20 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.
при секретарі: П'ятничук В.Г.
за участю:
представника позивача Гамей В.В.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, треті особи Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Дарницьке районне відділення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про виселення,
У вересні 2013 року ПАТ «Платинум Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, та просив виселити відповідачів, визнати їх такими, що втратили право перебування на реєстраційному обліку в квартирі АДРЕСА_1.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.01.2014 позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.04.2014 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.10.2014 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.01.2014 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15.04.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа № 753/19291/14-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/2817/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25.02.2015 у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.06.2015 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.02.2015 скасовано та ухвалено нове рішення. Позов задоволено. Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2. Відстрочено виконання рішення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014, №1304-VII та до здійснення виконавчих дій по зверненню стягнення на вищевказану квартиру. Вирішено питання розподілу судового збору.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.06.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.04.2016 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.02.2015 скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2016 рішення Апеляційного суду м. Києва від 19.04.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ПАТ «Платинум Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що до правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їхніх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предмет іпотеки, на який позивач просить звернути стягнення, підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та не може бути примусово стягнутий (відчужений) без згоди власника, а згоди власника на звернення стягнення надано не було.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, враховуючи наступне.
При розгляді справи в порядку апеляційного провадження встановлено, що 20.04.2007 між ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк» (правонаступник ПАТ «Платінум Банк») та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит №1.07041193, за умовами якого, позичальник отримав кошти у розмірі 102 000 доларів США, строком користування 180 місяців із сплатою 12% річних, а відповідач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі повернути позивачу кредит та сплатити відсотки за користування кредитом і виконати всі взяті на себе зобов'язання відповідно до умов кредитного договору у повному обсязі (т. 1, а. с. 8-10).
Згідно з п. 1.2. Кредит надається Позичальнику для придбання у власність житлової нерухомості: - квартири АДРЕСА_2 (один "б"), що складається з 1 (однієї) жилої кімнати, має загальну площу 46,10 (сорок шість цілих десять сотих) кв. м. та жилу площу 17,40 (сімнадцять цілих сорок сотих) кв. м. (надалі у тексті - будинок та/або предмет іпотеки), право власності на яку Позичальник набуває на підставі договору купівлі-продажу, що укладений між Позичальником та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 20.04.2007, внесений у реєстр за № 1420 та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 20.04.2007 між ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк» (правонаступник ПАТ «Платінум Банк») та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №1.07041193, предметом якого є кв. АДРЕСА_2, загальною площею 46,10 кв.м., житлова площа 17,40 кв.м. (т. 1, а. с. 13).
Вказана квартира була придбана відповідачем 20.04.2007 на підставі договору купівлі-продажу за ціною 136 000 доларів США (т. 2, а. с. 162).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, 11.08.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергєєвим О.О. було звернуто стягнення на кв. АДРЕСА_2, шляхом вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 5). ПАТ «Платинум Банк» направлено відповідачу вимогу від 30.01.2013 про добровільне звільнення квартири в тридцятиденний строк із дня отримання цієї вимоги (а. с. 6-7), однак остання залишилась без виконання.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».
Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень (ст. 35 Закону України «Про іпотеку»).
За наведених обставин,звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись в позасудовому порядку, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом.
Матеріали справи свідчать, що 11.08.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергєєвим О.О. було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2, шляхом вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 5), у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору№1.07041193 від 20.04.2007.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третястатті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина другастатті 109 ЖК Української РСРвстановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадяниномза рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в Постанові від 10.02.2016 у справі № 6-2830цс15.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що на придбання іпотечного майна відповідачем отримано кредит у сумі 102 000, 00 доларів CШA (т. 1, а. с. 8-11).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 20.04.2007 вказана квартира була придбана відповідачем за ціною 136 000 доларів США (т. 2, а. с.162).
Таким чином, при укладанні вищезгаданого договору відповідач сплачував, як кошти отримані у кредит, так і кошти, які належали його родині (136 000 - 102 000 = 34 000), що складають ј вартості усієї квартири, що на думку колегії суддів є значною часткою.
Факт купівлі вказаної квартири, в тому числі за особисті кошти, не спростовував в суді і представник позивача.
Крім того, матеріали справи (т. 2, а. с. 181-217) свідчать про наявність у відповідача, на час укладання зазначеного договору, вказаних коштів.
Таким чином, предмет іпотечного договору - квартира АДРЕСА_2 була придбана ОСОБА_2 частково за кредитні кошти, а частково на кошти родини відповідача.
За наведених обставин, з урахуванням того, що вказана квартира є єдиним житлом відповідача, в якому крім нього проживають малолітні діти, колегія суддів, виходячи з засад справедливості та співмірності, вважає, що виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з вказаної квартири можливе лише після надання йому та членам його родини іншого житла.
Враховуючи, що при зверненні із вищевказаним позовом ПАТ «Платинум Банк» не зазначив в позові адресу житла, в яке необхідно виселити відповідача, колегія суддів вважає, що останній не підлягає задоволенню
При цьому, приймаючи таке рішення, колегія суддів враховує Рішення Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року по справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», а саме п. 44, в якому зазначено , що «Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується».
Посилання суду першої інстанції на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України , наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу у відмові у задоволенні позову, колегія суддів вважає безпідставною, враховуючи, що вказаний закон в даному випадку не може бути застосований, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося до його прийняття, а саме 11.08.2010 року.
На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув в зв'язку з чим зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з інших правових підстав.
Отже, вимоги апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 313, 314, 315, 325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, треті особи Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Дарницьке районне відділення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про виселення відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
Т.А. Семенюк