08 вересня 2016 року 810/4523/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгімпорт» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгімпорт»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування прийнятих відповідачем 14.08.2015 податкових повідомлень-рішень №0002672200, НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток, а також порушення вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валіть» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», оскільки зазначає, що податковий облік здійснюється ним у повній відповідності до положень чинного законодавства, а викладені в акті обставини не відповідають дійсності.
Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відповідних письмових запереченнях, які повністю дублюють зафіксовані в акті перевірки обставини.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією, яка не була вручена адресату з незалежних від суду причин.
Відповідно до частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. № 1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.
На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
У період з 16.06.2015 по 08.07.2015Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгімпорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатом якої був складений №229/10-13-22-02-20/36757850 від 14.07.2015.
Перевіркою були встановлені наступні порушення вимог чинного законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгімпорт”:
- п.п.14.1.36, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.135.5 ст. 135, п.137.10 ст.137, п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 546 686 грн., у тому числі по періодах: 2013 рік - на суму 3 730 035 грн., 2014 рік - 2 816 651 грн.;
- п. 187.1 ст. 187, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п. 198.6 ст. 198, п.201.10, п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на 7 055 964 грн., у тому числі по періодах: грудень 2013 - 3 926 352 грн., червень 2014 - 240 495 грн., грудень 2014 - 2 889 117 грн.;
- ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валіть» відносно суми 16 650 євро, ст.. 9 п. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».
В ході проведення перевірки контролюючим органом було встановлено, що позивачем занижено дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на 34 077 344 грн. (рядок 03 Декларацій «Інші доходи»), у зв'язку з наступним:
1) підприємством здійснено списання товарно-матеріальних цінностей для дезінфекційних заходів на суму 1 505 016,83 грн. (без ПДВ) на підставі відповідних актів списання, проте до перевірки не були надані первинні документи, які б свідчили про використання даних товарів у господарській діяльності, оскільки в актах списання не зазначено місця використання товарів, одиниці виміру, мету та доцільність здійснення заходів;
2) підприємством здійснено списання товарно-матеріальних цінностей (мішків пакувальних) для переупаковки товару на складі на суму 5 101 456,31 грн. (без ПДВ) на підставі відповідних актів списання, проте до перевірки не були надані первинні документи, які б свідчили про використання даних товарів у господарській діяльності, оскільки в актах списання не зазначено адреси використання мішків по упаковці та переупаковці товарів та вид упакованого товару; не надано документів на підтвердження доставки, використання та списання мішків; не надано інформації щодо залишків ТМЦ на складі, що унеможливлює підтвердження здійснення придбання та реалізації даних мішків;
3) підприємством на підставі відповідних актів списання товарно-матеріальних цінностей для проведення поточного ремонту приміщення (внутрішня обробка стін, монтаж системи електропостачання приміщень, освітлення прилеглої території, сигналізація, покриття підлоги) під виставково-складський комплекс за адресою: Львівська область, м. Жовква, вул.. Вокзальна, 36, здійснено списання ТМЦ на суму 27 170 879,96 грн. (без ПДВ), проте при аналізі операцій, для виконання яких було проведено списання товарів, контролюючий орган дійшов висновку, що в реальному часі та просторі їх виконання є неможливим.
На підставі цього, контролюючим органом був зроблений висновок про заниження позивачем інших доходів на суму 34 077 344 грн., оскільки безпідставно списані ТМЦ розцінені в якості безоплатно отриманих товарів.
Наведене стало підставою і для висновку контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 6 815 469 грн.
Також в акті перевірки контролюючим органом був зроблений висновок про завищення Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгімпорт” витрат, що враховують при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, зокрема, адміністративних витрат за 2014 рік, на суму 1 202 475 грн., за результатом укладання з ТОВ «Стайлес» договору про надання послуг від 19.05.2014 №19/05/14-3.
Так, податковий орган зауважив, що в складених за результатом виконання цього договору актах виконаних робіт не зазначено місце їх складання, неможливо ідентифікувати осіб, що складали та підписували документи (відсутні ініціали прізвища, посади); неможливо встановити місця надання послуг, одиницю виміру господарської операції зміст інформаційної послуги по підключенню до Інтернету, до перевірки не надано звітів, аналізів, діаграм, що підтверджують реальність надання послуг.
Крім того, контролюючий орган зазначив, що діяльність ТОВ «Стайлес» має ознаки фіктивності, позаяк підприємство має стан « 28» (триває процедура припинення юридичної особи), а кількість працюючих осіб згідно звіту 1-ДФ становить 1 людина.
У зв'язку з цим ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області також вказано про завищення позивачем податкового кредиту в червні 2014 року на 240 495 грн.
На підставі цього, відповідачем в акті перевірки був зроблений висновок про заниження ТОВ «Торгімпорт» податку на прибуток на суму 6 546 686 грн. та податку на додану вартість на 7 055 964 грн.
Перевіряючи дотримання позивачем вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, контролюючим органом було встановлено порушення ТОВ «Торгімпорт» статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у вигляді недопоставлення контрагентом позивача - Filaks.r.o. (Чехія), товару за контрактом №1004/2014 від 10.04.2014 на суму 16 650,00 євро, оскільки до перевірки не був наданий акт звірки розрахунків про залік зустрічних однорідних вимог та сам залік зустрічних однорідних вимог, які підтверджують, що відповідні договірні зобов'язання були припинені шляхом укладання 02.09.2014 угоди про припинення взаємних зобов'язань між позивачем та нерезидентом CENTROSTATELLP Англія, якому, в свою чергу, був переведений борг компанії Filaks.r.o. (Чехія) за договором переведення боргу від 01.09.2014 №01-09.
На підставі акта перевірки 14.08.2015 ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0002672200, яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 7 055 964 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 527 983 грн.;
- №0002682200, яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 6 546 686 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 636 672 грн.;
- №0002692200, яким позивачеві нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 94 319,37 грн.;
- №0002702200, яким позивачеві нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 170,00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю винесення цих податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.
15.07.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгімпорт” (Орендар) був укладений договір оренди складу №15-07/13, пунктом 1.1 якого передбачено, що Орендодавець, відповідно до положень цього договору, зобов'язується передати Орендарю у тимчасове платне користування індивідуально визначене у пункті 1.2 цього договору нерухоме майно та виконувати взяті на себе зобов'язання відповідно до положень цього договору, а Орендар зобов'язується прийняти таке майно, сплачувати орендну плату та виконувати взяті на себе зобов'язання відповідно до положень цього договору.
В пункті 1.2 договору сторони обумовили, що об'єктом оренди є індивідуально визначене нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 1500 кв. м., розташоване за адресою: 80300, Львівська область, м. Жовква, вул.. Вокзальна, 36.
Мета оренди майна: відповідно до цільового призначення об'єкта оренди. Зміна Орендарем цільового призначення об'єкта оренди можлива лише за умови отримання попередньої письмової згоди на це Орендодавця (п.1.5 договору).
Відповідно до п.2.1 Договору оренди початком строку оренди вважається 15.07.2013, кінцем - 15.07.2014.
Вступ Орендаря у користування об'єктом оренди відбувається з дати підписання сторонами відповідно акта приймання-передачі, який є додатком до цього договору (п.2.3 Договору).
Згідно з пунктом 3.1 договору розмір щомісячної орендної плати починаючи з 15 липня 2013 року і до закінчення строку цього договору становить 2000,00 грн., без ПДВ, на місяць.
Об'єкт оренди був переданий у строкове платне користування позивачеві за відповідним актом приймання-передачі від 15.07.2013, підписаним обома сторонами. В акті сторони відобразили, що нежитлове приміщення передається Орендодавцем у стані, придатному для використання за призначенням, визначеним у договорі.
Додатковою угодою №1 від 16.07.2013 сторони збільшили площу об'єкта оренди на 2000 кв. м., після чого загальна площа орендованого приміщення склала 3500 кв. м.
Додатковою угодою №2 від 17.07.2013 сторони збільшили площу об'єкта оренди на 10500 кв. м., після чого загальна площа орендованого приміщення склала 14000 кв. м.
Додатковою угодою №3 від 30.12.2013 сторони збільшили місячний розмір орендної плати до 5000,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що аналогічний договір оренди №15-07/14 був укладений між сторонами 15.07.2014 зі строком дії з 15.07.2004 по 15.07.2015; 15.07.2015 між сторонами був укладений договір оренди того самого приміщення №15-07/15 зі строком оренди з 15.07.2015 по 15.07.2016.
Листом від 18.07.2013 №18-07/2013 ТОВ «Торгімпорт» звернулося до ФОП ОСОБА_1 з проханням надати дозвіл на проведення поточного ремонту орендованого приміщення, на що отримано згоду листом Орендодавця від 19.07.2013 №19-07/2013.
Крім того, позивач листом від 20.08.2013 звернувся до ФОП ОСОБА_1 з проханням надати відстрочку внесення орендної плати до моменту закінчення ремонтних робіт та відкриття торгівельно-виставкового центру у орендованому приміщенні, на що також отримано згоду Орендодавця листом від21.08.2013 №21-08/2013.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що саме під час проведення ремонту орендованого приміщення ним були використані товарно-матеріальні цінності, відображені у відповідних актах списання.
Так, згідно з відображеною в акті перевірки інформацією та наявними в матеріалах справи документами, позивачем під час проведення ремонту протягом 2013-2014 років були списані ТМЦ, про що свідчать наступні акти списання:
- №1 від 30.11.2013 на суму 641 708,62 грн.;
- №2 від 30.11.2013 на суму 704 697,26 грн.;
- №3 від 30.11.2013 на суму 646 400,62 грн.;
- №4 від 30.11.2013 на суму 658 758,41 грн.;
- №5 від 30.11.2013 на суму 742 458,44 грн.;
- №6 від 30.11.2013 на суму 606 183,11 грн.;
- №7 від 30.11.2013 на суму 548 341,71 грн.;
- №8 від 30.11.2013 на суму 484 534,46 грн.;
- №1 від 31.12.2013 на суму 607 166,27 грн.;
- №2 від 31.12.2013 на суму 351 837,40 грн.;
- №3 від 31.12.2013 на суму 482 704,26 грн.;
- №4 від 31.12.2013 на суму 495 144,48 грн.;
- №5 від 31.12.2013 на суму 365 236,21 грн.;
- №6 від 31.12.2013 на суму 353 642,51 грн.;
- №7 від 31.12.2013 на суму 515 672,76 грн.;
- №1 від 28.02.2014 на суму 462 514,57 грн.;
- №2 від 28.02.2014 на суму 464 115,91 грн.;
- №3 від 28.02.2014 на суму 465 269,51 грн.;
- б/н від 31.03.2014 на суму 428 173,22 грн.;
- б/н від 30.04.2014 на суму 427 745,11 грн.;
- №1 від 30.04.2014 на суму 616 298,51 грн.;
- №2 від 30.04.2014 на суму 615 218,89 грн.;
- №3 від 30.04.2014 на суму 648 014,20 грн.;
- №4 від 30.04.2014 на суму 63 286,96 грн.;
- б/н від 21.05.2014 на суму 322 945,14 грн.;
- б/н від 27.05.2014 на суму 157 319,85 грн.;
- б/н від 09.06.2014 на суму 104 604,86 грн.;
- №1 від 30.06.2014 на суму 559 935,87 грн.;
- №2 від 30.06.2014 на суму 590 340,36 грн.;
- №3 від 30.06.2014 на суму 573 771,77 грн.;
- №4 від 30.06.2014 на суму 573 202,12 грн.
При цьому, суд зазначає, що загальна вартість списаних ТМЦ становить 15 277 243,40 грн., а не 27 170 879,96 грн., як зазначено в акті перевірки.
Розбіжність у сумах виникла у зв'язку з помилковим подвійним врахуванням контролюючим органом вартості ТМЦ, списаних за актами б/н від 30.11.2013 на суму 5 033 082,63 грн., б/н від 31.12.2013 на суму 3 171 403,89 грн., б/н від 28.02.2014 на суму 1 391 899,99 грн., б/н від 30.06.2014 на суму 2 297 250,12 грн., які є загальними актами списання товарів за відповідні місяці та складаються з сум, які вже охоплені окремими актами, відображеними в таблиці на сторінках 7-8 акта перевірки.
Таким чином, висновки контролюючого органу про заниження позивачем доходу на 11 893 636,56 грн. (27 170 879,96 грн. - 15 277 243,40 грн.) є необґрунтованими та безпідставними.
Водночас, досліджуючи правомірність здійснення позивачем списання ТМЦ на суму 15 277 243,40 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Абзацом 4 ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин 1 та 2 статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.
У свою чергу, згідно з частиною 2 статті 3 Закону №996 фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Водночас, наявні в матеріалах справи акти списання, які досліджувалися ревізорами контролюючого органу при проведенні перевірки, не відповідають вищезазначеним вимогам стосовно первинних документів, оскільки не містять в собі інформації щодо місця їх складання; датою цих актів фактично є дата їх затвердження директором ТОВ «Торгімпорт», а не складання членами комісії (така дата відсутня).
Крім того, ані під час проведення перевірки, ані після цього та до моменту винесення спірних податкових повідомлень-рішень, ані під час судового розгляду справи позивачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження реальності здійсненого списання ТМЦ.
Зокрема, позивачем не були надані докази необхідності проведення ремонту складу, враховуючи, що за умовами договору оренди об'єкт передавався у стані, придатному для використання за обумовленим договором призначенням, а в акті приймання-передачі майна вказано, що нежитлове приміщення передається Орендодавцем у стані, придатному для використання за призначенням, визначеним у договорі.
Позивачем не надані жодні пояснення щодо обсягів списаних товарів та відповідності цього обсягу нормам списання, достатнім для звичайного здійснення господарської діяльності. Позивачем не обґрунтовано необхідність списання при проведенні поточного ремонту складу товарів з тривалим строком використання (наприклад, бетонозмішувач інтенсивний - акт списання №1 від 30.04.2014, верстати для брикетування - акт списання №1 від 30.06.2014 тощо) або товарів, які за своїм функціональним призначенням не підлягають використанню при проведенні ремонтних робіт (наприклад, підставки для ноутбуків - акт списання №4 від 30.04.2014, велосипеди, індукційні плити, меблі - акт б/н від 31.03.2014, ігрові атракціони - б/н від 30.04.2014, холодильне обладнання - б/н від 27.05.2014 тощо).
З метою дослідження вказаних обставин судом ухвалою від 21.12.2015 у цій справі було призначено комплексну судову економічну та будівельно-технічну експертизу, проте її проведення не було здійснено у зв'язку з ухиленням позивача від попередньої оплати її вартості та ненаданням документів, необхідних для проведення дослідження.
Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 зазначив, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);
- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;
- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);
- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Відповідно до п.п. 14.1.231 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Водночас, позивачем не були надані суду документально підтверджені пояснення щодо досягнення ним економічного ефекту (ділової мети) від господарських операції з проведення ремонтних робіт на суму 15 277 243,40 грн. орендованого ним приміщення, розмір орендної плати за користування яким складає 5000,00 грн. на місяць, а строк оренди - один рік без гарантії його продовження, а також із закріпленими в договорах умовами про те, що жодні поліпшення в приміщенні не можуть впливати на зменшення вартості орендної плати, тобто не відшкодовуються Орендодавцем (п. 5.2.10 договорів оренди).
Крім того, позивачем не спростовані викладені в акті перевірки твердження контролюючого органу про те, що наявні у позивача трудові ресурси (1 особа) є недостатніми для виконання ремонтних робіт в тому обсязі, що випливає з актів списання товарів. При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на укладені ним з фізичними особами цивільно-правові договори на проведення робіт, оскільки такі договори носять загальний характер, не містять предмета договору, а фактичне їх виконання не підтверджується жодними доказами.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, досягнення сторонами згоди щодо умов про предмет договору є обов'язковою передумовою для визнання такого договору укладеним.
Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 статті 843 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Відповідно до положень статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2013 між ТОВ «Торгімпорт» (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець) був укладений цивільно-правовий договір, пунктом 1.1 якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи (надати послуги) згідно додатків до цього договору.
Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
В пункті 2.1 договору сторони обумовили, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду згідно додатків до цього договору.
Оплата виконується не пізніше десяти банківських днів з дня прийняття замовником роботи за актом.
Згідно з додатком №1 до цього договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання поклеїти шпалери в строк: щомісячно, почасово, згідно потреб замовника; за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду згідно акта виконаних робіт.
Місце розташування об'єкта, на якому необхідно виконати передбачені договором (з урахуванням додатку до нього) роботи, сторонами не визнано, як і строк виконання робіт, гарантії якості тощо.
Аналогічні за змістом договори були укладені позивачем з ОСОБА_3 (ґрунтування підлоги та стін), ОСОБА_4 (ґрунтування підлоги та стін), ОСОБА_5 (поклейка шпалер), ОСОБА_6 (електромонтажні роботи), ОСОБА_7 (електромонтажні роботи), ОСОБА_8 Сінгх (електромонтажні роботи), ОСОБА_9 (поклейка шпалер), ОСОБА_10 (оздоблювальні роботи), ОСОБА_11 (оздоблювальні роботи).
При цьому, додатків до цих договорів, в яких мали бути визначені обсяг робіт, їх вартість, місце розташування об'єктів, не було надано ані під час проведення перевірки, ані під час розгляду справи в суді.
Таким чином, суд зазначає, що в наданих позивачем примірниках цивільно-правових договорів сторонами фактично не була узгоджена така істотна умова як предмет договору (не вказано, на якому саме об'єкті виконуються роботи, із зазначенням адреси такого об'єкту; не вказаний обсяг робіт, які мали виконати виконавці тощо), не були погоджені строки виконання робіт та їх ціна, що, згідно з положеннями частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, свідчить про те, що такі договори є неукладеними.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що обумовлені у вищевказаних договорах підрядні роботи взагалі були виконані фізичними особами, оскільки підписані обома сторонами акти виконаних робіт в матеріалах справи відсутні.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що акти виконаних робіт не були підписані з боку ТОВ «Торгімпорт» у зв'язку з наявністю у позивача зауважень до якості виконаних робіт, оскільки за умовами договорів належним доказом виконання робіт є саме підписаний акт.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Отже, прийняття робіт є обов'язком замовника, а тому виявлення недоліків у виконаних роботах не є підставою для відмови від їх прийняття, оскільки відповідні зауваження до якості робіт викладаються у заявах та спірні питання вирішуються у встановлений законодавством спосіб, зокрема, статтею 858 Цивільного кодексу України.
Крім того, суд звертає увагу на те, що вищевказані цивільно-правові договори з додатками, а також акти виконаних робіт не були надані позивачем ані під час проведення перевірки, ані після цього, але до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до положень пунктів 44.6-44.7 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.
У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.
Таким чином, надання у судовому засіданні позивачем додаткових документів на підтвердження правомірності відображених в податковій звітності показників, які не були надані під час проведення податкової перевірки, без повідомлення про причини ненадання таких документів, є порушенням вищенаведеної статті 44 Податкового кодексу України.
На підставі цього, суд частково погоджується з викладеним в акті перевірки висновком контролюючого органу про безпідставне списання позивачем товарно-матеріальних цінностей на суму 15 277 243,40 грн. (а не 27 170 879,96 грн., як зазначено в акті перевірки) при проведенні поточного ремонту приміщення за адресою: 80300, Львівська область, м. Жовква, вул.. Вокзальна, 36.
Згідно з п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до п.137.10 ст. 137 ПК України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.
Таким чином, є обґрунтованим висновок контролюючого органу про заниження позивачем доходів на суму 15 277 243,40 грн. у зв'язку з безпідставним списанням ТМЦ.
Крім того, матеріали справи свідчать, що позивачем також було проведено списання товарно-матеріальних цінностей - мішків пакувальних - при здійсненні переупаковки товарів на складі відповідно до наступних актів списання:
- №1 від 31.07.2013 на суму 321 833,59 грн.;
- №2 від 25.09.2013 на суму 878 289,17 грн.;
- №3 від 30.10.2013 на суму 109 588,24 грн.;
- №4 від 30.11.2013 на суму 680 183,36 грн.;
- №6 від 30.12.2013 на суму 407 514,52 грн.;
- №1 від 28.02.2014 на суму 328 486,05 грн.;
- №2 від 30.03.2014 на суму 49 928,13 грн.;
- №3 від 31.03.2014 на суму 318 310,57 грн.;
- №3 від 30.05.2014 на суму 663 792,97грн.;
- №6 від 30.06.2014 на суму 1 343 529,71 грн.
Отже, загальна вартість списаних мішків складає 5 101 456,31 грн.
Суд зазначає, що складені позивачем вищевказані акти списання мішків носять загальний характер, не містять інформації про місце їх складання, що свідчить про їх невідповідність вимогам, які висуваються до первинних документів.
Позивачем під час проведення перевірки або після цього, але до винесення спірних податкових повідомлень-рішень, як того вимагає стаття 44 Податкового кодексу України, не були надані документально підтверджені пояснення щодо необхідності списання мішків, тобто зв'язку господарських операцій з діяльністю товариства, переліку товарів, які були переупаковані в мішки, норми пакування тощо. Водночас, згідно з актом перевірки, саме ці обставини були покладені в основу для висновку контролюючого органу про безпідставне списання ТМЦ.
При цьому, суд звертає увагу на те, що надаючи під час розгляду справи пояснення про необхідність списання мішків із наведенням переліку товару, що пакувався у мішки, позивачем не обґрунтовані підстави для необхідності пакування у мішки товарів певної категорії, таких як меблі, оргтехніка, велосипеди тощо, та, власне, можливості такого пакування, враховуючи метричні параметри мішків, відображені в актах списання.
Крім того, позивачем не доведено дотримання ним господарської мети при здійсненні операцій зі списання мішків на суму 5 101 456,31 грн., враховуючи, що загальна вартість списаних ТМЦ при здійсненні господарської діяльності на орендованому складі становить 15 277 243,40 грн.
Враховуючи викладене, суд погоджується з викладеним в акті перевірки висновком контролюючого органу про безпідставне списання позивачем мішків на загальну суму 5 101 456,31 грн., та, відповідно, заниження ним доходів у зазначеному обсязі.
Також матеріали справи свідчать, що у зв'язку з необхідністю проведення дезінфекційних та дератизаційних заходів позивачем було проведено списання товарно-матеріальних цінностей на суму 1 505 016,83 грн., що підтверджується наступними актами списання:
- від 28.02.2014 на суму 530 226,75 грн.;
- від 30.06.2014 на суму 449 410,19 грн.;
- від 31.12.2013 на суму 525 379,89 грн.
Як було вказано вище, підставою для неврахування зазначених актів як первинних документів були посилання контролюючого органу на те, що до перевірки позивачем не були надані первинні документи, які б свідчили про використання даних товарів у господарській діяльності, оскільки в актах списання не зазначено місця використання товарів, одиниці виміру, мету та доцільність здійснення заходів.
Суд погоджується з вказаними твердженнями відповідача та вважає їх обґрунтованими, оскільки вищевказані акти списання хімічних речовин носять загальний характер, не містять інформації про місце їх використання (місце проведення дезінфекційних та дератизаційних заходів); датою цих актів фактично є дата їх затвердження директором ТОВ «Торгімпорт», а не складання членами комісії (така дата відсутня), що свідчить про їх невідповідність вимогам, які висуваються до первинних документів Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Ані при проведенні перевірки, ані під час судового розгляду справи позивачем не були надані суду докази необхідності проведення таких заходів (відповідні акти перевірки стану орендованих приміщень, які б підтверджували доцільність/необхідність дезінфекції та дератизації), приймаючи до уваги те, що за умовами договору оренди об'єкт передавався у стані, придатному для використання за обумовленим договором призначенням, а в акті приймання-передачі майна вказано, що нежитлове приміщення передається Орендодавцем у стані, придатному для використання за призначенням, визначеним у договорі.
Не надані позивачем належні докази обґрунтованості норм списання хімічних речовин саме в тих обсягах, які відображені в актах списання, а відповідні письмові пояснення не підтверджені документально.
Таким чином, суд вважає, що викладені контролюючим органом в акті перевірки твердження про заниження позивачем доходів, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є обґрунтованими в частині суми 21 883 716,54 грн., що складається з безпідставно списаних ТМЦ на дезінфекційні та дератизаційні заходи (1 505 016,83 грн.), списаної вартості мішків (5 101 456,31 грн.) та списаних ТМЦ для проведення ремонту орендованого приміщення (15 277 243,40 грн.).
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Пунктом 189.1 статті 189 ПК України передбачено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Враховуючи підтвердження судом правомірності висновку контролюючого органу про безпідставне списання позивачем ТМЦ у вищевказаних обсягах, суд погоджується з позицією відповідача щодо виникнення у ТОВ «Торгімпорт» податкових зобов'язань з ПДВ на вказані суми.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в розділі 3.2.1 акта перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області в якості встановленого порушення зазначений лише епізод з безпідставного списання ТМЦ при проведенні ремонту орендованого приміщення за адресою: 80300, Львівська область, м. Жовква, вул.. Вокзальна, 36, а епізоди щодо списання ТМЦ при здійсненні дезінфекційних та дератизаційних заходів (1 505 016,83 грн.) та списання мішків (5 101 456,31 грн.) в якості порушень не зазначені.
Таким чином, обґрунтованим є висновок контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ лише на суму 3 055 448,68 грн. (20% від вартості списаних ТМЦ при проведенні ремонту орендованого приміщення - 15 277 243,40 грн.). В іншій частині висновок ДПІ є безпідставним.
Щодо висновку контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суд зазначає наступне.
19.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгімпорт» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайлес» (Виконавець) був укладений договір надання послуг №19/05/14-3, пунктом 1.1 якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати за плату, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги:
- організацію послуг по підключенню телефонів, Інтернету і сервісному обслуговуванню;
- організацію робіт з інформування абонента щодо послуг з метою подальшого укладення договорів;
- організацію послуг по забезпеченню взаємодії систем зв'язку;
- організацію послуг з підключення абонентів до телефону антени та Інтернет.
Завдання на надання послуг можуть надаватися сторонами шляхом обміну листами, факсограмами, електронною поштою тощо (п.1.2 договору).
Відповідно до розділу 2 договору ціна послуг включає в себе послуги виконавця та відшкодування витрат виконавця у випадку залучення третіх осіб для виконання замовлення та визначається у рахунку-фактурі, який виконавець зобов'язаний надати замовнику.
Замовник оплачує послуги виконавця згідно отриманих рахунків-фактур в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця протягом 90 банківських днів після виставлення останнім відповідного рахунку.
Здавання послуг виконавцем та їх приймання замовником оформлюється актом наданих послуг, в якому зазначається предмет наданих послуг та вартість. Підписання акта наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження фактів надання послуг сторонами були оформлені наступні акти здачі-приймання:
- №143006 від 30.06.2014 на суму 249 958,33 грн., ПДВ 49 991,67 грн., усього 299 950,00 грн. (організація робіт з інформування абонента щодо послуг з метою подальшого укладання договорів);
- №153006 від 30.06.2014 на суму 250 000 грн., ПДВ 50 000,00 грн., усього 300 000,00 грн. (організація послуг по забезпеченню взаємодії систем зв'язку);
- №163006 від 30.06.2014 на суму 250 000,00 грн., ПДВ 50 000 грн., усього 300 000,00 грн. (організація послуг по підключенню телефонів, Інтернету і сервісному обслуговуванню);
- №173006 від 30.06.2014 на суму 249 983,33 грн., ПДВ 49 996,67 грн., усього 299 980,00 грн. (організація послуг з підключення абонентів до телефону Антени та Інтернет);
- №183006 від 30.06.2014 на суму 202 532,81 грн., ПДВ 40 506,56 грн., усього 243 039,37 грн. (організація послуг по забезпеченню взаємодії систем зв'язку).
Загальна вартість наданих послуг (виконаних робіт) складає 1 202 474,47 грн., ПДВ 240 494,90 грн., усього 1 442 969,37 грн.
Витрати по зазначених послугах в сумі 1 202 475 грн. віднесені позивачем до складу адміністративних витрат у 2014 році, а сума сплаченого ПДВ - до складу податкового кредиту червня 2016 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за цей звітний період.
Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).
Згідно з п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
- прямих матеріальних витрат;
- прямих витрат на оплату праці;
- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витратвитрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, підставою для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є належним чином складені первинні документи, які підтверджують факт вчинення господарської операції та її зв'язок з діяльністю платника податків.
Як було вказано вище, стверджуючи про завищення позивачем витрат та податкового кредиту за результатом здійснення операцій з ТОВ «Стайлес», контролюючий орган повідомив про те, що в актах виконаних робіт не зазначено місце їх складання, неможливо ідентифікувати осіб, що складали та підписували документи (відсутні ініціали прізвища, посади); неможливо встановити місця надання послуг, одиницю виміру господарської операції зміст інформаційної послуги по підключенню до Інтернету, до перевірки не надано звітів, аналізів, діаграм, що підтверджують реальність надання послуг.
Крім того, контролюючий орган зауважив, що діяльність ТОВ «Стайлес» має ознаки фіктивності, позаяк підприємство має стан « 28» (триває процедура припинення юридичної особи), а кількість працюючих осіб згідно звіту 1-ДФ становить 1 людина.
Суд погоджується з позицією контролюючого органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Водночас, надані позивачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг), підписані ТОВ «Торгімпорт» та ТОВ «Стайлес», не відповідають вимогам первинних документів, оскільки містять лише загальну інформацію з назвою наданих послуг, без розкриття їх змісту; в актах не зазначено місце надання послуг тощо.
При цьому, посилання позивача на те, що зміст та обсяг послуг був зазначений у відповідних звітах до актів, суд до уваги не приймає, оскільки такі звіти під час проведення перевірки та до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень контролюючому органу, всупереч вимогам статті 44 Податкового кодексу України, надані не були, а причини такого ненадання під час розгляду справи в суді позивачем не зазначені.
Більш того, вказані звіти також носять загальний характер, не конкретизують, які саме послуги, в якій кількості, з яким змістом та на якому об'єкті (із зазначенням адреси) були надані виконавцем.
Позивачем не надані передбачені пунктами 1.1 та 1.2 укладеного договору завдання (у вигляді листів, факсограм, електронної пошти тощо), які мають передувати наданню послуг, а також не повідомлено, у зв'язку з чим виникла необхідність отримання таких послуг, яким чином вона пов'язана з діяльністю позивача та яка господарська мета при цьому була досягнута.
Окрім актів виконаних робіт позивачем не були надані жодні документи, які б підтверджували здійснення виконавцем:
- опису областей застосування та технічних можливостей щодо існуючих способів передачі даних (відповідні письмові документи з зазначенням такого опису тощо);
- порівняльної характеристики надійності передачі даних та показників швидкості та об'єму передачі даних шляхом використання кабельних мереж та бездротового з'єднання (відповідні порівняльні таблиці, схеми, діаграми тощо);
- виконання оптимальних схем підключення абонентів при одночасному використанні різних способів передачі даних (відповідні письмові документи з зазначенням переліку абонентів, щодо яких здійснювалося таке підключення);
- аналізу та систематизації задач корпоративної інформаційної інфраструктури підприємства і засобів зв'язку, визначення «вузьких місць» в мережі (відповідні письмові документи, які складені за результатом такого аналізу та систематизації);
- підготовки схем і зведених даних розміщення і підключення мережевого обладнання (відповідні схеми тощо).
Таким чином, суд вважає, що вищевказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) носять лише формальний характер, не є доказом здійснення господарської операції та не є підставою для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту.
За таких обставин, висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту на суму 240 495 грн. та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на суму 1 202 475 грн., за результатом оформлення операцій позивача з контрагентом ТОВ «Стайлес» суд визнає правомірним.
З урахуванням викладеного, суд визнає правомірним донарахування контролюючим органом позивачеві податку на прибуток на суму 4 266 787 грн. (2013 рік - 2 114 182 грн., 2014 рік - 2 152 605 грн.) та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 066 697 грн. (25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання), у зв'язку з чим підлягає визнанню протиправним та скасуванню податкове повідомлення-рішення №0002682200 від 14.08.2015 в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 279 899 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 569 975 грн.
Крім того, оскільки обґрунтованим є донарахування позивачеві податку на додану вартість на суму 3 295 944 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 647 972 грн. (50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, враховуючи повторне з моменту попередньої перевірки (акт від 27.03.2014 №275/26-55-22-10/36757850) визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з ПДВ), спірне податкове повідомлення-рішення №0002672200 від 14.08.2015 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 760 020 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 880 011 грн.
Досліджуючи правомірність нарахування позивачеві пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, судом встановлено наступне.
10.04.2014 між ТОВ «Торгімпорт» (Покупець) та фірмою Filaks.r.o. Prerov, Чехія (Продавець) був укладений контракт №1004/2014, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець має продати, а Покупець прийняти та оплатити товар - голографічну плівку, асортимент та якість якого по кожній партії вказуються в інвойсі, який є невід'ємною частиною цього контракту.
В пункті 3.1 контракту сторони обумовили, що його загальна вартість складає 132 000 євро.
Відповідно до пункту 4.1 контракту платіж за товар здійснюється шляхом переказу грошей на рахунок продавця, вказаний у пункті 13 цього контракту.
Оплата здійснюється шляхом 100% передоплати перед відвантаженням товару, часткової або повної передоплати, або відстрочки платежу (п.4.2 контракту).
На виконання умов зазначеного договору позивачем 17.04.2014 було перераховано на користь компанії Filaks.r.o. Prerov, Чехія, 16 650 євро, що підтверджується відповідною банківською випискою.
11.06.2014 позивачем сплачено компанії Filaks.r.o. Prerov, Чехія, 16 650 євро передоплати за укладеним контрактом №1004/2014 від 10.04.2014.
Відповідно до митної декларації №100270001/2014/210625 від 13.06.2014 позивачем був отриманий від компанії Filaks.r.o. Prerov, Чехія, товар на суму 16 650 євро за укладеним контрактом №1004/2014 від 10.04.2014.
Водночас, товар на іншу частини передоплати в сумі 16 650 євро станом на 01.09.2014 поставлений не був.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (тут і далі - в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Статтею 2 цього Закону закріплено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Постановою Правління Національного банку України від 12.05.2014 №270 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» було встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
Вказана постанова, згідно з пунктом 7, набрала чинності з 20 травня 2014 року та діяла до 20 серпня 2014 року.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
З матеріалів справи вбачається, що оскільки станом на 01.09.2014 оплачений позивачем товар на суму 16650 євро контрагентом Filaks.r.o. Prerov, Чехія, поставлений не був, 01.09.2014 між компанією Filaks.r.o. Prerov, Чехія (Боржник), ТОВ «Торгімпорт» (Кредитор) та компанією CentrostateLLP (Новий боржник) був укладений договір переведення боргу №01-09.
Відповідно до пункту 1.1 договору боржник підтверджує заборгованість перед кредитором в сумі 16 500,00 євро, яка виникла в результаті недопоставки боржником передоплаченого товару за договором №1004/2014 від 10.04.2014.
Згідно з пунктом 1.2 договору його предметом є переведення боргу - грошової суми, визначеної в пункті 1.1 даного договору, з боржника на нового боржника на користь кредитора в сумі 21958 доларів США (16 650 євро по курсу 1,3188 доларів США за 1 євро). Кредитор погоджується на переуступку боргу на нового боржника.
В пункті 1.3 договору сторони визначили, що зобов'язання нового божника по сплаті кредитору суми, визначеної в пункті 1.1 договору, погашаються шляхом зарахування боргу кредитора перед новим боржником, що виник у зв'язку з несплатою за договором переуступки боргу 11GHJU108-1/6 від 28.02.2013.
Так, матеріали справи свідчать, що 28.02.2013 між компанією WUHAN IRON AND STEEL (GROUP) COMPANY., LTD (Кредитор), компанією CentrostateLLP (Новий кредитор) та ТОВ «Торгімпорт» (Боржник) був укладений договір переуступки права вимоги №11GHJU108-1/6, пунктом 1.1 якого передбачено, що боржник підтверджує заборгованість перед кредитором в сумі 1 076 566,80 доларів США, яка виникла в результаті несплати боржником відвантажених йому товарів за контрактом №11GHJU108-1 від 02.11.2011.
В пункті 2 договору сторони передбачили, що його предметом є переуступка права вимоги сплати грошової суми, визначеної в п.1.1 даного договору з боржника на користь нового кредитора. Боржник погоджується на переуступку права вимоги новому кредитору. Новий кредитор приймає на себе право вимоги з божника суми заборгованості, визначеної пунктом 1 даного договору.
Боржник зобов'язується сплатити на користь нового кредитора суму, визначену в п.1 договору, до 01 січня 2014 року (п.3 договору).
Згідно з пунктом 4 договору на користь нового кредитора переходять всі права кредитора на право вимоги з боржника суми, визначеної в п. 1 даного договору.
02.09.2014 між ТОВ «Торгімпорт» (Сторона-1) та компанією CentrostateLLP (Сторона-2) була укладена угода про припинення взаємних зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог, пунктом 1.1 якої передбачено, що відповідно до цієї угоди сторони припиняють зустрічні однорідні вимоги шляхом проведення взаємозаліку.
Сума заліку за цією угодою становить 21958 доларів США (п.1.2 Угоди).
Відповідно до пункту 2.1 угоди на момент підписання цієї угоди у Сторони-1 існує вимога до Сторони-2, що виникла на підставі укладеного між ними договору №01-09 від 01.09.2014. Таким чином, заборгованість Сторони-2 перед Стороною-1 складає 21958 доларів США.
Згідно з пунктом 2.2 угоди на момент підписання цієї угоди у Сторони-2 існує вимога до Сторони-1, що виникла на підставі договору №11GHJU108-1/6 від 28.02.2013.
Сторони домовилися, що термін виконання зобов'язань за договорами, зазначеними у п.п.2.1 і 2.2 цього договору, вже настав.
Датою заліку (датою погашення заборгованостей по зазначеним вище вимогам та відображення цього в бухгалтерському обліку сторін) є 02 вересня 2014 року (п.2.5 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до пункту 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою ПравлінняНаціонального банку України від 24.03.1999 №136 (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) експортна, імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:
- вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;
- вимоги однорідні;
- строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Судом встановлено, що проведення позивачем заліку зустрічних однорідних вимог з нерезидентом CentrostateLLP було здійснено у повній відповідності з вищенаведеними вимогами, що дозволяє зробити висновок про припинення зобов'язань на суму 21958 доларів США (еквівалент 16 650,00 євро) 02.09.2014, що свідчить про відсутність з боку позивача порушень ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та безпідставність нарахування пені.
Суд вважає непереконливими викладені в акті перевірки посилання контролюючого органу на ненадання йому акта звірки розрахунків про залік зустрічних однорідних вимог та самого заліку зустрічних однорідних вимог, оскільки наявність таких документів згідно вимог чинного законодавства не є обов'язковою, позаяк достатнім доказом припинення зустрічних зобов'язань є укладена 02.09.2014 між ТОВ «Торгімпорт» та компанією CentrostateLLP угода про припинення взаємних зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог.
Таким чином, підлягають визнанню протиправними та скасування винесені відповідачем 14.08.2015 податкові повідомлення-рішення №0002692200 та №0002702200.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
При цьому, згідно з частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду (31.08.2015), під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Враховуючи, що із загальної суми донарахувань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями в розмірі 18 861 794,37 грн. судом скасовано 8 584 394,37 грн., сума недоплаченого при зверненні до суду судового збору в розмірі 2167,45 грн. підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 14.08.2015 №0002692200 та від 14.08.2015 №0002702200.
3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 14.08.2015 №0002682200 в частині донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгімпорт»податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2 279 899 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 569 975 грн.
4.Визнати протиправними та скасуватиподаткове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 14.08.2015№0002672200 від 14.08.2015 в частині донарахуванняТовариству з обмеженою відповідальністю «Торгімпорт» податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 760 020 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 880 011 грн.
5. В іншій частині в позові відмовити.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгімпорт» в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд, код отримувача: 37955989, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Київській області, код банку отримувача: 821018, рахунок отримувача: 31213206784001, код класифікації доходів бюджету: 22030101) судовий збір в розмірі 2167 (дві тисячі сто шістдесят сім) грн. 45 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Дудін С.О.