ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.04.2017Справа №910/4350/17
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/4350/17
за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія
«Арсенал Страхування»;
до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»;
про стягнення 35 735,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Кузьмик І.П., довіреність № 281216-14/с від 27.12.2016р.;
від відповідача: Курило О.Б., довіреність № 18/03/17 від 01.03.2017р.
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (надалі - позивач) до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (надалі - відповідач) про стягнення 35 735,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 229/14-Т/Чн від 16.12.2014р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки «Renault», державний номер НОМЕР_1, а тому, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - трактора «Беларус», державний номер НОМЕР_2 із причепом «ГКБ» 819, державний номер НОМЕР_3, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач направив останньому заяву про відшкодування шкоди. Відповідач заяву позивача про задоволення вимог не задовольнив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2017р. порушено провадження у справі № 910/4350/17 та призначено її розгляд на 06.04.2017р.
Присутній у судовому засіданні 06.04.2017р. представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні 06.04.2017р. було оголошено перерву до 13.04.2017р.
10.04.2017р. через відділ діловодства суду від представника позивача отримано додаткові пояснення щодо відзиву.
Присутній у судовому засіданні 13.04.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві, та подав суду договір страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 017653 від 19.05.2015р.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
16.12.2014р. між позивачем (за договором - страховик) та ОСОБА_3 (за договором - страхувальник) було укладено договір страхування наземного транспорту № 229/14-Т/Чн, згідно якого ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов'язання компенсувати ОСОБА_3 будь-яке пошкодження або знищення автомобіля НОМЕР_4, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, 03.12.2015р. на Р-13, Чернігів - Городня - Сеньківка, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Renault», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та трактора «Беларус», державний номер НОМЕР_2 із причепом «ГКБ» 819, державний номер НОМЕР_7, під керуванням ОСОБА_4
Як стверджує позивач, з постанови слідчого СВ Городнянського відділенні поліції Менського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області від 28.01.2016р. про закриття кримінального провадження вбачається, що вказана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення Правил дорожнього руху України, водієм трактора «Беларус», д/н НОМЕР_8 із причепом «ГКБ» 819, д/н НОМЕР_7, ОСОБА_4 та водієм автомобіля НОМЕР_5, ОСОБА_3
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль НОМЕР_6, ОСОБА_3
Пошкоджений автомобіль застрахований у позивача на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 229/14-Т/Чн від 16.12.2014р.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.
За ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль марки «Renault», державний номер НОМЕР_1, та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену висновку № 7 експертного атвотоварознавчого дослідження КТЗ від 09.02.2016р.
Позивачем було складено страховий акт № 1229/14-Т/Чн-2-1 від 25.03.2016р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 71 470,00 грн.
Кошти в розмірі 71 470,00 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 10996 від 29.03.2016р. на рахунок ФОП ОСОБА_5, який здійснював ремонт пошкодженого транспортного засобу.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 71 470,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
При цьому, позивач, враховуючи той факт, що ДТП сталася з вини обох водіїв, просить стягнути з відповідача лише 35 735,00 грн., оскільки цивільна відповідальність власника причепа «ГКБ» 819, державний номер 003781 СВ, з яким здійснено зіткнення та спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «Renault», державний номер НОМЕР_1, застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія», згідно з Полісом АЕ/3118603.
Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що Полісом АЕ/3118603 застрахований причеп «ГКБ» 819, державний номер НОМЕР_3, натомість норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють обов'язок відшкодувати страхову виплату страховика, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача.
Крім того, відповідач не заперечує, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 застрахована у нього, однак зазначає, що позивачем не надано належних доказів підтвердження вини їхнього страхувальника, оскільки, в постанові про закриття кримінального провадження вказано, що під час досудового розслідування кримінального провадження відповідність дій водіїв транспортних засобів вимогам ПДР та причинний зв'язок між порушенням ПДР або експлуатації транспортного засобу особою, яка ним керує, не досліджувалася.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до вимог ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 28.01.2016р., винесеної слідчим СВ Городнянського відділення поліції Менського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, в даній дорожній ситуації водій автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3, керуючи автомобілем, повинен був діяти у відповідності до вимог пункту 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди) Правил дорожнього руху України.
В даній дорожньо-транспортній ситуації водій трактору марки МТЗ-82, реєстраційний номер НОМЕР_8, з тракторним причепом марки ГКБ-819, реєстраційний номер НОМЕР_7, ОСОБА_4 порушив вимоги пунктів 19.1 в) - у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі, 31.6 б) - забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів - Правил дорожнього руху України, що є підставою для притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 121 КУпАП.
Окрім того, у вищезазначеній постанові про закриття кримінального провадження також зазначається, що під час досудового розслідування кримінального провадження відповідність дій водіїв транспортних засобів, за участю яких сталася пригода, вимогам правил дорожнього руху та причинний зв'язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, не досліджувалася. ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Проте, матеріали справи не містять доказів притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху згідно ст. 124 КУпАП, як і доказів встановлення вини останнього у судовому порядку. До того ж, матеріали справи не містять схеми ДТП, з якої можна встановити наявність вини ОСОБА_4 у скоєнні ДТП, яке потягнуло пошкодження автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1.
Інші докази на підтвердження вини ОСОБА_4 у скоєнні спірного ДТП позивачем також суду не надано.
З урахуванням наведеного, суд, враховуючи встановлені обставини справи, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 35 735,00 грн. не підлягають задоволенню з огляду на недоведеність.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність та обґрунтованість позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 18.04.2017р.
Суддя А.І. Привалов