Справа № 604/301/17
Провадження № 2-а/604/53/17
24 квітня 2017 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Сидорак Г.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадженняв сел. Підволочиську справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області, Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської РДА про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу, -
Представник ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася в суд із позовом до Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області (далі - Відповідач 1), Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської РДА (далі - Відповідач 2) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу як учаснику бойових дій. Свої вимоги Позивач мотивує тим, що він має статус учасника бойових дій та має право на отримання пільг, встановлених законодавством України. Згідно із ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій повинна щорічно, до 05 травня, виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, замість гарантованої законодавством допомоги у розмірі 5650 грн. Управлінням соціального захисту населення Підволочиської РДА позивачу виплачено 920 грн, недоплата за 2016 рік становить 4730 гривень. На скаргу представника позивача про неправомірні дії органу державної влади - Управління соціального захисту населення Підволочиської РДА, до Підволочиської РДА, Відповідач листом від 20 березня 2017 року за №02-286/01-19 відмовив позивачу у доплаті невиплаченої частини разової грошової допомоги, покликаючись на те, що виплата здійснена у відповідності до норм законодавства. З огляду на вказане, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Позивача в судове засідання не прибув, проте подав до суду клопотання в якому просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, подали клопотання про розгляд справи без їх участі, проти позову заперечили.
Представник Відповідача 2 подав письмове заперечення на позов, покликаючись на те, що Позивачу правомірно здійснено виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 141 від 02.03.2016 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги», передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», та на підставі, в межах повноважень і у спосіб, який передбачений Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно із ч. 4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Як передбачено ч. 1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, судовий розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши повідомлені представниками сторін обставини, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що стверджується посвідченням серії АБ №009997, виданим 22 вересня 2015 року.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантування їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Частина п'ята ст. 12 вказаного Закону передбачає, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Згідно з п. 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ) норми і положення, серед іншого, ст.ст. 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
В рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Великода проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначає, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.
В силу вимог п. 1 частини першої постанови Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 920 гривень.
З довідки Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської райдержадміністрації №649 від 06 квітня 2017 року вбачається, що Позивач перебуває на обліку в Підволочиському РУСЗН і у квітні 2016 році отримав одноразову допомогу в розмірі 920 гривень.
За таких обставин, суд вважає, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2016 рік нарахована та виплачена Позивачу у розмірі 920 гривень відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 11, ч. 2 ст. 71, 122, 128, 159, 161 - 163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області, Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської РДА про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
На постанову суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного адміністративного суду через Підволочиський районний суд протягом десяти днів з часу отримання сторонами копії постанови.
Суддя Г.Б. Сидорак