"11" квітня 2017 р.Справа № 923/1408/16
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: В.В. Лашина
Суддів: Л.В. Лавриненко
ОСОБА_1
При секретарі Р.О. Кияшко
За участю представників сторін:
Від Південного офісу Держаудитслужби - ОСОБА_2
Від ДП "Херсонський морський торговельний порт" - ОСОБА_3
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт"
на рішення господарського суду Херсонської області від 21.02.2017 року
по справі №923/1408/16
за позовом Південного офісу Держаудитслужби
до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради
про стягнення 205579 грн. 88 коп.
У грудні 2016 року Південний офіс Державної аудиторської служби України (у наступному за текстом - ПО Держаудітслужби) звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» (далі - ДП Херсонський МТП) про стягнення 205 579,88 грн. бюджетних коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані прогалинами законодавства, тим, що відповідачу бюджетні кошти були перераховані неправомірно, в порушення ст. ст. 2, 3, 57 Бюджетного кодексу України, на компенсацію середнього заробітку мобілізованим працівникам за 2014 рік, однак це питання у 2014 році ні Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», ні відповідною постановою Кабінету Міністрів України не вирішувалося.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 21 лютого 2017 року (суддя Задорожна Н.О.) позовні вимоги задоволені. З відповідача на користь Державного бюджету стягнуто 205 579,88 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3083,70 грн.
Не погоджуючись з цим рішенням, ДП Херсонський МТП в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального права, оскільки доводи скаржника спростовуються приписами ч. 3 ст. 119 Кодексу Законів про працю України, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», листом Міністерства соціальної політики України від 12.11.2015 р. за № 17211/0/14-15/13. Скаржник зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність у 2014 році відповідних державних органів щодо врегулювання спірного питання та не повязує залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків бюджетів на здійснення заходів з виплати компенсації середнього заробітку працівникам, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
В відзиві на апеляційну скаргу Південний офіс Держаудитслужби просить залишити апеляційну скаргу ДП Херсонський МТП без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Представник Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи управління повідомлене належним чином, про що свідчить поштове повідомлення з відміткою про вручення.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та підлягаючою задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Положенням про Державну аудиторську службу України (Держаудитслужба), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 р. № 43, визначено, що Держаудітслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудітслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, інспектування (ревізії). Здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, у тому числі, шляхом звернення до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п.п. 3,9 п. 5 Положення від 03.02.2016 р. № 43).
Підпунктами 19, 23 пункту 6 зазначеного Положення від 03.02.2016 р. № 43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку; вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені під час проведення ревізій приховані, занижені валютні та інші платежі, порушувати перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування у разі, коли отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням законодавства.
Отже, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Відповідна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 15 квітня, 13 травня та 18 вересня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, 21-332а14 відповідно); від 20 січня 2015 року у справі № 21-601а14; від 21 квітня 2015 року у справі № 21-96а15.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною фінансовою інспекцією в Херсонській області (правонаступником якої є ПО Держаудітслужби України) відповідно до п. 2.5 Плану роботи Державної фінансової інспекції України на II квартал 2016 року, п. 1.1.2.1 Плану роботи Державної фінансової інспекції в Херсонській області на II квартал 2016 року та на підставі направлень від 25.04.2016 р. № 256, від 24.06.2016 р. № 396 проведено ревізію використання коштів, виділених з державного бюджету на компенсацію підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в Управлінні праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2016 року, а також законності призначення нарахування та виплати усіх видів соціальної допомоги, пільг, субсидій та інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів за 2014-2015 роки та січень-червень 2016 року, за результатами якої складено акт від 20.07.2016 р. № 04-17/04.
Зокрема, ревізією встановлений факт зарахування Управлінням праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради на рахунки підприємств, установ та організацій у грудні 2015 року коштів державного бюджету на компенсацію середнього заробітку мобілізованим працівникам за 2014 рік на загальну суму 3 452 515,53 грн., які компенсовано 55-ти підприємствам, установам, організаціям, в тому числі й ДП Херсонський МТП на загальну суму 205 579,88 грн. в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу за 2014 рік, при відсутності затверджених та виділених асигнувань на 2014 рік.
З метою усунення виявлених порушень, на підставі п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю» позивачем направлено Управлінню праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради лист-вимогу № 21-04-14-14/3190 від 16.08.2016 р. про усунення порушення до 23 вересня 2016 р. та повернення коштів, яка була залишена без виконання.
Враховуючи невиконання наведених вимог, позивач на підставі п. 10, 13 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» звернувся до суду за захистом порушеного права Держави з позовом до ДП Херсонський МТП.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» бюджетне призначення на компенсацію витрат підприємствам, установам та організаціям на виплату середнього заробітку мобілізованим працівникам встановлено не було. Паспорт бюджетної програми за КТКВ 2501350 на 2014 рік не затверджувався. Відповідно бюджетні асигнування не виділялись. Бюджетні призначення на компенсацію середнього заробітку виділено лише на 2015 рік. Жодних змін до бюджетної програми та Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» щодо компенсації підприємствам середнього заробітку за 2014 рік не внесено.
Судом було встановлено, що Управління праці та соціального захисту населення здійснило виплату відповідачу із порушенням ст. ст. 2, 3, 57 Бюджетного кодексу України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст. 58 Конституції України, пункту 4 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 № 105 (далі - Порядок № 105 від 04.03.2015 р.), тобто за рахунок залишку невикористаних коштів, виділених за бюджетною програмою на 2015 рік, чим Державному бюджету України завдано збитків на суму 205 579,88 грн.
Судом першої інстанції зазначено, що встановлені Державою соціальні гарантії дійсно є обов'язковими, але виплата з Державного бюджету цих компенсацій має здійснюватися з дотриманням та у відповідності з вимогами чинного законодавства, яким врегульовано порядок таких виплат.
Аналізуючи матеріали справи, судова колегія доходить висновку, що судом першої інстанції помилково встановлені обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, що, у свою чергу, призвело до неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права та безпідставного задоволення позовних вимог.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007).
08 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» № 1275-VII, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, у тому числі до Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 1275-VII дію наведеної норми поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».
Тобто, відповідні компенсаційні виплати мали б проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Однак, у 2014 році Кабінет Міністрів України не затвердив необхідного порядку та не визначив відповідні кошти для виплати компенсації з Державного бюджету України.
Слід зазначити, що наведені норми не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам безпосередньо з Державного бюджету України. Також і Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не передбачає таких видатків, а тому виплати мобілізованим працівникам, у зв'язку з наявною бездіяльністю Уряду щодо затвердження відповідного порядку та призначення необхідних асигнувань, з метою фактичного забезпечення мобілізованих працівників засобами до існування - проводилися ДП Херсонський МТП.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подавалися до Управління соціального захисту Звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації з березня по грудень 2014 року /а.с. 56-71/ та за рахунок власних коштів виплачено передбачені законом соціальні гарантії.
Згідно до довідки Державної фінансової інспекції в Херсонській області від 29.04.2016 р. за № 04-19/18-з станом на 31.12.2014 р. по рахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» обліковується дебіторська заборгованість на загальну суму 205 579,88 грн.
Лише у березні 2015 року у відповідності до Порядку № 105 від 04.03.2015 р. згадані вище правовідносини отримали відповідне врегулювання.
Зазначений Порядок визначив механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».
Оплачені у 2014 році ДП Херсонський МТП соціальні гарантії Держави були компенсовані відповідачу, про що свідчать платіжні доручення №№ 933, 961, 996, 1036, 1077, 1116 та 1158 від 23.12.2015 р., № 1214 від 29.12.2015 р., № 1263 від 30.12.2015 р.
Колегія суддів відмічає, що обов'язок здійснення компенсаційних виплат у Держави виник саме з моменту набуття чинності Законом України від 20.05.2014 р. № 1275-VII, тобто з 08.06.2014 р., а не з дати набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 105.
Таким чином, оскільки Кабінет Міністрів України у 2014 році не визначив порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, тоді як норми чинного на той час законодавства не передбачали прямої виплати, то вказані виплати могли бути здійснені роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2016 року у справі № 21-6126а15.
Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органів державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі № 3-28гс14).
Стосовно відсутності порядку відшкодування у формі окремого законодавчого акту, то відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, принцип верховенства права вимагає, щоб держава забезпечила правові та практичні умови для виконання законів.
Якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства», заяви №№ 65731/01 та 65900/01).
Якщо ж вона є пасивною щодо цього та відмовляє особам у реалізації їх прав, мотивуючи це тим, що відсутній необхідний законодавчий механізм, відбувається порушення державою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції шляхом втручання у право особи (справи «Броніовський проти Польщі», № 31443/96, «Будченко проти України», № 38677/06). При цьому, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, справа «Кечко проти України», № 63134/00).
Більш того, Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування».
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
У даному випадку у ДП Херсонський МТП виникли легітимні сподівання очікувати, що здійснені відповідачем оплати встановлених законом соціальних гарантій, з урахуванням положень ст. 119 КЗпП України, будуть компенсовані Державою.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що кошти, що були сплачені відповідачем за Державу, та їх послідуюча компенсація у тому ж розмірі, - не може вважатися спричиненням шкоди Держави, а тому відсутні достатні правові підстави для задоволення позовних вимог ПО Держаудітслужби України.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення, яким у задоволені позовних вимог належить відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» задовольнити, а рішення господарського суду Херсонської області від 21.02.2017 р. у справі № 923/1408/16 - скасувати, у позові відмовити.
Стягнути з Південного офісу Державної аудиторської служби України (код ЄДРПОУ 40477150 м.Одеса, вул.. Канатна 83) на користь державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» (код ЄДРПОУ 01125695 м.Херсон, пр.-т Ушакова 4) 3392,07 грн. судового збору за апеляційний розгляд справи.
Головуючий суддя В.В. Лашин
Суддя Л.В. Лавриненко
Суддя І.Г. Філінюк