Справа № 440/12/16 Головуючий у 1 інстанції: Бунда А.О.
Провадження № 22-ц/783/2090/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Я.
Категорія: 39
18 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Мельничук О.Я.,
суддів Крайник Н.П. і ОСОБА_2
при секретарі Фейір К.О.
з участю позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа - Буська державна нотаріальна контора Львівської області про визнання заповіту недійсними,-
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 12 січня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач - ОСОБА_3. Вважає рішення суду незаконним та таким, що ухвалене при неповно встановлених обставинах справи. Стверджує, що відповідачем чинився тиск на їх покійного батька, щоб той склав заповіт лише на нього. Факт вчинення тиску підтверджується свідками. В апеляційній скарзі просить рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсний заповіт, посвідчений 04.09.2013 року державним нотаріусом Буської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №499. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. За змістом ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що 17 квітня 2014 року помер ОСОБА_8, про що свідчить копія свідоцтва про смерть.
ОСОБА_6 - відповідач по справі є сином померлого ОСОБА_9, а ОСОБА_3 - позивач по справі, являється донькою померлого ОСОБА_8.
Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина на будинок за адресою: смт. Олесько вул.С.Стрільців,2 Буського району Львівської області.
18 червня 2004 року ОСОБА_8 було складено заповіт за яким він все своє майно заповів у рівних частках на двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с.7).
04 вересня 2013 року ОСОБА_8 було складено другий заповіт, яким все належне йому майно він заповів на користь сина ОСОБА_6, який посвідчено державним нотаріусом Буської державної нотаріальної контори ОСОБА_10, реєстровий номер 499 (а.с.4).
Після смерті ОСОБА_11, ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Буського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_12 із письмовою заявою від 28.08.2014 року про прийняття спадщини за заповітом від 18.06.2004 року, однак згаданим нотаріусом позивачу було повідомлено про відкриття спадкової справи за заповітом від 04.09.2013 року, який складений на користь відповідача ОСОБА_6.
В судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 показала, що вона працює приватним нотаріусом Буської нотаріальної контори. 03.09.2013 року до неї прийшов відповідач із батьком за посвідченням заповіту. Коли ОСОБА_8 залишився сам в кабінеті вона його запитала з ким він проживає, на що відповів, що з донькою. Чому він хоче посвідчити заповіт на сина, то про це він говорив не впевнено, сказав, що з покійною дружиною обговорювали про складення заповіту на двох дітей, тому вона дала час подумати та прийти на наступний день. Коли ОСОБА_8 вийшов в коридор, то вона почула розмову із сином ОСОБА_6 на підвищених тонах та крики. З цього вона зробила висновок, що син хотів, щоб заповіт був складений лише на нього. При розмові з ОСОБА_8 її насторожило те, що він проживає з донькою, а заповіт бажає скласти на користь сина, однак до кінця він вагався, поводився невпевнено, тому були сумніви у його справжній волі. В цей самий день вона бачила їх біля державного нотаріуса.
Свідок ОСОБА_13 показала, що покійний ОСОБА_8 приходив в селищну раду із сином ОСОБА_6. Коли ОСОБА_8 залишився в кабінеті один, то сказав, що бажає скласти заповіт. Вона запитала чи добре він подумав, на що він розплакався і вийшов з кабінету. Він їй не сказав на кого саме хоче скласти заповіт. Він усвідомлював свої дії, у неї не було сумнівів, що він не усвідомлює чи не розуміє значення своїх дій.
Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 повідомили, що їм не відомі обставини складання заповіту 04.09.2013 року, їм відомо лише те, що був складений заповіт на двох дітей, так як це була воля двох батьків, зокрема, покійної матері ОСОБА_16 А чому в подальшому змінений заповіт пояснити ОСОБА_14 не змогла, а ОСОБА_15 припустила, що змінений заповіт під тиском ОСОБА_6.
Свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18 повідомили, що позивачу ще при житті батька було відомо про, те що останній змінив попередній заповіт та склав інший заповіт 04.09.2013 року, яким все своє майно заповів сину ОСОБА_6. Зокрема, свідок ОСОБА_17, яка являється донькою ОСОБА_3, показала, що вона особисто питала свого діда ОСОБА_8, чому він змінив заповіт, однак він не міг пояснити, та ствердила, що це була воля діда.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд виходив з тих обставин, що ОСОБА_8 здійснив своє волевиявлення на складання заповіту від 04 вересня 2013 року і таке було вільним та відповідало його волі, а процедура підписання цього заповіту та вимоги щодо його оформлення були дотримані. Доказів на спростування цього позивачем суду не надано.
З таким висновком колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Відповідно до ст.1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ст.1234 Цивільного кодексу України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Стаття 1235 Цивільного кодексу України визначає, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Згідно ст.1254 Цивільного кодексу України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК України. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно ст.231 ч.1 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими службовими особами.
Відповідно до Роз'яснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Судова колегія вважає, що померлий ОСОБА_8 скориставшись своїм законним правом, склав оскаржуваний заповіт.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що складений ОСОБА_8 04 вересня 2013 року заповіт не відповідав його волевиявленню, і таке волевиявлення не було вільним чи складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Оскільки доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовує і не дає підстав вважати, що оскаржуваний заповіт складений під тиском та є таким, що не відповідає волі заповідача, у задоволенні апеляційної скарги апелянту слід відмовити, а рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 січня 2017 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст. 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: Н.П. Крайник
ОСОБА_2