20 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.
при секретарі: П'ятничук В.Г.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Татарчук О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» про стягнення безпідставно отриманих коштів, відсотків за користування коштами, штрафу, відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Інвестбудгаличина» та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в розмірі 347,42 грн., відсотки за користування безпідставно отриманими коштами в розмірі 60,11 грн., моральну шкоду в розмірі 6 000 грн.; стягнути з ТОВ «Інвестбудгаличина» на користь держави штраф у сумі 692,67 грн., стягнення понесених судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.02.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що відповідачем не надано методику розрахунку плати за опалення місць загального користування, що впливає на нарахування помісячної плати по квартирі позивача. Зазначив, що відповідачем не надано доказів правомірності нарахування обсягів спожитого тепла на опаленням МЗК, який залежить від середньомісячної температури зовнішнього повітря та тривалості надання послуг з опалення у звітному періоді. Вказав, що судом не були розглянуті позовні вимоги щодо вирішення питання про притягнення відповідача до відповідальності відповідно до ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
Справа № 755/12857/16-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/5164/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено безпідставність отримання відповідачем коштів та що моральну шкоду завдано внаслідок недоліків продукції. Відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу, оскільки накладення останнього за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання робіт, надання послуг покладено на уповноважені особи Держспоживінспекції та її територіальні органи.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, та встановлено при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1. ТОВ «Інвестбудгаличина» є балансоутримувачем будинку. 10.12.2013 між ТОВ «Інвестбудгаличина» та ОСОБА_1 укладено договір № 127/К про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (а. с. 75-79). 10.09.2014 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на встановлення квартирного лічильника та надання технічних умов для розробки відповідного проекту. Одночасно з проханням надати йому відповідний дозвіл позивач у вищезгаданій заяві зазначив, що зобов'язується сплачувати за опалення місць загального користування (МЗК) у розмірі 20% від спожитої теплової енергії квартирою (а. с. 12). ТОВ «Ел енд жі Мітерінг» було розроблено проект вузла обліку теплової енергії на опалювальний період в квартирі АДРЕСА_1, в якому зазначено формулу розрахунку кількості спожитої теплової енергії (а. с. 37-53). Пропозиція позивача, вказана у заяві, про розмір суми плати за опалення місць загального користування відповідачем не розглядалася, оскільки була подана в непередбачуваний законом спосіб. У березні-квітні 2016 року, покази теплолічильника позивача показували нульове споживання тепла від тепломережі централізованого опалення, однак на його адресу відповідач надсилав рахунки на опалення за спожиту теплову енергію в загальній сумі 347,42 грн., у зв'язку з чим 28.04.2016 звернувся до відповідача із заявою зробити перерахунок плати за спожите тепло у відповідності з укладеним договором, а саме з розрахунку 20 % вартості спожитого тепла для компенсації витрат на опалення місць загального користування за опалювальний сезон за період 2015-2016 року (а. с. 16). У перерахунку позивачу було відмовлено, в зв'язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджені постановою КМУ від 8 жовтня 1992 р. N 572 в редакції постанови КМУ N 45 від 24.01.2006 передбачено, що власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил; проводити за власні кошти ремонт квартири, житлового приміщення у гуртожитку (наймач (орендар) - згідно з договором найму (оренди); використовувати приміщення житлового будинку і гуртожитку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, гуртожитку, порушують умови проживання громадян.
Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право: одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що власник квартири в багатоквартирному житловому будинку повинен використовувати приміщення жилих будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримання правил пожежної безпеки, вжиття заходів щодо усунення несправностей у квартирі власними силами або силами підприємств з обслуговування житла, здійснювати плату за житлово-комунальні послуги відповідно до договірних відносин.
Матеріали справи свідчать, що 10.12.2013 між ТОВ «Інвестбудгаличина» (балансоутримувачем будинку) та ОСОБА_1 укладено договір № 127/К про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (а. с. 75-79).
Згідно із статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Порядок надання комунальних послуг, їх обліку та оплати, права та відповідальність споживачів і виконавців цих послуг визначено Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Пунктом 12 цих Правил передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Галузевими комунальними нормами України (ГКН 04.07.000-2005) надано визначення місць загального користування: «Приміщення загального користування (МЗК) житлового будинку - це сходові клітини, ліфтові шахти, вестибюлі, коридори, підвали тощо».
Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 08.10.1992 № 572, ст. 382 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року № 4 - рп/2004 власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Враховуючи викладене співвласники житлового будинку повинні брати участь у витратах на його утримання пропорційно своїй частці у будинку.
Таким чином, співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла на підставі відповідного договору.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи свідчать, що 10.09.2014 ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на встановлення квартирного лічильника та надання технічних умов для розробки відповідного проекту.
Разом з тим, дану заяву не можна вважати зміною умов договору в розумінні вищевказаних норм права, яка не була погоджена відповідачем, а розцінюється лише як прохання про надання дозволу на встановлення квартирного лічильника та надання технічних умов для розробки відповідного проекту.
Таким чином, відносини між сторонами, учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а саме договору № 127/К про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 10.12.2013.
Пунктом 2.1 даного договору сторонами було погоджено, що Товариство зобов'язується надавати споживачу послуги з централізованого опалення шляхом укладення від свого імені договорів з розробниками таких послуг, отримання від споживача коштів на їх оплату та перерахування отриманих коштів виробникам.
Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що оплата послуг з постачання теплової енергії поводиться за показниками будинкових засобів обліку теплової енергії, пропорційно до опалювальної площі квартири, відповідно до встановлених тарифів, встановлених органами місцевого самоврядування, або за показаннями засобів обліку теплової енергії, встановлених в квартирі Споживачем за власний рахунок, з урахуванням кількості теплової енергії затраченої на опалення місць загального користування.
Отже, умовами зазначеного договору сторони погодили, що в разі встановлення квартирного засобу обліку теплової енергії Відповідач оплачує вартість теплової енергії.
Позивач вважав, що відповідач безпідставно отримав від нього кошти на оплату на опалення місць загального користування в сумі 347,42 грн., які просив стягнути на свою користь на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.
Проте, будь-яких доказів на підтвердження вищевказаних обставин позивачем суду не надано.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з врахуванням положень ст. ст. 1212 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, вірно виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості вимоги про повернення безпідставно набутих відповідачами коштів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи позивачу так і не довелося отримати від відповідача методики нарахування плати за опалення місць загального користування вказаного будинку не спростовують висновки суду першої інстанції, враховуючи те, що під час розгляду справи відповідачем надано інформацію про обсяг теплової енергії, спожитої на опалення квартири АДРЕСА_1 та пропорційну частку теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування будинку (а. с. 66, 73, 74).
За наведених обставин безпідставними на думку колегії суддів є посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції «Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за її споживання».
Доводи в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо притягнення відповідача до відповідальності за ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки з тексту самого рішення вбачається, що суд першої інстанції розглянув вказані вимоги, дав їм правову оцінку, з якою погоджується і колегія суддів.
Крім того, згідно ч. 11 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сплачують штраф за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги).
Враховуючи, що при розгляді справи в суді першої інстанції не було встановлено факту неправильного нарахування відповідачем вищезгаданих комунальних послуг, колегія вважає висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаної частини позовних вимог правильними.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи суд першої інстанції не врахував пропозицію позивача відповідачу сплачувати за опалення місць загального користування (МЗК) у розмірі 20% від спожитої теплової енергії його квартирою, колегія суддів вважає такою, що також не є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, враховуючи те, що така пропозиція була зроблена позивачем відповідачу не у спосіб передбачений діючим законодавством.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, в зв'язку з чим також не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції .
Отже, висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
Т.А.Семенюк