20 квітня 2017 р. Справа № 638/1952/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Зеленського В.В.
Суддів: Чалого І.С. , П'янової Я.В.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.03.2017р. по справі № 638/1952/17
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 (далі по тексту -позивач, ОСОБА_1В.) звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова (далі - УПФУ в Шевченківському районі м. Харкова), в якому просив суд:
- визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова щодо відмови йому в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова здійснити призначення йому пенсії за вислугою років з 05.12.2016 року з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати згідно довідки прокуратури Харківської області про заробітну плату від 02.12.2016 року №18-770, без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.03.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України в особі Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років з 05.12.2016 року з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати згідно довідки прокуратури Харківської області про заробітну плату від 02.12.2016 року №18-770, без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 20.04.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 з 01.09.1991 року по 29.06.1996 навчався у Національній юридичній академії України імені ОСОБА_2 та отримав повну вищу освіту за спеціальністю „Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста.
11.10.1996 року, позивач був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ та призначений на посаду слідчого СВ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, де працював до 25.07.2000 року та був звільнений із органів внутрішніх справ.
З 28.07.2000 року позивач був прийнятий на роботу в органи прокуратури України та призначений на посаду старшого слідчого прокуратури Орджонікідзевського району м.Харкова.
Позивач зазначив, що станом на 05.12.2016, тобто на день звернення до відповідача з відповідною заявою, стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" позивача складав 20 років 6 місяців 6 днів з яких: половина строку навчання у Вищому навчальному юридичному закладі - Національній юридичній академії України - 02 роки 05 місяців; робота в органах внутрішніх справ - 03 роки 09 місяців 14 днів (з 11.10.1996 по 25.07.2000); робота в органах прокуратури - 16 років 4 місяці 8 днів (з 28.07.2000 по 5 грудня 2016 року).
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова від 23 грудня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», виходячи з п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Позивач не погодився із таким рішенням відповідача та оскаржив його до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова від 23 грудня 2016 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років є неправомірним.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.
Як вбачається з позовної заяви, 05.12.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що приписи ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15.07.2015 року.
При цьому 15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII, статтею 86 якого визначено порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Отже, враховуючи, що позивач реалізував своє право на звернення за призначенням пенсії 21.12.2016 року, питання щодо наявності у нього права на пенсійне забезпечення як працівника прокуратури має вирішуватись відповідно до приписів чинної на цей час ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, що порядок пенсійного забезпечення позивача має визначатися відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. є необґрунтованими.
За приписами ч.1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Отже, для набуття права на пенсійне забезпечення за вислугу років станом на 21.12.2016 року, тобто на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, стаж позивача мав становити 23 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Зазначена позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 06.03.2017 року по справі №521/17017/16-а та від 17.03.2017 року по справі №347/1929/16.
Відповідно до ч.6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;
слідчими, суддями;
на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;
у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;
на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України;
на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;
військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;
відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Як встановлено з копії трудової книжки позивача станом на 23.12.2016 року вислуга років позивача є недостатньою для призначення йому пенсії за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру».
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років є правомірним.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а тому оскаржувана постанова через порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 КАС України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова задовольнити.
Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.03.2017р. по справі № 638/1952/17 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5
Повний текст постанови виготовлений 21.04.2017 р.