Справа № 128/529/17
Іменем України
25 квітня 2017 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Ганкіної І.А.,
при секретарі Жигаровій Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в с. Сосонка, по вул.Єсеніна,2, Вінницького району Вінницької області. Відповідач ОСОБА_2 являється рідним братом позивачки. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в будинку в с. Сосонка, по вул. Єсеніна,2, Вінницького району, але не проживає в ньому вже більше шістнадцяти років, а фактично проживає зі своєю сім'єю в с. Сосонка, по вул.Садова,7 Вінницького району з 2000 року. Позивачка неодноразово пропонувала ОСОБА_2 знятися з реєстрації в належному їй будинку, однак в добровільному порядку знятися з реєстрації відповідач ОСОБА_2 відмовляється. З кожної людини, яка прописана в будинку, щомісячно нараховуються до сплати відповідні платежі, а відповідач фактично не проживає, не користується будинком, не надає кошти на проведення поточного ремонту будинку, тягар сплаті, за всі витрати по утриманню будинку припадає на позивачку. В зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований в будинку, який належить позивачці на праві власності, порушується право власності позивачки, щодо володіння, користування та розпорядження будинковолодінням.
В зв'язку з вищевикладеним позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, проте подала через канцелярію суду заяву, відповідно до якої позов підтримує повністю та просить задоволити, розгляд справи провести у її відсутність, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, надав суду заяву, згідно якої позовні вимоги визнає повністю та не заперечує проти їх задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, викладену у письмових заявах, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до договору дарування житлового будинку гр. ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: с. Сосонка, вул. Єсеніна,2, Вінницького району Вінницької області. Договір посвідчений 21.07.2004 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 3176 (а.с.6).
Відповідно до Акту фактичного проживання від 17.01.2017 року затвердженого Сосонським сільським головою, за результатами проведеного обстеження фактичного проживання встановлено, що в будинку який належить ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: с. Сосонка, вул. С.Єсеніна,2, Вінницького району, Вінницької області, встановлено, що в будинку ОСОБА_2 не проживає з 2000 року, особисті речі останнього відсутні, даний громадянин проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).
Як вбачається з домової книги по адресі с. Сосонка, вул. Єсеніна 2, Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 рахується зареєстрованим за даною адресою (а.с.7-10).
Вказані правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Житловим кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, згідно зі ст.ст.41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Зокрема, у відповідності до ст.405 ч.2 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням та ін.).
У відповідності до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р., судом забезпечується право на доступ до правосуддя, в зв'язку з чим суд вважає правомірним звернення до суду позивача, так як зняття з реєстрації у даному випадку, в зв'язку з наявністю спору між сторонами, може бути вирішено лише виключено шляхом постановлення судового рішення суду.
Так, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта (ч.ч.1, 2 ст.57 ЦПК України).
Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними та допустимими.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.1, 2, 3 ст. 58 ЦПК України).
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий позивачкою на підтвердження своїх вимог, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Відтак, суд констатує той факт, що відповідач не був позбавлений можливості відстоювати свою позицію під час судового розгляду, надавши належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав перебувати на реєстраційному обліку в будинку, що належить ОСОБА_1 яку проігнорував.
Враховуючи, що усі обставини, які становлять предмет доказування, мають бути підтверджені визначеними у ч.2 ст.57 ЦПК України засобами доказування, суд вважає достовірно встановленими лише ті факти та обставини, які визнаються обома сторонами та підтверджуються письмовими доказами.
При вирішенні даного спору суд також враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на правовому висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
При цьому, суд враховує, що у відповідності до ст.383 ЦК України, власник житлового будинку (квартири) має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.
За ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтями 150, 155 ЖК України встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, встановлених законодавством.
В силу ст. ст.71, 72 ЖК України право на користування житлом зберігається на відсутньою особою на протязі 6 місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.
Аналіз наведених норм цивільного та житлового законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме, шляхом заявлення вимоги про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Оскільки, судом було встановлено, що відповідач з 2000 року по теперішній час не проживає в будинку належному позивачу та встановлено факт того, що вибув з будинковолодіння по своїй волі та намагання повернутися до будинку не було.
Тому, суд вважає, що необхідність нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг з врахуванням особи відповідача, яка виникає у позивача також слід розцінювати, як обмеження у вільному використанні будинковолодіння. Звуження прав позивача також полягає у тому, що позивач не має можливості самостійно зняти відповідача з реєстрації.
Враховуючи вказане, суд вважає, що позивач довів належними доказами підставу для визнання відповідача таким, що втратив право на користування його житловим приміщенням - будинковолодінням за адресою: с. Сосонка, вул. Єсеніна, 2, Вінницького району, Вінницької області, так як він не проживає в будинку більше одного року без поважних причин, тому позов є доведеним та таким, що підлягає до повного задоволення.
Стягнення судових витрат позивач не вимагає.
Керуючись ст.ст.3, 6, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 223, 224-226 ЦПК України, на підставі ст.ст.41, 55 Конституції України, ст.ст.16, 29, 316, 317, 318, 319, 321, 328, 346, 347, 379, 380, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст.71, 72, 150, 155 ЖК України, ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -
Вирішив:
Позов задоволити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами № 2 по вул. Єсеніна в с. Сосонка Вінницького району Вінницької області.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя І.А. Ганкіна