04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" квітня 2017 р. Справа№ 925/1173/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.04.2017 року
розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 07.11.2016 року
по справі № 925/1173/16 (суддя - В.В. Потапенко)
за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Моринської сільської ради
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - відділ Держгеокадастру у Корсунь-Шевченківському районі
про внесення змін до договору оренди земельної ділянки
У вересні 2009 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Моринської сільської ради з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
Позивач просив внести до договору про внесення змін до договору оренди від 01.06.2010 року, який зареєстрований у Корсунь-Шевченківському відділі ДЗКО за №041078800006 від 01.09.2010 року наступні зміни:
- пункт 5 договору викласти в наступній редакції: «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, згідно витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земель села Ситники Корсунь-Шевченківського району Черкаської області становить 1 320 673,19 грн.»;
- пункт 9 договору викласти в наступній редакції: «Річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, що становить 39620,19 грн.».
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що між Моринською сільською радою в особі сільського голови Мариненка Миколи Миколайовича та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 у липні 2008 року укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Корсунь-Шевченківському відділі ДЗК 08.09.2008 року за №040878800016. 01.06.2010 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 01.09.2010 року за №041078800006. Відповідно до умов даного договору орендодавець надає для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (розведення ставкової риби), а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться в адміністративних межах с. Ситники. На момент звернення до суду прокурором встановлено, що відповідач сплачує річну орендну плату за використання земельної ділянки згідно умов договору в розмірі 4621,91 грн., що з розрахунку від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за 2016 рік становить лише 0,35% відсотка. Разом з тим, відповідно до норм законодавства орендар повинен сплачувати орендну плату в розмірі не менше 3% нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 1 320 673,19 грн., а отже мінімальний розмір орендної плати має становити 39 620,19 грн. Надходження значно заниженого розміру орендної плати від користування земельною ділянкою, який не відповідає вимогам діючого законодавства, призводить до ненадходження до місцевого бюджету значних коштів, що є передумовою неможливості фінансування запланованих органами місцевого самоврядування заходів, направлених на забезпечення виконання функцій по державному управлінню та соціальному захисту громадян чим порушуються інтереси держави, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що він не отримував від позивача проект змін до договору оренди. Крім того, відповідач вказав, що він звертався до позивача про зменшення розміру орендної плати, оскільки стан ділянки погіршився з незалежних від нього причин: ставок обмілів, зменшився у розмірах. Відповідач вважає, що нормативна грошова оцінка завищена.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 07.11.2016 року у справі № 925/1173/16 в позові відмовлено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, заступник прокурора Черкаської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 07.11.2016 року у справі № 925/1173/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2017 року порушено апеляційне провадження, розгляд справи № 925/1173/16 призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Тищенко О.В, суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.
У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 21.03.2017 року та 11.04.2017 року прокурор надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі доводів зазначених у скарзі. Прокурор просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного господарського суду 11.04.2017 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає скаргу необґрунтованою та безпідставною. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники Моринської сільської ради та відділу Держгеокадастру у Корсунь-Шевченківському районі у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи позивач та третя особа були повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представника відповідача що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач та третя особа про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Участь представників Моринської сільської ради та відділу Держгеокадастру у Корсунь-Шевченківському районі у судовому засіданні 11.04.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.
Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
08 вересня 2008 року між Моринською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі загальною площею 8,3009 га (в тому числі: 7,6345 га - ставок, 0,1045 га - ГТС, 0,5619 га - сіножаті), яка знаходиться в адмінмежах с. Ситники Моринської сільської ради (далі - договір). Договір зареєстровано у Корсунь-Шевченківському районному відділі ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.09.2008 року за №040878800016. Договір укладено на 20 років (пункт 8 Договору).
Згідно пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки 378854,74 грн.
Згідно пункту 9 договору річна орендна плата в період з 18 липня 2009 року та подальші роки становить 7577, 09 гривень (з розрахунку 2 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки).
Згідно пункту 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 01 червня 2010 року сторонами договору було укладено договір про внесення змін до договору оренди. Згідно даного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки 462190,66 грн. Згідно пункту 9 договору річна орендна плата в період з 01 червня 2010 року становить 4621, 91 гривень з розрахунку 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки). Цей договір про внесення змін зареєстровано у Корсунь-Шевченківському районному відділі ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.09.2010 року за №041078800006. Згідно пункту 36 договору про внесення змін зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки позивачем не було направлено відповідачу проект змін до договору, тобто пропозиції щодо внесення змін до договору у відповідності до ст. 11 ГПК України то на думку суду, предмет спору між сторонами відсутній. Суд першої інстанції вказав, що тільки у разі недосягнення згоди щодо зміни договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може та вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду яким позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Земельні відносини, відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
У відповідності до ст. 21 Закону України «По оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати органу доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган доходів і зборів про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
За приписами ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст. 288 Податкового кодексу України). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (ст. 288.5.1 Податкового кодексу України).
За ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Нормами ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях.
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та інше.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм випливає, що підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).
Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України статтею 188 якого передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Проаналізувавши положення зазначеного законодавства України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Відповідно до п. 2.18 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.
Згідно з п. 2.19 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Оскільки відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного цією статтею Господарського кодексу України. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що згідно з позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року надсилання відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
Судом встановлено, що розмір орендної плати (3%), який запропоновано позивачем, визначено у межах граничних розмірів платежу за оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності, передбачених статтею 288 Податкового кодексу України. Так, вказаний розмір був встановлений на рівні мінімально допустимого рівня орендної плати, встановленого вищезазначеної нормою Податкового кодексу України, у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки вищезазначеної земельної ділянки. Даний розмір також узгоджується з приписами статті 21 Закону.
Таким чином, оскільки сторонами у договорі оренди земельної ділянки передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, та між сторонами не досягнуто згоди щодо зміни умов договору оренди землі в частині визначення розміру орендної плати судова колегія вважає, що законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Судова колегія апеляційного господарського суду вважає за можливе задовольнити в цій частині позов заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури та внести зміни до пункту 9 договору оренди про внесення змін до договору оренди від 01.06.2010 року укладеного між Моринською сільською радою та ФОП ОСОБА_2, який зареєстрований у Корсунь-Шевченківському відділі ДЗКО за № 041078800006 від 01.09.2010 року. А саме, пункт 9 договору викласти в наступній редакції: «Річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, що становить 13 865,72 грн.».
У відповідності до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється в судовому порядку, зобов'язання змінюється з моменту набрання рішення суду про зміну договору законної сили.
Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд України зокрема у своїх постановах від 27 грудня 2010 року у справі № 27/15-10, від 23 травня 2011 року у справі № 7/105-10 (30/234-09), від 4 липня 2011року у справі № 41/81пд, та Вищий господарський суд України, зокрема у своїх постановах від 27.07.2011 року по справі № 12/146пд та від 23.06.2011 року по справі № 25/209-10, від 23.10.2014 року по справі № 922/1915/14, від 24.03.2016 року по справі № 908/4841/15, від 17.05.2016 року № 910/6829/15-г.
При цьому судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу відповідача на те, що даний позов був заявлений у зв'язку із законодавчою зміною граничної мінімальної ставки, на підставі якої обчислюється розмір орендної плати за землю. Враховуючи те, що запропонований позивачем розмір орендної плати за спірну земельну ділянку визначено у межах граничних розмірів такого платежу, передбачених статтею 288 Податкового кодексу України, а саме: встановлено його на рівні мінімально допустимого розміру, передбаченого законом, і такі зміни умов договору зумовлені імперативними приписами чинного законодавства, колегія судів апеляційного господарського суду вважає, що позовна вимога прокурора в частині внесення змін до пункту 9 спірного договору з визначення розміру орендної плати виходячи з 3% від її нормативної грошової оцінки, є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Однак, що стосується позовної вимоги про внесення змін у пункт 5 спірного договору щодо визначення нормативно грошової оцінки земельної ділянки, згідно витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земель села Ситники Корсунь-Шевченківського району Черкаської області та яка становить 1 320 673,19 грн., судова колегія погодитися не може, виходячи з наступного.
Статями 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населеного пункту складається технічна документація, яка затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
Як вбачається з пункту 5 договору про внесення змін до договору оренди від 01.06.2010 року, сторони зазначили та погодили між собою, що нормативна грошова оцінки орендованої земельної ділянки становить 462190,66 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині внесення змін у вказаний пункт договору та вказуючи, що нормативна грошова оцінки орендованої земельної ділянки становить 1320673,19 грн. прокурор посилається на витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки (дата оцінки - 20.09.2016 рік). При цьому, докази затвердження Моринською сільською радою вказаної нормативно грошової оцінки земельної ділянки, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав. Рішення Моринської сільської ради про затвердження нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки у розмірі 1320673,19 грн. матеріали справи не містять та позивачем суду не надане.
Надана прокурором копія рішення сільської ради № 37-1/VI від 27.06.2014 року, яка на його думку є доказом затвердження нормативно грошової оцінки земельної ділянки, колегія суддів не приймає як належний доказ затвердження нової нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Так, вказаним рішенням сільська рада лише затвердила технічну документацію виготовлену ДП «Черкаським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою» з нормативно грошової оцінки земель сіл Моринці, Ситники, селища Берлютине в межах населених пунктів Моринської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Тобто, як зазначалося вище, рішення сільською радою про затвердження нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки у розмірі 1320673,19 грн. не приймалось.
Відповідно до п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 року № 6 у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.
Згідно зі ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України «Про оренду землі».
У відповідності до п 12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю п. 12.3.5 ст. 12 Податкового кодексу України)
Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 100. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель. (п. 289.2, п. 289.3 ст. 289 Податкового кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно ст. 5 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, яка у відповідності до ст. 18 цього ж Закону проводиться для земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років; а для розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 - 10 років.
Виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативно грошової оцінки земель, а її розмір, визначений відповідно до приписів законодавства встановлюється в договорі.
Нормативно грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з доводами прокурора, що наданий витяг Управління Держгеокадастру у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.09.2016 року є належним доказом зміни нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки.
Як зазначалося вище та встановлено судом на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 462190,66 грн. Зазначена нормативно грошова оцінка земельної ділянки підтверджується також укладеним між сторонами договором від 01.06.2010 року. Судом встановлено, що вказана нормативно грошова оцінка земельної ділянки не змінювалася, а тому посилання на довідку яка отримана позивачем від 20.09.2016 року є помилковим та необгрунтованим.
До того ж, судом встановлено, що сторонами не вносилися будь-які зміни до договору оренди земельної ділянки з приводу іншого розміру відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, аніж 1,0% (як передбачено договором) для сплати орендної плати, тобто у розмірі 4621,91грн.
Таким чином, враховуючи, що Моринською сільською радою нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у розмірі 1320673,19 грн. не затверджувалась, рішення з цього приводу не приймалось, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури про внесення змін до пункту 5 договору про внесення змін до договору оренди від 01.06.2010 року, щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, згідно витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земель села Ситники Корсунь-Шевченківського району Черкаської області у розмірі 1 320 673,19 грн., задоволенню не підлягають.
На переконання колегії суддів, орендну плату за орендовану земельну ділянку за договором про внесення змін до договору від 01.06.2010 року слід розраховувати виходячи з нормативно грошової оцінки земельної ділянки - 462190,66 грн.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що при визначенні орендної плати за землю, нормативна грошова оцінка земельної ділянки обов'язково повинна бути затверджена саме рішенням ради, а не визначатися лише на підставі витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земель. Така правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 14.03.2017 року у справі № 911/1461/16.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 07.11.2016 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.
Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга заступника прокурора Черкаської області підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Черкаської області від 07.11.2016 року у справі № 925/1173/16 скасуванню з прийняттям нового рішення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене вище та керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 07.11.2016 року у справі № 925/1173/16 - задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 07.11.2016 року у справі № 925/1173/16 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення суду яким позов заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Моринської сільської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки - задовольнити частково.
4. Внести зміни до пункту 9 договору оренди земельної ділянки про внесення змін до договору оренди від 01.06.2010 року, укладеного між Моринською сільською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, який зареєстрований у Корсунь-Шевченківському відділі ДЗКО за №041078800006 від 01.09.2010 року, виклавши його у наступній редакції: «Річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, що становить 13 865,72 грн.».
5. В іншій частині позову відмовити.
6. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (19413, Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район, село Моринці, ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1) на користь прокуратури Черкаської області (18015, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, ідентифікаційний код юридичної особи 02911119) 689 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 757,90 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
7. Видачу наказу у справі № 925/1173/16 доручити господарському суду Черкаської області.
8. Матеріали справи № 925/1173/16 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова