Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" квітня 2017 р.Справа № 922/486/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суярко Т.Д.
при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.
розглянувши справу
за позовом ОСОБА_2 національного університету мистецтв ім. Котляревського І.П., м. Харків
до ОСОБА_2 міської ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України в Харківській області, м. Харків
про скасування свідоцтва про право власності
за участю представників:
позивача:ОСОБА_4, довіреність №36 від 13.01.2016р.,
відповідача: ОСОБА_5, довіреність №08-11/35/2-17 від 05.01.2017р.,
3-ї особи: (ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України в Харківській області): ОСОБА_1, довіреність № 04 вд 04.01.2017р.,
Позивач - ОСОБА_2 національний університет мистецтв імені ОСОБА_6 - звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 міської ради про визнання незаконним Розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 06.12.2005 р. за №3215 та скасування ОСОБА_7 про право власності серія ЯЯЯ №751203 на нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 274,3 кв.м., за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 11/13, видане виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради 06.12.2005 р.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що вказані розпорядження та свідоцтво порушують належне позивачу право оперативного управління відповідним приміщенням.
Ухвалою Суду від 27.02.2017 р. в судове засідання для надання пояснень щодо видачі ОСОБА_7 про право власності серія ЯЯЯ №751203, виданого виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради 06.12.2005 р., а також реєстрації речових прав на нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 274,3 кв.м., за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 11/13, а також приміщень за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 11 - було викликано посадову особу ОСОБА_2 міського Бюро технічної інвентаризації.
У зв'язку з наміром сторін подати додаткові докази по справі, в судовому засіданні 21.03.2017 р. оголошувалась перерва до 27.03.2017 р., яку було продовжено до 10.04.2017 р.
В судовому засіданні 10.04.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив Суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував поти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржувані розпорядження та свідоцтво винесено відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з їх прийняття не було порушено інтереси держави, оскільки як і до їх прийняття, визначені в них приміщення залишились у власності держави. Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів наявності у нього будь-яких речових права на відповідне майно.
Представник третьої особи вирішення спору у даній справі залишив на розсуд Суду.
В листі про надання інформації (вх.№10311 від 27.03.2017 р.) посадова особа ОСОБА_2 міського Бюро технічної інвентаризації пояснила, що в БТІ наявна інвентаризаційна справа на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 11, в якій міститься лист РВ ФДМУ по Харківській області із прохоння зареєструвати за державою Україна нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 274,3 кв.м., за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 11/13, а також прохання анулювати реєстраційне посвідчення від 10.03.2000 р. на це приміщення; довідка про балансову належність позивачу учбового корпусу №2 за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 11/13. Окрім того, було пояснено, що на підставі оспорюваного свідоцтва про право власності, на визнане в ньому приміщення було зареєстровано право власності за державою Україна.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Суд встановив наступне.
06.12.2005 р. відповідачем було винесено Розпорядження №3215 (далі - спірне розпорядження), яким вирішено видати державі Україна свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №25-30, 30а, 31-34, 34а, 35, 38, 40-44, 46, 49 в літ. «А-7», загальною площею 274,3 кв.м. по майдану Конституції, 11/13 в місті Харкові.
На підставі вказаного розпорядження КП «ОСОБА_2 міське бюро технічної інвентаризації» було здійснено державну реєстрацію права власності за Державою України на нежитлові приміщення 1-го поверху №25-30, 30а, 31-34, 34а, 35, 38, 40-44, 46, 49 в літ. «А-7», загальною площею 274,3 кв.м. по майдану Конституції, 11/13 в місті Харкові (ОСОБА_4 про реєстрацію права власності акр.с. 36), про що видано оскаржуване позивачем ОСОБА_7 про право власності на нерухоме майно від 06.12.2005 р. ОСОБА_1 ЯЯЯ№751203 (арк.с. 22) (далі - спірне свідоцтво).
Судом встановлено, що позивач є балансоутримувачем будівлі, що знаходиться за адресою : м. Харків, майдан Конституції, 11. Відповідна будівлі перебуває в управлінні Міністерства культури України будівлі (ОСОБА_4 з Єдиного реєстру обєктів державної власності щодо державного майна, арк.с. 19, Довідка позивача №185 від 03.02.2000 р., арк.с. 77), а корпус літ. «А-5» зареєстровано за державою в особі Верховної Ради на праві державної власності (реєстраційне посвідчення від 10.03.2000 р., арк.с. 21).
Позивач звернувся до Реєстраційної служби ОСОБА_2 міського управління юстиції Харківської області про реєстрацію права власності на учбовий корпус літ. «А-5», розташований в м. Харкові, майдан Конституції, 11.
Втім, в реєстрації прав позивача на учбовий корпус літ. «А-5», розташований в м. Харкові, майдан Конституції, 11 йому було відмовлено з посиланням на п.п. 4, 5.2-5.6 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень №20634978 від 10.04.2015 р., арк.с. 49).
Позивач стверджує, що існування спірного свідоцтва та розпорядження унеможливлює для нього реєстрацію права власності на будівлю за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 11 в цілому.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, Суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За приписами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На підставі викладених норм, звертаючись з позовом у даній справі до Суду, позивач повинен обґрунтувати та підтвердити доказами факт порушення Розпорядженням №3215 від 06.12.2005 р. та ОСОБА_7 про право власності на нерухоме майно від 06.12.2005 р. ОСОБА_1 ЯЯЯ№751203 наявних у позивача прав та законних інтересів.
Відповідно до Реєстраційного посвідчення від 10.03.2000 р., визначене в ньому приміщення є власністю держави Україна.
Згідно ОСОБА_7 про право власності на нерухоме майно від 06.12.2005 р. ОСОБА_1 ЯЯЯ№751203, визначене в ньому приміщення є власністю держави Україна, позивач, як користувач, у відповідному свідоцтві - не визначений.
Як свідчать матеріали справи та визнають всі учасники судового процесу, позивач є балансоутримувачем приміщення, визначеного в Розпорядженні №3215 від 06.12.2005 р. та ОСОБА_7 про право власності на нерухоме майно від 06.12.2005 р. ОСОБА_1 ЯЯЯ№751203.
В позовній заяві позивач стверджує, що оскаржуваними Розпорядженням №3215 від 06.12.2005 р. та ОСОБА_7 про право власності на нерухоме майно від 06.12.2005 р. ОСОБА_1 ЯЯЯ№751203, порушено його право оперативного управління учбовим корпусом, що визначено в цих актах. В судових засідання позивач стверджував, що відповідними актами порушено його права користування відповідним приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГК України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Втім, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача, і яких саме прав відбулося порушення, як і не надано доказів на підтвердження цього.
Факт передачі в оренду ТОВ «АРСАМ» нежитлових приміщень 1-го поверху №25-30, 30а, 31-34, 34а, 35, 38, 40-44, 46, 49 в літ. «А-7», загальною площею 274,3 кв.м. по майдану Конституції, 11/13 в місті Харкові за договором оренди №2155-Н від 30.12.2005 р. (арк.с. 112-121), також не свідчить про порушення прав позивача як балансоутримувача такого приміщення. Адже, відповідний правочин було здійснено з відома позивача, останній проти укладення такого договору не заперечував (лист позивача №1166 від 23.11.2005 р., арк.с. 142).
Окрім того, як свідчить договір оренди №2155-Н від 30.12.2005 р., а також пояснення позивача та представника РВ ФДМ України у Харківській області, строк дії вказаного договору оренди наразі вичерпано.
Окрім того, Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Втім, позивачем не доведено та не обґрунтовано наявність у нього правових підстав для захисту права власності держави на відповідне приміщення; як і не вбачається взагалі порушення права власності держави Україна на відповідне майно, оскільки приміщення, що визначені в оспорюваних розпорядженні та свідоцтві передано у власність держави. Відповідні приміщення знаходились у власності держави й до прийняття оспорюваних розпорядження та свідоцтва.
Суд також зазначає, що статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 10 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно з п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Таким чином, заявлення в позові вимог про визнання незаконним розпорядження та скасування свідоцтва про право власності покладає на позивача обов'язок щодо доведення наявності в сукупності наступних обставин: 1) їх невідповідність актам цивільного законодавства та 2) порушення прав/законних інтересів позивача у зв'язку з їх прийняттям.
В матеріалах справи відсутні, в позивачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено та не обґрунтовано факт невідповідності спірних розпорядження та свідоцтва вимогам чинного законодавства чи прийняття спірних актів некомпетентними органами. Більше того, позивач жодним чином не оспорював відповідні обставини під час розгляду даної справи.
За таких обставин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Розглянувши заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, застосування позовної давності можливе лише за умови встановлення факту порушення права особи, яка звернулася до суду.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, підстави для застосування строку позовної давності відсутні, а заява відповідача не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, Суд керується положеннями ст. 49 ГПК України, відповідно до яких, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
З огляду на наведене, відповідно до ст. 137 ГК України, ст.ст. 15, 21, 170, 256, 326 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 32-34, 38, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 ГПК України, Суд -
В задоволенні позову - відмовити.
Повне рішення складено 18.04.2017 р.
Суддя ОСОБА_8