договором. При цьому, по мірі повернення раніше наданих коштів (грантів) ліміт кредитної. лінії поновлюється; ліміт кредитної лінії - гранично припустима сума заборгованості позичальника перед банком за загальною сумою виданих траншів у базовій валюті договору (без обліку процентів і комісій) в день подання заяви на отримання чергового траншу та/або в день зниження ліміту кредитної лінії згідно з умовами договору; національна валюта - національна валюта України; прострочена сума основного боргу - сума кредиту, що надана позичальнику за договором та станом на дату повернення кредиту, встановлену п.1.2.2. договору та/або на дату, встановлену графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток №2 до договору) не повернена позичальником до банку. Прострочена сума основного: боргу в кожній із валют договору розраховується шляхом помноження пропорційної частки фактичної заборгованості за основним боргом в кожній з валют у загальному обсязі заборгованості за основним борі ом на прострочену суму основного боргу. Для цього заборгованість за основним боргом в кожній із валют, загальна заборгованість за основним боргом та прострочена сума . основного боргу перераховуються в базову валюту Договору (перерахування в базову валюту здійснюється шляхом помноження суми в валюті траншу на поточний курс гривні Національного банку України до такої валюти, та ділення на поточний курс гривні Національного банку України до базової валюти); прострочені комісії - комісії, при сплаті яких позичальником порушено передбачені договором терміни їх сплати; прострочені проценти - проценти за користування кредитом, що не сплачені у передбачені договором терміни їх погашення; строкова сума основного боргу - сума кредиту, що надана позичальнику за договором і при поверненні банку або користуванні якою станом на певну дату позичальником не порушено терміни її погашення згідно умов договору; строкові комісії - комісії, при сплаті яких позичальником не порушено передбачені договором; строкові проценти - проценти за користування кредитом, при сплаті яких не порушено передбачені договором терміни погашення таких процентів; транш - сума кредиту повністю або частка суми кредиту, що надається позичальнику в межах встановленого ліміту кредитної лінії під процентну ставку та на строк, встановлені цим договором.
У п.2 додаткової угоди №1 від 02.07.2008р. погоджено внесення змін до п.1.1 договору №11288017000 від 24.01.2008р., зокрема, викладено останній у наступній редакції: «Банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі не поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 454 500 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок, у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Кредитування позичальника здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в будь-якій валюті, що передбачена ним договором, в межах ліміту кредитної лінії. Сторони погодити, що з метою отримання траншу в доларах США позичальник надає до банку письмову заяву (за формою згідно додатку №1 до договору), в якій зазначає бажану суму траншу (в межах ліміту кредитної лінії) та бажану дату його отримання. Надання траншів в національній валюті здійснюється на підставі окремих додаткових угод до договору, укладених між банком та позичальником. Ліміт кредитної лінії розраховується в базовій валюті незалежно від валюти траншів, що видаватимуться. Валютою кредиту (траншу) можуть бути: долар США (USD), та/або гривня України (UAH).
Базовою валютою за цим договором є гривня. Під базовою валютою за договором розуміється валюта, в яку перераховуються суми наданих та/або запитаних до отримання кредитів (траншів) в різних валютах договору, для розрахунку ліміту кредитної лінії та заборгованості позичальника.
Загальна сума заборгованості за всіма позичковими рахунками (за якими обліковуються всі видані за цим договором транші) розраховується шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют даного договору, помножених на курс гривні Національного Банку України до такої валюти, та поділених на курс гривні Національного Банку України до базової валюти на день надання заявки на видачу чергового траншу.
Загальна сума заборгованості за всіма траншами (частинами) кредитів на день подання заяви на видачу чергового траншу та/або на дату зниження ліміту кредитної лінії, не може перевищувати встановленого п.1.1. договору та/або графіком зниження ліміту кредитної лінії, наведеного в додатку до договору, ліміту кредитної лінії незалежно від виду валюти наданих траншів (частин) кредиту.».
Крім того, означеною додатковою угодою контрагентами також погоджено внесення змін до кредитного договору в частині визначення розміру процентної ставки за користування кредитом.
З представленого заявником до матеріалів справи примірника додаткової угоди №1 від 02.07.2008р. вбачається погодження сторонами внесення змін до п.1.2.2 договору №11288017000 від 24.01.2008р. та викладення його у наступній редакції: «Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше «24» січня 2011 року, якщо тільки : не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов договору. Позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунки: в Доларах СШ А (USD) - на рахунок НОМЕР_1 в банку, код банку (МФО) 351005; в Українській гривні (UAH) - на рахунок НОМЕР_1 в банку, код банку (МФО) 351005; Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок Банку. Повернення кредиту повинно бути здійснено в тій самій валюті в якій було отримано відповідний транш.»
Одночасно, у примірнику додаткової угоди №1 від 02.07.2008р., яку представлено до матеріалів справи відповідачем вказано, що позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунки: в Доларах США (USD) - на рахунок НОМЕР_2 в банку, код банку (МФО) 351005; в Українській гривні (UAH) - на рахунок НОМЕР_1 в банку, код банку (МФО) 351005.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частинами 1 та 2 ст.230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання додаткової угоди до договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним додаткової угоди №1 від 02.07.2008р. до кредитного договору №11288017000 від 24.01.2008р., заявник посилався на те, що в екземплярі боржника наведено, що позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунки: в Доларах США (USD) - на рахунок НОМЕР_1 в банку, код банку (МФО) 351005; в Українській гривні (UAH) - на рахунок НОМЕР_1 в банку, код банку (МФО) 351005, тоді як в примірнику банку вказано замість рахунка в Доларах США (USD) - на рахунок НОМЕР_1 рахунок НОМЕР_2 в банку, код банку (МФО) 351005. З огляду на наведене, за твердженнями заявника, останній був позбавлений можливості реалізовувати свої права та обов'язки, визначені договором, в тому числі, щодо погашення кредитної заборгованості, що призвело до нарахування банком пені, штрафів та підвищених процентів. Наведене, за твердженнями Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вказує на те, що відповідач навмисно ввів в оману боржника щодо умов додаткової угоди, які мають істотне значення. Отже, виходячи з наведеного, позивач і звернувся до суду з позовом про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 02.07.2008р. до договору №11288017000 від 24.01.2008р. на підставі приписів ст.ст.203, 215, 230 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 ст.229 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як вказувалось вище, ч.1 та 2 ст.230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У п.3.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказано, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі, в тому числі, ст. 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Наразі, на підтвердження наявності вини відповідача, заявником представлено до матеріалів справи ухвалу від 26.07.2016р. Печерського районного суду міста Києва по справі №757/14693/16-к, в якій встановлено, що ОСОБА_5, якою з боку відповідача підписано оспорюваний правочин, перебуваючи на посаді начальника відділення, будучи службовою особою, перебуваючи в службовому кабінеті, розташованому в приміщенні АКІБ «УкрСиббанк», діючи всупереч своїй посадовій інструкції начальника відділення категорії «А»/«Б», затвердженої начальником Другого Київського управління Київського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» Кобзевим О.М., під час підписання додаткової угоди №1 до кредитного договору №11288017000 від 24.01.2008 року внесла до банківського екземпляру додаткової угоди № 1, що є офіційним документом, завідомо неправдиві відомості, а саме зазначила невірний номер рахунку в доларах США замість рахунку НОМЕР_1 вказала номер рахунку НОМЕР_2, що в подальшому унеможливило виконання боржником умов договору по поверненню кредитних коштів.
Проте, наразі, суд зауважує, що наведений судовий акт не встановлює обставин умисного введення в оману Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 при укладанні оспорюваної додаткової угоди щодо обставин, які мають істотне значення для правовідносин сторін за кредитним договором №11288017000 від 24.01.2008р., а засвідчують лише обставини невірного зазначення в одному з примірників додаткової угоди номеру рахунку, на який здійснюється повернення кредиту.
При цьому, суд наголошує, що у даному випадку позивачем повинно бути доведено обставини умисного введення в оману щодо обставин договору, а не саме по собі внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.
Крім того, судом також враховано, що заявником підписано обидва примірники додаткової угоди №1 до кредитного договору №11288017000 від 24.01.2008р., тобто, останній при вчиненні означених дій був не позбавлений права та можливості перевірити всі дані, в тому числі, номери рахунків для погашення кредитної заборгованості, які були внесені до примірників угод, а невчинення означених дій лише вказує на необачність та недбальство Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Слід звернути увагу заявника, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (п.19 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Тобто, у даному випадку зазначення представником відповідача в екземплярі спірної додаткової угоди боржника замість рахунка НОМЕР_1 рахунку НОМЕР_2 може вказувати на помилку працівника, а ніяким чином не вчинення останнім дій, направлених на введення контрагента в оману щодо істотних умов зобов'язання. Виключає виключає можливість стверджувати про укладання договору під впливом помилки у розумінні ст.229 Цивільного кодексу України чи під впливом обману у відповідності до ст.230 вказаного нормативно-правового акту.
До того ж, судом також прийнято до уваги, що Господарським судом Харківської області розглядалась справа №5023/3088/11 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про розірвання кредитного договору №11288017000 від 24.01.2008р., укладеного між ним та відповідачем - Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»,; скасування додатку № 1 до вказаного кредитного договору; визнання недійсними всіх листів, розрахунків, довідок, які банк надавав, з використанням №11367565000 від 02.07.2008р.; розірвання Додаткової угоди № 1 від 02.07.2008р. до кредитного договору № 11288017000 від 24.01.2008р.; розірвання договору іпотеки №13134 від 24.01.2008р., укладеного між тими ж сторонами; заборону відповідачу звертати стягнення на предмет застави до прийняття рішення судом по суті. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.07.2011р. по справі №5023/3088/11 у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було задоволено частково: рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2011 року у справі № 5023/3088/11 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задоволено частково; розірвано кредитний договір №112888017000 від 24.01.2008р. укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2011р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» було задоволено; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011р. було скасовано, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2011р. по справі №5023/3088/11 було залишено в силі.
Ухвалою від 26.12.2011р. Господарського суду Харківської області у задоволенні заяви Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2011 року по справі №5023/3088/11 відмовлено. Рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2011 року по справі № 5023/3088/11 залишено без змін.
Ухвалою від 03.02.2012р. Вищим господарським судом України Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 повернуто заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10.11.2011р. у справі №5023/3088/11.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Отже, рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2011р. по справі №5023/3088/11, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Наразі, суд зазначає, що у вказаному судовому актів встановлено, що банком було виконано зобов'язання, передбачені умовами кредитного договору №112888017000 від 24.01.2008р., а саме, видано позичальнику наступні транші: 20.02.2008р. - 50000,00 грн.; 11.03.2008р. - 75264,00 грн.; 11.04.2008р. - 10110,00 грн.; 04.07.2008р. - 25000,00 дол.США; 08.07.2008р. - 25000,00 дол.США.
Факт отримання коштів за договором та вчинення в подальшому дій по його виконанню з боку позивача (погашення боргу) свідчать про визнання та схвалення позивачем укладеного кредитного договору та додаткової угоди №1 до нього.
Одночасно, посилання заявника на не укладення останнім кредитної угоди №11367581000 від 02.07.2008р. та висловленні на обґрунтування цього пояснення, ніяким чином не вказують на наявність підстав для визнання недійною додаткової угоди №1 до кредитного договору №11288017000 від 24.01.2008р.
При цьому, суд також звертає увагу заявника на те, що за приписами чинного господарського процесуального законодавства, суд при вирішенні спору по суті обмежений предметом та підставами позовних вимог, що визначені позивачем та не може спонукати до їх уточнення.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Наразі, з системного аналізу змісту позовної заяви вбачається, що інших підстав позовних вимог, як те, що відповідач навмисно ввів в оману боржника щодо умов додаткової угоди, які мають істотне значення шляхом зазначення в екземплярі боржника замість рахунка НОМЕР_1 рахунку НОМЕР_2, заявником не наведено.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що заявником не доведено належними та допустимими у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами наявності обставин, з яким чинне законодавство пов'язує визнання правочинів недійсними, суд дійшов висновку щодо залишення без задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 02.07.2008р. до кредитного договору № 11288017000 від 24.01.2008р.
Твердження представника відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (клієнт) з огляду на укладення між вказаним учасником судового процесу та третьою особою (фактор) договору факторингу, згідно умов якого клієнт зобов'язується передати у власність фактору, а фактор - прийняти права вимоги, в тому числі за договором №11367565000 від 02.07.2008р., та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених договором, є неналежним відповідачем, суд до уваги не приймає з урахуванням наступного.
За змістом ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.
З системного аналізу ст.ст.1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін.
Як було встановлено судом, оспорюваний правочин було укладено саме Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Зі змісту п.2.10 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у справа про визнання договорів недійсними відповідачами, як правило, є сторони за правочином (договором).
У даному випадку, продаж права вимоги за кредитним договором ніяким чином не може вказувати на заміну сторони в основному договорі, а отже, свідчить про належність визначеного позивачем відповідача.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 24.04.2017р.
Суддя Т.М.Ващенко