"19" квітня 2017 р.
Справа № 916/565/17
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ»;
До відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС»;
про стягнення
Суддя Оборотова О.Ю.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: 03.03.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю «МІБ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» про стягення 62 275,62 гривень.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.03.2017р. порушено провадження у справі №916/565/17.
24.03.2017р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ» надійшло клопотання про розгляд справи, який призначений 24.03.2017р. без участі представника позивача за нявними у справі документами.
19.04.2017р. за вих.№14/04 від 14.04.2017р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ» надійшло клопотання про розгляд справи, який призначений 19.04.2017р. без участі представника позивача за нявними у справі документами.
Відповідач в засідання суду не з'явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 «Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи за наявними у справі документами, справа розглядається без участі сторін за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
У судовому засіданні 19.04.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, надавши їм належну правову оцінку, суд встановив:
Позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» у травні 2014 року було укладено договір надання транспортних послуг в усній формі.
Відповідно до позовної заяви предмет усного договору становлять зобов'язання, Товариства з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю «МІБ» послуг по перевезенню автомобільним транспортом автокрану для будівництва Трипільської ТЕС, яка знаходиться за адресою м. Українка, Обухівський район Київської області.
Товариство з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «МІБ» рахунок на оплату послуг перевезення №25 від 13.05.2014р. на суму 13000,00грн.
Позивач стверджує, що відповідно до платіжного доручення №10 від 14.05.2014р. перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» передоплату за надані в майбутньому послуги в розмірі 13000,00грн.
Однак, як зазначає позивач, відповідач не вчинив жодних дій для виконання взятих на себе зобов'язань у зв'язку з чим допустив порушення вимог даного договору та чинного законодавства України.
Крім цього, позивач стверджує, що у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань Товариство з обмеженою відповідальністю «МІБ» зазнало збитки у вигляді упущеної вигода на суму 15600,00грн., окрім того позивач зазначає, що за власний рахунок доставив до місця призначення для виконання робіт автокран, який відповідач мав би транспортувати на власному транспорті, як зазначає позивач, сума витрат на доставку даного автокрану становить 8602,00грн.
Позивач також зазначає, що окрім упущеної вигоди та прямих збитків, відповідач зобов'язаний сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ», пеню в розмірі 4481,62грн. та втрати пов'язані з інфляційним знеціненням коштів що становить 20592,00грн.
Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що був вимушений звернутися до господарського суду Одеської області за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків. У відповідності до ч.2 ст 205 ЦК України, в якому вказано, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не проявив жодних бажань щодо укладення конкретних договірних відносин, не має доказів, які б підтвердили його волевиявлення, спрямоване до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, посилаючись на ч.1 ст. 639 ЦК України.
За загальним правилом посилаючись відповідно ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Тобто, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України (далі - ГК України) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ст. 206 ЦК України).
Товариство з обмеженою відповідальністю «МІБ» наголошує в позовній заяві, що: «ще одним фактом, який підтверджує укладення договору про надання транспортних послуг між Позивачем та Відповідачем, є надання Відповідачем нашому Товариству рахунка на оплату послуг по перевезенню автомобільним транспортом № 25 від 13 травня 2014 року».
Господарський суд Одеської області звертає увагу, що єдиний документ який можливо розгядати як оферту Товариства з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» це рахунок на оплату №25 від 13.05.2014р.
Що стосується акцепту Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ», позивач посилається на платіжне доручення №10 від 14.05.2014р., однак суд не приймає дане платіжне доручення в якості належного та допустимого доказу по даній справі, оскільки призначенням платежу є оплата за послуги по перевезенню автомобільним транспортом згідно рахунку №26 від 13.05.2014р.
Приймаючи до уваги положення ст. 206 ЦК України підстава сплати коштів повинна бути зазначена в платіжному документі, зазначення інших підстав без належних та допустимих доказів унеможливлює встановлення оплати по платіжному дорученню №10 від 14.05.2014р. саме по рахунку №25 від 13.05.2014р.
Крім цього, господарський суд Одеської області звертає увагу, що в матеріалах справи міститься банківська виписка по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ» з 13.05.2014р. по 14.05.2014р. відповідно до якої, зі сторони позивача не вбачається оплат саме по рахунку №25, а тому враховуючи, що предметом розгляду справи є саме повернення передоплати, та приймаючи до уваги, відсутність належних та допустимих доказів оплати рахунку №25, суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог в частині повернення передоплати.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити як дату і місце складання.
Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 р., (далі - Положення) господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення (п. 2.2 Положення).
Згідно з п. 2.4 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Інших первинних документів, що підтверджують правову позицію Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ» окрім тих, яким судом надано відповідну правову оцінку в матеріалах справи не міститься.
Крім цього, господарський суд Одеської області звертає увагу, що навіть якщо припустити можливість технічної помилки, при складанні первинних документів, в рахунку №25 чітко зазначено, що повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБ» про факт оплати є обов'язковим, однак позивачем не було надано жодних доказів звернення до відповідача з приводу того, що з його сторони умови правочину були виконані, доказів відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС» від виконання зобов'язань суду не надано, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «МІБ» не надало жодних належних та допустимих доказів порушення зобов'язань зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «МАН-ТРАНС».
Однак, приймаючи до уваги, що рішення суду не може грунтуватися на припущеннях доведеності правової позиції, у задоволенні стягнення передоплати слід відмовити.
Враховуючи, що упущена вигода, збитки та штрафні санкції є похідними вимогами, та судом не встановлено факту порушення зобов'язань з боку відповідача, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Згідно ч. 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 50,75,82-85 ГПК України, суд, -ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.04.2017р.
Суддя О.Ю. Оборотова