"06" березня 2017 р. м. Київ К/800/38374/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівОлендера І.Я.
Приходько І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 лютого 2013 року
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року
у справі №2а-16142/12/2670
за позовом Корпорації «Науково-виробниче об'єднання «Небо України»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Корпорація «Науково-виробниче об'єднання «Небо України» (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 07 лютого 2013 року визнав недійсними та скасував податкові повідомлення - рішення від 12 листопада 2012 року № 0001341530, № 0001351530 та № 0001361530. Також присудив з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями відповідача на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 червня 2013 року змінив рішення суду першої інстанції в частині, що стосується підстав задоволення позову. В іншій частині постанову суду залишив без змін.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Посадові особи контролюючого органу провели камеральну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2012 року, про що склали акт від 16 жовтня 2012 року №5054/15-30/31747539, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 200.1, пункту 200.4, пункту 200.6, пункту 200.7, абзацу «а» пункту 200.14 Податкового кодексу України, за результатом чого податковим органом зменшено суму заявлену до бюджетного відшкодування по декларації за вересень 2012 року у розмірі 730 114,00 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2012 року №0001341530, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 300 000,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 75 000,00 грн., №0001351530, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 430 114,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 107 529,00 грн., №0001361530, яким збільшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 730 114,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з поданою позивачем декларацією з податку на додану вартість за вересень 2012 року (від 15 вересня 2012 року № 9062859852) та розрахунком суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок позивача складає 300 000,00 грн., шляхом зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів - 430 114,00 грн.
Згідно з даними податкових декларацій з податку на додану вартість позивача та даними проведеної перевірки встановлено розбіжності при визначенні частини залишку від'ємного значення, фактично сплачену отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (графа 4 додатку 2 до декларації звітного податкового періоду) та суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 23.2): за червень 2010 року - 445 908,00 грн., за березень 2011 року - 16 930,00 грн., за червень 2011 року - 4 092,00 грн., за грудень 2011 року - 2 401,00 грн., за січень 2012 року - 151 500,00 грн. та за липень 2012 року - 109 823,00 грн.
З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що заявлена до бюджетного відшкодування сума податку на додану вартість по декларації за вересень 2012 року у розмірі 730 114,00 грн. підлягає зменшенню та частковому врахуванню згідно з пунктом 200.6 статті 200 Податкового кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що в порушення вимог статті 76 Податкового кодексу України податковим органом була проведена перевірка не всієї податкової звітності корпорації суцільним порядком, як це передбачено вимогами закону, а лише сум бюджетного відшкодування, задекларованих позивачем у вересні 2012 року. Викладене, на думку суду, свідчить про фактичне проведення податковим органом не камеральної, а документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною перевірка вважається за дотримання таких двох умов: здійснення у приміщенні контролюючого органу та об'єктами перевірки є виключно дані, зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Під час камеральної перевірки перевіряючі не можуть використати документи первинного обліку платника податків, вивчити й оцінити укладені таким платником податків угоди, адже дані про укладення таких угод не відображають у податковій звітності, тому не можуть бути об'єктами вивчення під час камеральних перевірок. Фактично під час такої перевірки неможливо зробити висновок про реальність чи фіктивність укладених платником податків угод, адже перевіряючі мають справу тільки з податковою звітністю.
Такий вид перевірок проводять посадові особи контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу чи направлення на її проведення. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час камеральної перевірки не є обов'язковими.
Результати камеральної перевірки у разі потреби можуть стати приводом для надання запитів платникам податків та проведення звірянь, інших видів перевірок.
Відтак, перевіряючи подану позивачем декларацію у межах камеральної перевірки, податковий орган діяв у спосіб та у межах повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Судом першої інстанції встановлено, що висновок податкового органу про заниження позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року, березень 2011 року, червень 2011 року, грудень 2011 року, січень 2012 року, липень 2012 року ґрунтується виключно на тому факті, що позивачем суми визначені в рядку 24 «Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду» зазначених декларацій не були відображені позивачем в графі 4 Додатку 2 «Частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)» та в рядку 23.2 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню».
Також з акту перевірки вбачається, що встановлення факту виникнення у позивача права на віднесення суми від'ємного значення попереднього податкового періоду, визначеної в декларації, до складу бюджетного відшкодування, а саме факту здійснення позивачем фактичної сплати сум податку на додану вартість, включених до складу податкового кредиту за рахунок якого утворилось від'ємне значення, в ціні товару (робіт, послуг), відповідачем під час проведення перевірки позивача не здійснювалось, що не заперечувалось представником відповідача і під час розгляду справи.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно пункту 200.4 вказаної статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктами 200.6 - 200.8 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Платник податку зберігає право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у відповідності до вимог Податкового кодексу України подав податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2012 року разом з довідкою про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеною після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, розрахунком суми бюджетного відшкодування та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у якій визначив залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду у розмірі 1 557 318,00 грн. При цьому, позивачем заявлено до бюджетного відшкодування 300 000,00 грн. на рахунок платника у банку та 430 114,00 грн. у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, дотримання позивачем процедури декларування суми податку на додану вартість та заявлення її до відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень з наведених мотивів.
З огляду на викладене та керуючись приписами статті 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі №2а-16142/12/2670 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 лютого 2013 року у справі №2а-16142/12/2670.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Олендер І.Я. Приходько І.В.