23 грудня 2013 року 810/6331/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доУправління Пенсійного фонду України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області
проскасування вимог про сплату боргу та стягнення моральної шкоди,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області про скасування вимог про сплату боргу від 03.12.2012 №Ф-192, від 07.08.2013 №Ф-619 та стягнення моральної шкоди в розмірі 7900 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача щодо прийняття вимог про сплату боргу є протиправними, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач звільнений від сплати єдиного внеску як пенсіонер, що отримує відповідно до закону пенсію за віком.
Позивач 23.12.2013 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.
20.12.2013 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з недостатнім часом для підготовки заперечень.
Згідно з частиною третьою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання.
З матеріалів справи вбачається, що повістка вручена відповідачу 19.12.2013, тобто за три дні до проведення судового засідання, а відтак суд вважає доводи, наведенні в клопотанні відповідача, не є поважними для відкладення розгляду справи.
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з таких мотивів.
Судом встановлено, що 31 січня 2003 року ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області як фізична особа-підприємець.
Відповідно до Пенсійного посвідчення Серія П №048666 позивач з 27 жовтня 2001 року є пенсіонером за вислугу років.
Управлінням Пенсійного фонду в місті Борисполі та Бориспільському районі Київської області сформовано вимоги про сплату боргу від 03.12.2012 №Ф-192 на суму 3355,77 грн. та від 07.08.2013 №Ф-619 на суму 4549,80 грн.
Позивач не погодився із зазначеними вимогами та оскаржив їх до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон України №2464-VI).
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону України №2464-VI).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону України №2464-VI).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Законом України від 7 липня 2011 року № 3609-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України", який набрав чинності 6 серпня 2011 року, статтю 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнено частиною четвертою такого змісту: "особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Зі змісту зазначений положень чинного законодавства вбачається, що фізичні особи-підприємці та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності не зобов'язані сплачувати єдиний внесок за умови, якщо вони отримали право виходу на пенсію за віком або за інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон України №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України №1058-IV, пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України №1058-IV, відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону України №1058-IV, згідно якої, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Щодо пенсії по інвалідності, то вона призначається у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону (частина 1 статті 30 Закону України №1058-IV).
Частиною 1 статті 33 Закону України №1058-IV встановлено, що залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.
Щодо пенсії за вислугою років то відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 5 листопада 1991 року (далі - Закон України №1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
В силу приписів статті 4 умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей встановлюються Законом України про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Їм надається також право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом, незалежно від місця проходження військової служби. При цьому всі види грошового забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ враховуються нарівні із заробітною платою робітників і службовців.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992 право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом; б) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту; в) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України; г) особи начальницького і рядового складу державної пожежної охорони, особи начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; д) громадяни інших держав із числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства цих держав, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, їх пенсійне забезпечення здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають; е) особи, зазначені у статтях 3 і 4 цього Закону; є) особи із числа військовослужбовців строкової служби та члени сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, у передбачених цим Законом випадках.
Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (стаття 2 Закону №2262-XII)
Відповідно до статті 5 Закону №2262-XII призначення пенсій на підставах, установлених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначає, що особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому для обчислення пенсій враховуються всі види грошового забезпечення, що отримували зазначені особи, які мають право на пенсію за цим Законом, перед звільненням зі служби.
В силу приписів статті 7 Закону №2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
З системного аналізу приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слідує, що довічна пенсія за вислугу років є спеціальним видом пенсійного забезпечення, який призначається на умовах і в порядку встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та не відноситься до пенсії за віком та пенсії по інвалідності, правові засади призначення та виплати яких визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За таких обставин, фізична особа-підприємець, яка отримує довічну пенсію за вислугу років як військовослужбовець відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не відноситься до осіб, які звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Отже, ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугою років, доказів того, що в порядку встановленому статтею 5 Закону №2262-XII позивач обрав пенсію відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не надав, а тому не набув права на пенсію за віком чи права на пенсію по інвалідності, у зв'язку з чим повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування на загальних підставах.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає вимоги Управління Пенсійного фонду України в місті Борисполі та Бориспільському районі Київської області щодо сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 03.12.2012 №Ф-192 та від 07.08.2013 №Ф-619 правомірними, а доводи позивача - необґрунтованими.
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої).
Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно положень пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою, яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та, з чого він при цьому виходив.
Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Крім того, вимога позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 7900 грн. може бути задоволена лише за наявності протиправного рішення, дій чи бездіяльності, відповідача, тобто є похідними від вимог про скасування вимог про сплату боргу від 03.12.2012 №Ф-192, від 07.08.2013 №Ф-619, а тому відмова у задоволенні первинних позовних вимог є підставою для відмови у задоволенні й похідних від них вимог.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.