Справа № 22-ц/796/1315/2017 Головуючий в 1-й інстанції - Виниченко Л.М.
№ 755/2538/15-ц Доповідач-ЧобітокА.О.
13 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.
при секретар і- Казанник М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2,третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна про визнання договору довічного утримання недійсним,-
В січні 2016 року позивач пред»явив вказаний позов до відповідача та зазначала,що вона є спадкоємцем за заповітом від 17.07.2009 року,посвідченим державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори,зареєстрованим у реєстрі за №4-1000,спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, яким є 59/100 частин квартири АДРЕСА_1. Спадкове майно вона прийняла, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем у вказаній квартирі та була в ній зареєстрована.
Лише після смерті ОСОБА_5 їй стало відомо про наявність договору довічного утримання від 03.11.2011 року, який вона просить визнати недійсним, оскільки на момент укладення спірного правочину між ОСОБА_5 та ОСОБА_2,ОСОБА_5 перебував у стані коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року позов задоволено. Вирішено визнати недійсним договір довічного утримання від 03.11.2011 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В.,зареєстрований у реєстрі за №940.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове,яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що судом при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Не надана належна оцінка висновку посмертної судово-психіатричної експертизи в сукупності з медичними документами ОСОБА_5, не притягнуто до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_6, як співвласника спірної квартири та не врахована та обставина, що на час розгляду справи він не є власником 59/100 частки квартири,оскільки продав її у 2013 році ОСОБА_7.
Вислухавши доповідь судді,пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.
Встановлено, що ОСОБА_5 був власником 59/100 частин квартири АДРЕСА_2, які на підставі заповіту, посвідченого 17.07.2009 року державним нотаріусом 16-ої Київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М. заповіві ОСОБА_3, позивачу у справі.
Відповідно до карти медичного освідчення одинокого непрацездатного громадянина, ОСОБА_5, 1960 р.н., інвалід з дитинства, мав II групу інвалідності, встановлено діагноз олігофренія (а.с. 15 том1 ).
Згідно із довідкою МСЕК від 15.11.1977 року серії К-73 № 175271, ОСОБА_5 визнаний інвалідом 2 групи, інвалідність з дитинства (а.с. 16 том ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 троку ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації у м. Києві.
Заявляючи дані позовні вимоги , ОСОБА_3 зазначала, що після смерті ОСОБА_5 вона дізналась, що останній 03.11.2011 року уклав з ОСОБА_2 договір довічного утримання, відповідно до якого передав відповідачу у власність 59/100 частин квартири АДРЕСА_2, а останній зобов»язувався забезпечувати ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 вважає вказаний договір довічного утримання недійсним, оскільки ОСОБА_5 ще 15.11.1977 року був визнаний інвалідом 2-ої групи з дитинства і відповідно до картки медичного посвідчення непрацездатного громадянина від 21.08.2000 року, виданого Київською міською психоневрологічною лікарнею, ОСОБА_5 встановлено діагноз «Олігофренія» і він підлягав надомному обслуговуванню відділенням соціальної допомоги. Тобто під час укладення договору довічного утримання ОСОБА_5 не усвідомлював свої дії та не міг ними керувати.
Під час розгляду справи, судом першої інстанції було призначено судово-психіатричну експертизу. Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-психіатричної експертизи від 18.07.2016 року за № 542, проведеною Київським міським центром судово-психіатричної експертизи , ОСОБА_5 на момент складання договору довічного утримання від 03.11.2011 року страждав на легку розумову відсталість («Розумову відсталість у ступеню вираженої дебільності») - Б 70.0 згідно МКХ -10 та за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (а.с. 225-228 том 1).
Згідно ізст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що ОСОБА_5 на момент складання договору довічного утримання від 03.11.2011 року страждав на легку розумову відсталість («Розумову відсталість у ступеню вираженої дебільності») - Б 70.0 згідно МКХ -10 та за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними .
Таке рішення суду колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, відповідним обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, що регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого доводи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 ст. 58 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Пунктом 28 Постанови Пленуму ВС України за № 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз»яснено, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. .
Так, підставою задоволення позовних вимог, є Висновок експертів за результатами проведення судово-психіатричної експертизи від 18.07.2016 року за №542.
Відповідач, зазначаючи про те, що вказаний висновок експерта повинен був бути оцінений судом критично, оскільки об»єктом дослідження були медичні документи, які містять суперечливу та необ»єктивну інформацію, будь-яких належних та допустимих доказів, у розумінні ст. 60 ЦПК України, на спростування значення відомостей оспорюваного документу , не надав, враховуючи і ту обставину, що для проведення експертизи судом направлялась цивільна справа, а також медична картка амбулаторного хворого із КМПНЛ № 2, диспансерного відділення № 1 ОСОБА_5.
При цьому покази свідків були оцінені судом у сукупності з висновком експертів за результатами проведення судово-психіатричної експертизи, в зв»язку з чим доводи апеляційної скарги про необ»єктивність свідків, які є близькими родичами позивача, на увагу не заслуговує.
Та обставина, що судом не притягнуто до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_6, як співвласника спірної квартири та не враховано, що на час розгляду справи він не є власником 59/100 частки квартири,оскільки продав її у 2013 році ОСОБА_7 , також на увагу не заслуговує, оскільки на факт недійсності оспорюваного правочину не впливають.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність ОСОБА_3 заявлених нею позовних вимог .
На підставі викладеного доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави до скасування якого відсутні.
Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - Судді -